Том Вулф — Вікіпедія

Том Вулф
Tom Wolfe
Ім'я при народженніТомас Кеннерлі Вулф-молодший
Народився2 березня 1930(1930-03-02)[1][2][…]
Ричмонд, США[4]
Помер14 травня 2018(2018-05-14)[3][5][…] (88 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
ПохованняHollywood Cemeteryd[7]
ГромадянствоСША США
Місце проживанняВірджинія
Нью-Йорк
Діяльністьжурналіст, прозаїк-романіст, репортер, есеїст, письменник-документаліст, сценарист, письменник, прозаїк
Сфера роботилітература[8] і публіцистика[8]
Alma materЄльський університет, Університет Вашингтона і Ліd і St. Christopher's Schoold (1949)
Мова творіванглійська
Роки активностіз 1965
Напрямокнова журналістика, документальна література
Magnum opusThe Electric Kool-Aid Acid Testd, The Right Stuffd, A Man in Fulld, Radical Chic & Mau-Mauing the Flak Catchersd, The Bonfire of the Vanitiesd і Back to Bloodd
ЧленствоАмериканська академія мистецтв та літератури і Американська академія мистецтв і наук
ПартіяРеспубліканська партія США
Конфесіяатеїзм
ДітиAlexandra Wolfed
Нагороди
Сайт: tomwolfe.com
CMNS: Том Вулф у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Не плутати з Томасом Вулфом — американським письменником початку XX століття, представником «втраченого покоління».

То́мас Ке́ннерлі «Том» Вулф-молодший (англ. Thomas Kennerly «Tom» Wolfe, Jr.; 2 березня 1931 (деякі джерела вказують 1930 рік[10][11]), Ричмонд, Вірджинія, США — 14 травня 2018, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[12]) — американський журналіст і письменник, піонер напрямку «нова журналістика» в літературі[13][14].

Як стверджує письменниця Дороті Скура (англ. Dorothy Scura), Тома Вулфа називають «найзнаменитішим журналістом Америки»[15]; також він є одним з найбільш комерційно успішних письменників США, володарем восьми різних літературних премій і автором п'ятнадцяти книг, три з яких екранізовані й дві заплановані до постановки[16].

Дитинство і юність

[ред. | ред. код]

Том Вулф народився 2 березня 1931 року в Ричмонді (штат Вірджинія, США). Батько Вулфа, Томас Кеннерлі (англ. Thomas Kennerly Wolfe), був вченим у галузі сільського господарства і дописував до журналу Southern Planter[17][18]. Його матір, Хелена (англ. Helen (Hughes) Wolfe), на момент народження сина була студенткою першого курсу медичного факультету[17]. Ще в дитинстві Том мріяв стати професійним письменником — у дев'ять років він спробував написати біографію Наполеона Бонапарта, однак у підсумку написав і проілюстрував роботу, присвячену Вольфгангу Амадею Моцарту[19][20][21].

Навчався в єпископальній школі для хлопчиків імені Святого Крістофера[en] в Ричмонді, де був редактором місцевої газети[22][23]. Був напівпрофесійним гравцем у бейсбол[24]. 1951 року закінчив Університет Вашингтона і Лі[en], де став співзасновником журналу Shenandoah[25]. 1957 року здобув докторський ступінь за фахом «Американістика» (англ. American studies) в Єльському університеті[26][27].

Початок кар'єри

[ред. | ред. код]

Перший досвід роботи в галузі журналістики Вулф отримав у 1956 році, співпрацюючи з газетою The Republican[en] з міста Спрингфілд, штат Массачусетс[28]. Перше визнання до письменника прийшло через п'ять років — працюючи штатним журналістом газети The Washington Post він здобув премію Гільдії видавців періодичної преси[en] за огляд революції на Кубі[19][20]. Одночасно з цим Вулф здобув нагороду за гумор, який представники Гільдії видавців побачили в його експериментах з використанням елементів белетристики в репортажах[29].

1962 року Вулф переїхав до Нью-Йорка і розпочав працювати в газеті New York Herald Tribune, однак кар'єру молодого журналіста, яка стрімко набирала оберти, потряс Нью-йоркський газетний страйк 1962[en][20]. Порятунком для нього став головний редактор журналу Esquire Байрон Добелл (англ. Byron Dobell), який погодився відправити Вулфа в Каліфорнію, щоб той написав серію репортажів про культуру форсованих автомобілів[30].

Нова журналістика

[ред. | ред. код]

Написаний на замовлення Добелла матеріал був настільки великий, що письменник просто не бачив можливості зв'язати текст воєдино, про що й повідомив редактору. У відповідь Добелл попросив Вулфа надіслати йому те, що було у журналіста на руках, і, вирізавши з отриманого рукопису першу фразу, «Шановний Байрон», опублікував весь інший текст есе без змін, залишивши варіант назви, який запропонував Вулф — «Ур-ра! Ур-ра! Ось вона — та сама Цукеркорозмальована апельсиннопелюсткова обтічна крихітка!»[31][32][33]. Після публікації Вулф продовжив записувати свої враження від побаченого в Каліфорнії, і його есе знайшли віддзеркалення в публікаціях для Esquire, New York Herald Tribune и журналу Harper's Bazaar[33]. Підсумком зростання популярності робіт Вулфа став вихід у 1965 році його першої книги, видавцем якої стали Farrar, Straus and Giroux[en]. Книга, яка являла собою зібрання робіт Вулфа, отримала трохи видозмінену назву від есе, яке увійшло до неї — «Цукеркорозмальована апельсиннопелюсткова обтічна крихітка». Вихід збірки вважають днем народження «нової журналістики»[34].

Книга стала бестселером і затвердила Вулфа в ролі головного експериментатора від літератури в жанрі документальної прози — в новоствореній течії Вулфа стали сприймати не інакше як «майстра»[35][17]. Основну ідею цього напрямку письменник вбачав у побудові документального опису людини або групи після інтенсивного спостереження і глибокого інтерв'ювання з використанням літературних прийомів і технік письменників-реалістів, змішаних з реконструйованими драматичними сценами.

Мене зацікавило не просто відкриття можливості писати достовірну документальну прозу використовуючи техніку, яку відносять зазвичай до жанру роману чи оповідання. Це було щось більше. Це було відкриття того факту, що в документалістиці, в журналістиці можна використовувати будь-які літературні прийоми — від традиційних діалогізмів есеістики до потоків свідомості — і застосовувати їх одночасно або у відносно стислому контексті… збуджуючи читача не лише інтелектуально, але й емоційно.
Оригінальний текст (англ.)
What interested me was not simply the discovery that it was possible to write accurate non-fiction with techniques usually associated with novels and short stories. It was that–plus. It was the discovery that it was possible in non-fiction, in journalism, to use any literary device, from the traditional dialogisms of the essay to stream-of-consciousness, and to use many different kinds of simultaneously, or within a relatively short space. . . to excite the reader both intellectually and emotionally.

— Том Вулф, витяг з книги «Нова журналістика і Антологія нової журналістики»[36].

Як зазначає британська газета The Guardian, відгуки про першу книгу Вулфа були як позитивними, так і негативними, однак це не мало значення — «Цукеркорозмальована апельсиннопелюсткова обтічна крихітка» відразу стала хітом, а вже через місяць після публікації вийшов додатковий, четвертий тираж[37].

Рік по тому, в 1966 році, Вулф вирішив написати про сутність культу «кислотного каліфорнійського хіпі» Кена Кізі і розпочав роботу над книгою «Електропрохолоджувальний кислотний тест»[38]. Як письменник зізнався пізніше, він брав безпосередню участь лише в деяких описуваних подіях, а інші відтворював на основі інтерв'ю з членами комуни Веселі бешкетники[ru], навколо яких і побудований сюжет книги, а також на основі документальних даних — листів, фотографій, аудіо- і відеозаписів[39]. Книга вийшла через два роки, 1968 року, і отримала багато позитивних відгуків критиків. За версією Інституту журналістики імені Артура Л. Картера (англ. Arthur L. Carter Journalism Institute) при Нью-Йоркському університеті, вона входить у список 100 найкращих робіт з журналістики в Сполучених Штатах Америки XX століття[40]. На 2011 рік запланований початок знімання фільму за книгою, режисером якого стане Ґас Ван Сент[41]. Того ж року вийшла інша книга Вулфа — «Банда насосної станції» (англ. The Pump House Gang, 1968), до якої увійшли статті, що їх Вулф здебільшого написав від 1964 до 1966 року для New York Magazine[42]. Книга складається з низки есе письменника, які об'єднані спільною темою — контркультурою 60-тих. Найвідоміша в книзі робота, від якої та отримала назву, присвячена Джеку Макферсону[en] і його команді серферів[43].

Книга «Radical Chick & Mau-Moaning the Flack-Catchers», що вийшла 1970 року, висміювала політику, зображуючи її як «модне заняття» в середовищі нью-йоркських знаменитостей, і спровокувала цим дискусії[19]. Книга складається з двох окремих есе: в одному розповідається про зустріч Партії Чорних Пантер, яку провів Леонард Бернстайн («These Radical Chic Evenings»), у другому — про реакцію меншин на Сан-Франциські програми боротьби проти бідності («Mau-Mauing the Flack-Catchers»). Есе поєднані темою конфлікту між афроамериканцями і представниками білої раси. Деякі автори цю і попередні три книги Вулфа розглядають як «ілюстрації того, що тепер знане як „нова журналістика“»[42].

1975 року, після низки праць, що присвячені контркультурі 60-х, Вулф повернувся до критики мистецтва в книзі «Розфарбоване слово» (англ. The Painted Word, де зобразив мистецтво «зашореним селом» законодавців моди[44][45].

Редактор газети «Нью-Йорк таймс» назвав смерть Вулфа «кінцем епохи».[46]

Вплив

[ред. | ред. код]

Книжка Вулфа «Електропрохолоджувальний кислотний тест» справила велике враження на Марка Бовдена, автора відомої книжки «Падіння чорного яструба» який прочитав її під час навчання в коледжі. Як стверджує Бовден — саме книжка Вулфа надихнула його стати журналістом.[47]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ RKDartists
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ http://www.ft.com/cms/s/0/21501b0e-fa33-11db-8bd0-000b5df10621.html
  5. ↑ GeneaStar
  6. ↑ Munzinger Personen
  7. ↑ Find a Grave — 1996.
  8. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  9. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  10. ↑ Karen Sirvaitis. Virginia. — Lerner Publications, 2002. — P. 69. — ISBN 9780822540847.
  11. ↑ Merriam-Webster, Inc. Merriam-Webster's collegiate encyclopedia. — Merriam-Webster, 2000. — P. 1754. — ISBN 9780877790174.
  12. ↑ Помер Том Вулф, відомий журналіст та письменник. Українська правда. 15 травня 2018. Процитовано 15 травня 2018.
  13. ↑ School of Arts and Sciences 2001 Dean's Forum. School of Arts and Sciences (англ.). sas.upenn.edu. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 29-09-2010.
  14. ↑ Sonja Merljak. Zdovc. Literary journalism in the United States of America and Slovenia. — University Press of America, 2008. — P. стр. 46. — ISBN 9780761841562.
  15. ↑ Dorothy McInnis Scura. Conversations with Tom Wolfe. — University Press of Missisippi. — P. 95-216. — 296 p. — ISBN 0878054278.
  16. ↑ Noel Sheppard. (18-06-2008). Tom Wolfe: Rather, 60 Minutes 'Idiots' for Airing Bush National Guard Story (англ.). newsbusters.com. Архів оригіналу за 19-01-2013. Процитовано 29-09-2010.
  17. ↑ а б в Encyclopedia of World Biography on Thomas Kennerly Wolfe, Jr (англ.). bookrags.com. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 19-09-2010.
  18. ↑ Tom Wolfe ( Thomas Kennerly Wolfe Jr ; 1931– ) Biography (англ.). biography.jrank.com. Процитовано 19-09-2010.[недоступне посилання з травня 2019]
  19. ↑ а б в Pioneer of New Journalism (англ.). achievement.org. 08-10-2005. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 19-09-2010.
  20. ↑ а б в Tim Adams. (20-01-2008). Dances with Wolfe (англ.). guardian.co.uk. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 19-09-2010.
  21. ↑ Rolling Stone's 40th Anniversary: Talking With Tom Wolfe // Rolling Stone. — 2007.
  22. ↑ Bio timeline (англ.). robotwisdom.com. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 20-09-2010.
  23. ↑ Gari Speace. (29-01-2002). Tom Wolfe. St. James Encyclopedia of Pop Culture (англ.). findarticles.com. Процитовано 20-09-2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  24. ↑ Tom Wolfe (англ.). guardian.co.uk. 22-07-2008. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 29-09-2010.
  25. ↑ Joseph M. Flora, Amber Vogel, Bryan Albin Giemza. Southern writers: a new biographical dictionary. — LSU Press, 2006. — P. 450-468. — ISBN 9780807131237.
  26. ↑ Tom Wolfe: Biography (англ.). bookbrowse.com. 01-01-200. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 19-09-2010.
  27. ↑ Biography of Tom Wolfe (1931-) (англ.). gradesaver.com. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 19-09-2010.
  28. ↑ Biography (англ.). tomwolfe.com. Процитовано 19-09-2010.[недоступне посилання з травня 2019]
  29. ↑ James Rosen. (02-07-2006). Tom Wolfe's Washington Post (англ.). washingtonpost.com. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 19-09-2010.
  30. ↑ тобто автомобілів, модифікованих для можливості розвивати підвищену в порівнянні із заводськими моделями швидкість
  31. ↑ «There Goes (Varoom! Varoom!) That Kandy-Kolored (Thphhhhhh!) Tangerine-Flake Streamline Baby (Rahghhh!) Around the Bend (Brummmmmmmmmmmmmmm)…» — в статті вказаний переклад М. К. Кондратьєва
  32. ↑ Cary Tenis. Tom Wolfe (англ.). salon.com. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 24-02-2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |accessdare= (довідка)
  33. ↑ а б Том Вулф. Конфетнораскрашенная апельсиннолепестковая обтекаемая малютка. — СПб : Амфора, 2007. — 479 с. — ISBN 978-5-367-00388-8.
  34. ↑ Eric McMillan. WOLFE, Tom (англ.). editoneric.com. Процитовано 21-09-2010. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=unknown-host (довідка)[недоступне посилання з травня 2019]
  35. ↑ Margie Stein. (25-08-2010). Tom Wolfe (англ.). openlibrary.org. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 21-09-2010.
  36. ↑ Diana S. Thovmasian. (2004). New Journalism: An Annotated Bibliography for Journalism Students. The University of Rhode Island (англ.). uri.edu. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 27 липня 2013.
  37. ↑ Mark Weingarten. (03-09-2005). The genesis of gonzo. The Guardian (англ.). guardian.co.uk. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 03-11-2010.
  38. ↑ Rick Skwiot. The Electric Kool-Aid Acid Test, by Tom Wolfe (англ.). rickskwiot.com. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 23-10-2010.
  39. ↑ Том Вулф. Электропрохладительный кислотный тест = The Electric Kool-Aid Acid Test / Под ред. И. Степанова. — Спб : Амфора, 2006. — 422 с. — (Амфора-классика) — 5000 прим. — ISBN 5-367-00213-7.
  40. ↑ Arthur L. Carter Journalism Institute. (Березень 1999). The Top 100 Works of Journalism In the United States in the 20th Century (англ.). journalism.nyu.edu. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 17 травня 2010.
  41. ↑ Гас Ван Сент экранизирует «Электропрохладительный кислотный тест». Новости кино (рос.). video.ru. 28 жовтня 2008. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 17 травня 2010.
  42. ↑ а б Richard A. Kallan. Tom Wolfe (англ.). english.upenn.edu. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 26-10-2010.
  43. ↑ Brianna Barzola. Attempts at Duplicating "The Life" in "The Pump House Gang" (англ.). victorianweb.org. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 23-10-2010.
  44. ↑ The Painted Word. Goodreads (англ.). goodreads.com. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 25-10-2010.
  45. ↑ Tom Wolfe Biography. National Institute for the Humanities (англ.). neh.gov. Архів оригіналу за 23-01-2012. Процитовано 25-10-2010.
  46. ↑ У Нью-Йорку помер засновник «нової журналістики» Том Вулф — bbc.com, 15.05.2018.
  47. ↑ What book mesmerized you in college?. Slate Magazine (англ.). 15 листопада 2005. Процитовано 21 січня 2022.

Література

[ред. | ред. код]
  • Андрій Белай. Вкрадена книга (рец. на кн.: The Electric Kool-Aid Acid Test) // «Галас» (Київ). — 1997. — №9-10. — С. 54-55.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Том_Вулф&oldid=42638533