У 2009 році, під час проведення Євробачення у Москві колишній співробітник Міністерства освіти РРФСР Едуард Фомін розповів про ідею участі СРСР у конкурсі. За його словами, колишній міністр освіти СРСР Георгій Веселов запропонував керівництву СРСР взяти участь у конкурсі Євробачення ще у 1987 році, в рамках політичних реформ, з якими виступав президент Радянського Союзу Михайло Горбачов. Веселов вважав, що перемога в конкурсі вплине на відносини між Радянським Союзом і капіталістичними країнами Заходу. Як перший учасник від СРСР був запропонований Валерій Леонтьєв, проте ідея Веселова не була підтримана ані КПРС, ані самим Горбачовим, який вважав це надто радикальним кроком.[1]
У 1987 році конкурс був показаний в ефірі першої програми ЦТ, але не в прямому ефірі та без голосування.
У 1989 році Євробачення вперше транслювалося на ЦТ в прямому ефірі (без голосування). Функції коментатора виконував перекладач, який переказував те, що говорили ведучі конкурсу.
У 1990 і 1991 роках Євробачення було показано на ЦТ повністю (включно з голосуванням), а коментування радянських кореспондентів відбувалося з місця проведення конкурсу — Загребу та Риму.[2]
5 країн змогли перемогти на конкурсі та провести Євробачення у себе: Естонія (2001), Латвія (2002), Україна (перша перемога у 2004), Росія (2008), Азербайджан (2011).
Україна стала першою пострадянською країною, яка перемогла на конкурсі тричі (2004, 2016 та 2022) та єдиною, яка перемагала більше одного разу.