Троїцький Болдин монастир, Дорогобуж — Вікіпедія

Троїцький Болдин монастир (село Болдино, Дорогобуж)
Троицкий Болдин монастрь
Собор Св. Трійці, Троїцький Болдин монастир
Собор Св. Трійці, Троїцький Болдин монастир
Собор Св. Трійці, Троїцький Болдин монастир
54°55′37″ пн. ш. 33°31′17″ сх. д. / 54.92694° пн. ш. 33.52139° сх. д. / 54.92694; 33.52139Координати: 54°55′37″ пн. ш. 33°31′17″ сх. д. / 54.92694° пн. ш. 33.52139° сх. д. / 54.92694; 33.52139
КраїнаРосія, Смоленська область
МістоДорогобуж
Типмонастир
Тип будівлімонастир
Стильсередньовіччя
Автор проєктуФедір Конь (?)
БудівельникФедір Конь (?)
ЗасновникГерасим Болдинський
Перша згадка1530 р.
Початок будівництвадерев'яні споруди після 1530 р.
Побудованоперебудови в кінці 19 ст.
Будівлі:
Собор Св. Трійці, дзвіниця, кам'яний паркан, кухня, трапезна, келії, Введенська церква
Статус Культурне надбання Російської федерації
Станзадовільний

Троїцький Болдин монастир (село Болдино, Дорогобуж). Карта розташування: Росія
Троїцький Болдин монастир (село Болдино, Дорогобуж)
Троїцький Болдин монастир (село Болдино, Дорогобуж)
Троїцький Болдин монастир (село Болдино, Дорогобуж) (Росія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Троїцький Болдин монастир, Дорогобуж (рос. Троицкий Болдин монастрь) — чоловічий православний монастир в сучасній Смоленській області, поруйнований фашистськими загарбниками і наново відновлений. Пам'ятка архітектури кінця 16 ст.

Історія

[ред. | ред. код]
Церква Введення Болдинського монастиря до реставрації її Барановським.

1530 року монастир заснував Герасим Болдинський. В 16 столітті монастир пережив період уваги з боку московського царя та бояр, що сприяло дарам і збагаченню. Так, монастир став феодалом-власником земель та сільських поселень із селянами. Не цуралась братія і власної промислової діяльності і торгівлі. Наприкінці 16 ст. монастир володів 80 селами в Дорогобузькому районі, 20 селами в інших, скотарними дворами, пасіками, водоймами з рибою та млинами.

Економічні успіхи сприяли будівництву монастирських дворів та крамниць в містах Дорогобуж, Вязьма, Смоленськ, Москва. Первісні дерев'яні споруди почали заміняти на менш пожежонебезпечні кам'яні і цегляні у 1590-х роках. Саме цими роками датують Троїцький собор із п'ятьма банями, монастирську дзвіницю, трапезну із Введенською церквою, кам'яний паркан.

Чергова війна в Польсько-Литовською державою закінчилася втратою для Московії Смоленська і смоленських земель, котрі в період 16171654 рр. відійшли до Польщі. Православний монастир занепав, а його споруди згодом віддали під Смоленський єзуїтський колегіум. Після повернення Смоленського краю до складу Московії 1654 року, монастир в провінції відродили. Але економічний стан закладу помітно погіршився. На кінець 17 ст. монастир володів лише землями та 20 селами.

В 18 ст.

[ред. | ред. код]

На початку 18 ст. святитель Іоанн (Максимович) сприяв заснуванню в монастирі друкарні, де перекладали з латини чи друкували богословську літературу. 1764 року згідно маніфесту імператриці Катерини ІІ в імперії відібрали монастирські землі в казну, що зачепило і Троїцький Болдин монастир.

В 19 ст.

[ред. | ред. код]

Етап підживлення монастирського і господарського життя прийшовся на 1870-1880 роки за часів настоятеля Андрія (Васильєва). Тоді в черговий раз ремонтували та відновили монастирські приміщення, вибудували нові Святі ворота та каплицю засновника монастиря Герасима Болдинського, Готель-постоялий двір для паломників, будинок для настоятеля, просфорню та млин. Був створений монастирський сад на 700 дерев.

Реставрація Петра Барановського

[ред. | ред. код]
Троїцький Болдин монастир, архівне фото
Монастирська дзвіниця, фото 2005 р.

Барановський Петро Дмитрович, дослідник давньоруської і російської архітектури, сам архітектор-реставратор і уродженець смоленського краю, ніколи не полишав клопотань по дослідженню та реставрації пам'яток старовини своєї малої батьківщини. Саме він клопотався про наукові дослідження, описи та обміри споруд в селі Коломенському, в Троїце-Сергіївій лаврі в перейменованому більшовиками Загорську, фортеці-кремля в Серпухові, Новоєрусалимського монастиря на річці Істра, в Криму ним описана Генуезька фортеця та вежа Фіеско 1409 року побудови [1].

Об'єктами його захисту і клопотань в Смоленському краї роками були Вознесенський монастир Смоленська, барокова садиба Хмеліта родини Грибоєдових, музей в Дорогобужі. Над рятуванням середньовічних споруд Троїце Болдина монастиря Барановський працював ще в 1920-х роках. Розшуки в архівах дозволили йому припустити, що архітектором тут попрацював сам Федір Конь. Як фортифікатор Федір Конь мав доручення вибудувати фортецю-кремль в Смоленську та Біле місто(фортецю) в Москві, що і встиг зробити. Царський майстер необережно посварився з надвірним іноземцем Генріхом Штаденом, що закінчилося бійкою. Рятуючись від люті царя Івана Грозного, Федір втік на Смоленщину і заховався в Троїцький Болдин монастир близько 1575 року. А згодом в монастирі розпочали значні будівельні роботи.

Гіпотеза Петра Барановського отримала підтвердження 1923 року. В архівах Швеції віднайшли розходні книги саме Троїцького Болдина монастиря 16 століття. Записи підтвердили будівничу діяльність архітектора на користь монастиря. Згодом син Федора Коня почав працювати там монастирським скарбничим [2]

За часів СРСР 1929 року монастир офіційно зачинили. В Троїцькому соборі створили зерносклад, Введенська церква з трапезною стали колгоспним сиропідприємством, в каплиці встановили сепаратор для перегону молока.

  • Спорудам Федора Коня не дуже пощастило. Смоленська фортеця поступово руйнується і потребує реставрацій.
  • Біле місто (фортеця) в Москві втратила оборонне значення ще до середини 18 ст. За радикальним наказом імператриці Єлизавети Петрівни старі вежі і мури були вщент розібрані на будівельні матеріали [3].
  • Троїцький Болдин монастир опинився на тимчасово захоплених територіях німецько-фашистськими загарбниками. Під час відступу 1943 року фашисти майже два тижні свердлили мури монастиря і встигли висадити їх в повітря. Випадково збереженою була лише стара дзвіниця.

Нова відбудова в повоєнний період

[ред. | ред. код]

Відчайдушний Петро Барановський місяцями ходив по радянським офіційним закладам в райкомі компартії, райвиконкомі, облвиконкомі, у Всеросійському товаристві охорони пам'яток історії і культури, аби довести унікальність монастирського комплексу під Дорогобужем . Нарешті це вдалося. І з 1964 рокурозпочалася довга історія відбудови монастиря за старовинними описами та обмірами. На початок 21 ст. відновлено чоловічій православний монастир.

Джерела та посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Чивилихин В.О. «Память», роман-газета, № 4, 1985, с.46
  2. Чивіліхін В.О.
  3. Чивилихин В.О. «Память», роман-газета, № , 1985, с. 45


Див. також

[ред. | ред. код]