Ісландський лишайник — Вікіпедія

? Ісландський Мох
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Гриби (Fungi) Підцарство: Вищі гриби (Dikarya) Відділ: Аскомікотові гриби (Ascomycota) Підвідділ: Pezizomycotina Клас: Леканороміцети (Lecanoromycetes) Підклас: Lecanoromycetidae Порядок: Леканоральні (Lecanorales) Родина: Пармелієві (Parmeliaceae) Рід: Цетрарія (Cetraria) Вид: C. islandica
Біноміальна назва
Cetraria islandica (L.) Ach., 1803
Синоніми
Lichen islandicus L. Lobaria islandica (L.) Hoffm. Physcia islandica (L.) Michx. Cornicularia islandica (L.) H.Mart. Parmelia islandica (L.) Hepp Platysma islandicum (L.) Ferge
Посилання
Вікісховище: Cetraria islandica Віківиди: Cetraria islandica EOL: 2858645 ITIS: 190618 NCBI: 78064 MB: 382416 IF: 382416

"Ісландський мох"^[1], цетра́рія ісла́ндська^[2], ісла́ндський лиша́йник, легкове́ць^[3] (лат. Cetraria islandica (L.) Ach.) — вид листовидно-кущових лишайників родини пармелієвих (Parmeliaceae) заввишки до 10—15 см.

Він утворює дернівник, а іноді і суцільний хрусткий килим, що складається з кучерявих кущиків з коричневими стрічкоподібними лопатями з білою підкладкою. Лишайники ростуть дуже повільно, збільшуючись в рік на 3 — 5 міліметрів. Кущик в 10 сантиметрів має від народження тридцять років^[1].

Цетрарія ісландська або "ісландський мох" – Cetraria islandica. Слань має вигляд білувато- або зеленкувато-коричневих кущиків, що складаються з плоских, коритовидно згорнутих лопатей до 10 см заввишки та 0,5-4 см завширшки. Знизу лопаті червонуваті. Їх краï зазвичай з війками. Від КОН слань жовтіє. Зрідка на ній розвиваються соредії та ізидії. Апотеції також трапляються зрідка – вони розташовуються на краях або на верхівках розширених лопатей, і забарвлені так само, як слань. Росте на ґрунті в соснових лісах, на болотах серед мохів. В Ісландії та інших північних країнах цетрарію ісландську після спеціальної обробки використовують як домішку до борошна при випіканні хліба. У народній медицині відвари "ісландського моху" використовують як стимулюючий засіб для підвищення загального тонусу організму. Входить у раціон північних оленів.^[4]

Це гірський піщано-лісовий лишайник. Росте на бідних ґрунтах, на відкритих і напіввідкритих місцях.

Найбільш поширений цей лишайник у високогір'ї, серед трав'яних або чагарникових рослин (на гірських хребтах Чорногори, в Гуцульських Альпах, Горганах, на Боржавських полонинах). Останніми роками зменшуються площі через інтенсивне збирання заготівельниками.^[5]

"Ісландський мох" містить розчинний крохмаль (ліхенін, що при гідролізі дає глюкозу, розчиняється в гарячій воді, від йоду не синіє) 44 відсотки і цукру — 3 відсотки^[1]. Містить до 70% вуглеводів, цетрарин, фумарпротоцен-трарову, аскорбінову, фолієву, фумарову та інші кислоти, камедь, цукри, досить багато йоду і бору, антибіотики — протоліхестеринову та уснінову кислоти, мінеральні солі.

У північних країнах ним харчуються не тільки олені, а й люди. Перш ніж вживати лишайник в їжу, необхідно видалити з нього гіркі речовини. Для цього його вимочують у воді з содою або поташем протягом доби. На 1 літр води кладуть 5 грамів соди або поташу. Якщо соди немає, її може замінити луг, що виготовляється з золи. Луг отримують, розчиняючи 50 грамів золи в 1 літрі води. Для вимочування 1 кілограма лишайника необхідно 8 літрів лугу, розведеного 16 літрах води.

Лишайник, вимочений протягом доби в розчині соди або лугу, промивають у воді й залишають стояти ще добу залитим чистою водою. Потім рослину висушують і подрібнюють на борошно, яке додають до житнього борошна при випічці хліба.

Подрібнений лишайник, прокип'ячений протягом однієї-двох годин, розварюється, перетворюючись на драглисту масу зі слабким грибним запахом. Якщо таку масу процідити, то можна отримати «холодець» чи «желе». Розварений лишайник цілком замінює желатин, тільки він непрозорий.

У Швеції з крохмалю лишайника одержують патоку, цукор і спирт.

З лікувальною метою використовують всю слань лишайника (Lichen islandicus), яка містить в собі понад 70% вуглеводів, серед яких найбільшу питому вагу займає лишайниковий крохмаль (ліхенін), а також кристалічні гіркі речовини — центрарин, фумарову та інші кислоти, камедь, цукор, досить багато йоду і бору, антибіотики — протоліхестеринову та уснінову кислоти, які вбивають туберкульозні бактерії.

Для одержання крохмалю слань лишайника кладуть у кип'ячу воду й охолоджують.

Близько двохсот років тому лишайник широко використовувався ісландцями. Його давали виснаженим хворим як харчувальний засіб і для регулювання діяльності шлунково-кишкового тракту. Ісландський мох діє обволікаюче на слизові оболонки, а тому його п'ють при розладі кишечника, атонії шлунка, хронічних запорах, відсутності апетиту і захворюваннях легень.

Відвар ісландського моху при охолодженні дає густу слизисту масу, яка має драглистий вигляд. На заварку беруть 2 чайні ложки на 2 склянки холодної води, доводять до кипіння, охолоджують і п'ють протягом дня ковтками. Або 20—50 г сировини обливають 3/4 л кип'ятку і варять півгодини; одержаний відвар п'ють протягом дня.

З лишайників готують препарат бінан (натрієва сіль уснінової кислоти), який застосовують як зовнішнє при гнійних ранах і опіках (А. Ф. Гаммерман та ін., 1963).

Ісландський мох збирають цілорічно. Очищають від сторонніх домішок і сушать на відкритому повітрі. Взимку його викопують з-під снігу.^[1].

• ЦЕТРАРІЯ ІСЛАНДСЬКА (ісландський «мох») [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія

Це незавершена стаття з біології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.