Станімір Осип — Вікіпедія

Осип Станимір
Сотник УГА,
 Сотник
Загальна інформація
Народження21 квітня 1890(1890-04-21)
Австро-Угорщина Австро-Угорщина:
, Королівство Галичини та Володимирії,
Тернопільський повіт,
с.Ладичин
Смерть13 лютого 1971(1971-02-13) (80 років)
Торонто Канада Канада
Військова служба
Приналежність УНР
Війни / битвиПерша світова війна
Українсько-польська війна
Українсько-радянська війна

Станимір Осип (також Станимир,[1][2] Станімір; 21 квітня 1890, с. Ладичин — 13 лютого 1971, Торонто) — український військовий та кооперативний діяч, сотник УГА і армії УНР. Зять діяча ЗУНР Андрія Чайковського.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у с. Ладичині Тернопільського повіту, нині Теребовлянського району.

Закінчив Тернопільську гімназію 1912, однорічну старшинську школу в м. Ґрац 1913. У 19131914 навчався на правничому факультеті Львівського університету[3]. У роки Першої світової війни 1914-18 служив в австрійській армії. 14 лютого 1915 потрапив у російський полон, після лютневої революції 1917 повернувся до Австрії, воював на Італійському фронті (поручник, сотник). Під час українсько-польської війни 1918-19 — сотник УГА. З грудня 1918 командував бойовою групою «Городок», пізніше — другим куренем 8-ї Самбірської бригади УГА.

Наприкінці серпня 1919 підрозділ Станиміра одним з перших увійшов до Києва. На початку лютого 1920 в Бірзула (тепер Подільськ, Одеської області) Станимір увійшов до складу армійського ревкому УГА, який розіслав в галицькі частини наказ про створення на їх базі підрозділів Червоної української галицької армії.

Могила Осипа Станіміра в Торонто.

У лютому-квітні 1920 служив в ЧУГА, командував III армійською бригадою. Наприкінці квітня 1920 бригада Станимира намагалася приєднатись до Армії УНР, але була оточена і роззброєна польськими військами. Разом з невеликим підрозділом прорвався до армії ген. Омеляновича-Павленка. Служив в 5-й Херсонській дивізії УНР.

Пізніше в складі групи генерала Антіна Кравса перейшов до Чехословаччини. У 1924 закінчив Торговельну академію у Відні, працював у кооперативних організаціях РСУК Галичини. Зокрема, був начальним директором Бережанського Повітового Союзу Кооператив.[4]

Після Другої світової війни емігрував до Канади. 1966 року вийшли друком спогади «Моя участь у визвольних змаганнях». Помер у Торонто.

Похований на цвинтарі Парк Лан в Торонто.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Василь Шкляр презентував у Тернополі новий історичний роман «Маруся»
  2. Українська Галицька Армія — військо інтелектуалів і митців
  3. Станімір О. Моя участь у визвольних змаганнях 1917—1920. — Торонто, 1966. — С. 5.
  4. Бережанська Земля: Історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1. — С. 157.

Джерела

[ред. | ред. код]