Степанос Сюнеці — Вікіпедія

Степанос Сюнеці
Народився685
Двін
Помер21 липня 735
Єхегнадзор
Діяльністьперекладач, поет, богослов, грамматик, письменник, композитор, теоретик музики
Посадаєпископ
ВчителіМовсес Кертогd
Не плутати з Степанос Сюнеці (старший).

Степанос Сюнеці (вірм. Ստեփանոս Սյունեցի; близько 680 — 21 липня 735[1]) — вірменський письменник, богослов, граматик, перекладач, поет і музикант. Святий Вірменської апостольської церкви, митрополит сюнікський[ru].

Біографія

[ред. | ред. код]

Про батьків Сюнеці відомо тільки те, що батько був священиком у Двіні. Початкову освіту здобув у Вагаршапаті, після — в Сюнікській семінарії в монастирі Макеняц в гаварі Сотк[ru], де навчався у Мовсеса Кертога[ru]. Через погляди зазнав переслідувань Смбата Багратуні, внаслідок чого близько 710 року виїхав в Афіни, де вдосконалював освіту, а приблизно в 712 році переїхав до Константинополя, де вчився грецькій і латинській мовам, вивчив богослов'я, філософію, музику тощо[1]. Після повернення на батьківщину деякий час займався перекладами, потім був рукопокладений в єпископи Сюніка.

Був убитий в містечку Єхегнадзор гавару Вайоц-Дзор рукою однієї жінки під час проповіді.

Творчість

[ред. | ред. код]
Степанос Сюнеці, «Тлумачення граматики»[2]: «І також /слід/ знати всі окраїнні діалекти своєї мови, котрі суть корчайский і хутский і Четвертої Вірменії та сперський[ru] і сюнійський[ru] і арцахський, а не тільки серединний і центральний, бо /і діалекти/ ці придатні для віршування, а також для історії корисні»

Є одним з найбільших представників вірменської патристики. Сюнеци автор тлумачення граматичного твору Мовсеса[ru]. Близько 715-718 роках він переклав також граматичну працю Діонісія Фракійського[1]. Він вважає літературу першоджерелом матеріалу і опорою граматики, говорить про важливу роль граматики у створенні нових поетичних творів і критики літературних текстів, про її роль у вирішенні питань орфоепії і орфографії[3]. У класифікації слів Сюнеці вважає необхідним врахування їхніх функцій у реченні і відстоює вербоцентричний підхід[3], в число займенників включає і вказівні[3]. Вказав на наявність багатьох діалектів вірменської мови[2].

Степаносу Сюнеці належать також недільні «Головні гімни» на 8 голосів, кожний з яких складається з 10 кцурдів і пов'язаний з однією з біблійних пісень[4].

Слід зазначити, що його часто плутають з Степаносом Сюнеці I.

До нас дійшов його рукопис «Корисний аналіз визначень Давида і Порфирія», де коментуються трактати «Визначення філософії» Давида Анахта і «Вступ» Порфирія.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Michael E. Stone. Adam and Eve in the Armenian Traditions, Fifth through Seventeenth Centuries. — Society of Biblical Lit, 2013. — P. 693. — (Early Judaism and its literature, 38).
  2. ↑ а б Н. Адонц. Дионисий Фракийский и армянские толкователи. — Пг., 1915. — С. 181—219.
  3. ↑ а б в И. П. Сусов. 4.5. Формирование лингвистической мысли в Армении // История языкознания. — М., 2006.
  4. ↑ А. А. Ткаченко, А. М. Пентковский, Л. В. Мошкова, А. А. Турилов, В. М. Платонов, Диак. Михаил Желтов Гимнография. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2006. — Т. XI. — С. 489-513. — ISBN 5-89572-017-X.(рос.)

Історичні джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Степанос_Сюнеці&oldid=41317905