Центральний Союз Українського Студентства — Вікіпедія

Центральний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС) — громадська організація студентів українського походження поза СРСР.

Історія

[ред. | ред. код]

Заснований на 3 Всеукраїнському студентському конгресі (Прага, 20 червня — 8 липня 1922 р.). Протягом 1922—1923 рр. ЦЕСУС об'єднував 4650 студентів і 18 організацій; 1924 — 3364 студенти і 22 організації. З кінця 1920-х років кількість членів почала зменшуватись. У ЦЕСУС були представлені всі ідеологічно-політичні течії. У 1924 з ЦЕСУС вийшли радянофільські студенти, заснувавши Ділове Об'єднання Поступового Студентства, яке, однак, незабаром перестало існувати. З початку 1930-х років найсильнішою течією була націоналістична.

Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. створено триступневу структуру студентських організацій (централя, крайові організації, громади), яка улегшувала завдання ЦЕСУС, бо крайові союзи перебрали частину організаційної і культурної праці. В окремих країнах ЦЕСУС закладав свої представництва, залишивши за собою тільки загальне керівництво. Восени 1934, у висліді зміни політики чехо-словацького уряду (зближення з Польщею та СРСР), ЦЕСУС переніс свій осідок до Відня.

Зазнаючи обмежень своєї діяльності з боку німецьких органів, ЦЕСУС у 1939 р. спробував перенести свій осідок до Риму, але цьому перешкодив початок Другої світової війни. На повоєнний час припадає відродження ЦЕСУС. У грудні 1945 р. був створений у Мюнхені Центральний Еміграційний Союз Українського Студентства (голова П. Мірчук), а в березні 1946 відновив свою діяльність довоєнний ЦЕСУС. Це був період бурхливого розвитку студентського життя, але політичне суперництво між прихильниками А. Мельника і С. Бандери мало неґативні наслідки. Зрештою, на 4 Всестудентському з'їзді (Мюнхен, 30 червня — 2 липня 1947 р.) конфлікт був полагоджений.

У 1967 ЦЕСУС розпочав організацію Світових Конгресів, які відбувалися з участю крайових союзів та ідеологічних централь у Нью-Йорку (1967), Монреалі (1970), Торонто (1973 і 1977), Філадельфії (1976). З 1971 розпочав широку акцію на оборону українських дисидентів.

З 1977 в ЦЕСУС-і почалася криза керівництва і його діяльність занепала.

Керівники

[ред. | ред. код]
Управа ЦЕСУС, Відень, літо 1946 р. Сидять: невідомий, Василь Рудко, Євген Пизюр, Володимир Кучер; стоять: Іван Лисяк-Рудницький, Омелян Пріцак, Богдан Цимбалістий.

Організації-члени ЦЕСУС

[ред. | ред. код]

Видання

[ред. | ред. код]

Членство в міжнародних організаціях

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]