Чорноморнафтогаз — Вікіпедія

Чорноморнафтогаз

Тип	бізнес і підприємство
Організаційно-правова форма господарювання	Унітарне підприємство
Галузь	нафтова промисловість
Засновано	1979
Штаб-квартира	Сімферополь
Виторг	9 113 795 000 ₽ (2017)[1]
Операційний прибуток (EBIT)	−488 610 000 ₽ (2017)[1]
Чистий прибуток	37 611 743 000 ₽ (2017)[1]
Активи	126 869 333 000 ₽ (2017)[1]
Власний капітал	114 280 758 000 ₽ (2017)[1]
chornomornaftogaz.com.ua
Чорноморнафтогаз у Вікісховищі

«Чорноморнафтога́з» — державне акціонерне товариство; найбільша українська компанія з розвідки і видобутку нафти та газу на українському шельфі Чорного і Азовського морів. Зареєстрована 21 серпня 1998. 100 % акцій належить державній компанії НАК "Нафтогаз України".

Сімферополь, пр. Кірова / пров. Совнаркомівський, 52/1

Київ, вул. Богдана Хмельницького, 26, офіс 505^[2]

• З вересня 2006 року по листопад 2009 — Присяжнюк Анатолій Йосипович
• Нєжнова Світлана Володимирівна^[2]

Експлуатує 6 газових і одне нафтове родовище. Видобуває близько 4,3 % газу в Україні.

2001 — збільшила видобуток газу на 2,9 % порівняно з 2000 р. (до 0,79 млрд м³).

До 2010 р."Чорноморнафтогаз" планує збільшити видобуток газу до 4,5 млрд м³/рік. Для цього необхідно освоїти родовища на глибоководній частині шельфу.^[3] Обсяг вкладень тільки на одне родовище на глибоководному шельфі оцінюється до $1 млрд. Вартість тільки розвідувальних робіт становить $100 млн.^[4].

Станом на 2016 р. Росія незаконно добуває в Чорному морі 2 млрд м. куб газу на рік.^[5]

22 листопада 2018 Верховна Рада України ухвалила законопроєкт № 8338 про відновлення діяльності державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз». Так, на період тимчасової окупації Росією Криму «Чорноморнафтогаз» відкриває поточний рахунок для розрахунків по виробничій, інвестиційній діяльності та захисту майнових прав, а також для погашення боргів за угодами, укладеними до початку російської окупації.^[6]

14 листопада 2012 року «Чорноморнафтогаз» придбав у «Індекстрейд Україна» запчастини для дизельних двигунів по цінам, які 20-160 разів дорожче від ринку. Зокрема, ключі торцеві 24 мм 200-3901578-Б2 придбано по 1 485,00 грн., тоді як вони коштують 62,08 грн. за штуку^[7].

16 листопада 2012 року за результатами тендерів підприємство уклало низку угод з ТОВ «Індекстрейд Україна» на придбання товарів та послуг на загальну суму 15,06 млн грн. Окремі види устаткування придбано по цінам, які значно перевищують ринкові. Зокрема, труборізку «Grainger 4CW54» з параметрами 1/8 to 1 in. od придбано за 11 455 грн. в той час як за відкритими джерелами така модель коштує близько 260 грн., що в 44 рази дешевше від тендерної ціни «ЧНФ»^[8].

У 2014 році, після початку анексії Росією Криму, дві плавучі бурові установки «Петро Годованець» і «Україна», що належали «Чорноморнафтогазу», були захоплені Збройними силами РФ і відбуксировані до узбережжя Криму.

20 червня 2022 року російська окупаційна адміністрація заявила, що начебто обидві вишки зазнали ракетного удару з боку України. Окупаційна адміністрація провела евакуаційну операцію, начебто на вишках на той час перебувало 12 чоловік, 5 було евакуйовано^[9].

Завдяки інструменту з відстеження лісових пожеж NASA Worldview вдалось підтвердити пожежу на платформі, що розташована на північ від платформ «Крим 1» і «Таврида»^[10] (або ж навіть на самій «Тавриді» за координатам 45°22′39″ пн. ш. 30°55′40″ сх. д. / 45.37750° пн. ш. 30.92778° сх. д. / 45.37750; 30.92778)^[11].

Окрім свого безпосереднього призначення, Росія використовувала захоплені бурові платформи як радіолокаційні та радіотехнічні пости спостереження. Крім того, сама бурова платформа є доволі якісною базою для диверсійно-розвідувальних груп та дає можливість розташовувати зенітні ракетні комплекси^[11].

За словами міністра оборони України Олексія Резнікова, встановлені на платформах комплекси радіоелектронної боротьби служили для росіян прикриттям їх надводних кораблів від системи наведення українських берегових ракетних комплексів «Нептун»^[12].

Також ці платформи могли служити проміжним пунктом дозаправлення транспортних вертольотів, оскільки дальність польоту завантаженого Ми-8 складає близько 500 км. А довжина маршруту від авіабази у Саках до окупованого Зміїного та назад — 530 км^[11].

27 червня 2022 року російська пропаганда повідомила про повторний удар по платформах «Чорноморнафтогазу». За її твердженням, було завдано удар по самопідйомній плавучій буровій установці «Таврида» вночі з 25 на 26 червня. Боєприпас влучив у вертолітний майданчик, залишивши отвір від вибуху діаметром майже 5 метрів^[13].

В оперативному командуванні «Південь» повідомили, що в районі Одеського газоконденсатного родовища зафіксовано активність пошуково-рятувальних суден російських окупантів. У командуванні зазначили, що це може бути евакуація персоналу «внаслідок надзвичайної ситуації на одній з платформ»^[13].

Також українські військові повідомили, що на острові Зміїному продовжувались активні дії військової операції із залученням різнорідних сил та видів озброєння^[13].

Вже після звільнення острова оперативне командування «Південь» поширило відео про військову операцію тривалістю близько двох місяців з деокупації острова. Зокрема, там були показані кадри пуску крилатих ракет «Нептун» та влучення у бурові платформи (хоча з відео влучань неможливо точно встановити, що платформи були уражені саме «Нептуном» а не «Гарпуном»). Пожежа на «Тавриді» тривала і через три тижні^[14].

11 вересня 2023 року Головне управління розвідки заявило про повернення контролю над буровими платформами «Петро Годованець», «Сиваш» «Таврида» та «Україна», оприлюднивши на підтвердження відео спецоперації^[15].

• Нафтогазова інфраструктура українського сектору Чорного моря

• Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.