Шостка — Вікіпедія

Шостка
Герб Шостки Прапор Шостки
Парк Свободи у Шостці.
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Сумська область
Район	Шосткинський район
Тер. громада	Шосткинська міська громада
Засноване	у 1-й половині XVIII століття
Статус міста	від 1924 року
Населення	▼ 71 966 (01.01.2022)[1]
- повне	▼ 71 966 (01.01.2022)[1]
Площа	43,62 км²[2]
Густота населення	1650 осіб/км²
Поштові індекси	41100
Телефонний код	+380-5449
Координати	51°51′55″ пн. ш. 33°29′10″ сх. д. / 51.86528° пн. ш. 33.48611° сх. д. / 51.86528; 33.48611
Висота над рівнем моря	154 м
Водойма	річки: Шостка, Люта
Назва мешканців	шо́сткинець шо́сткинка шо́сткинці
Міста-побратими	див. тут
День міста	3 вересня
Номери автомобілів	ВМ, НМ
Відстань
Найближча залізнична станція	Шостка, з.п. Хіміків
До обл./респ. центру
- фізична	180 км
- автошляхами	182 км
До Києва
- залізницею	301 км
- автошляхами	304 км
Міська влада
Адреса	41100, Сумська обл., м. Шостка, бул. Садовий, 14, 2-24-04
Вебсторінка	Міська рада Шостки
Шостка у Вікісховищі Мапа Шостка

Шо́стка (МФА: [ˈʃɔst̪kɐ] ( прослухати)) — місто в Україні, центр Шосткинського району та Шосткинської міської громади Сумської області. Місто розташоване на Сіверщині, за 209 км на північ від обла­сного центру на залізничній колії Новгород-Сіверський — Шостка — Терещенська — Київ і автомагістралі Харків — Суми — Новгород-Сіверський. Населення Шостки на 1.01.2019 року становило 75,0 тисяч осіб. Площа міста 43,62 км².

Важливий культурний центр Сумщини.^{[джерело?]}

Місто Шостка розташоване на березі однойменної річки, шостої притоки Десни. Вище за течією за 1 км розташоване село Гамаліївка. На річці кілька загат. До міста примикає лісовий масив (сосна, дуб). Через місто проходять автомобільні дороги Т 1908, Т 1912, Т 2502, Р65 і залізниця (станція Шостка).

На північно-західній околиці міста бере початок річка Люта, ліва притока Івотки. Також є невелике Галинківське озеро, що в мікрорайоні Капсуль. У місті розташовані 2 ботанічні пам'ятки природи: «Дуб-Велетень» і «Садовий бульвар».

З тим, що назву місту дала річка Шостка, згодні всі краєзнавці. Але от з приводу назви самої річки існує багато версій. Найпоширеніші з них говорять, що пішло воно від шостої притоки Десни, шостої милі, шестеренних механізмів млинів. Є думка, що назву річці дала жердина (шест): оскільки місцевість була заболоченою, переміщатися доводилося за допомогою палиці^{[джерело?]}.

Місцевий історик С. І. Грива висуває цікаву версію про те, що колись по обох сторонах річки росло безліч конвалій, що називалися в народі «шестка». Саме ця назва ніжної квітки дала назву річці, а річка — місту.

За версією українського мовознавця Тищенка Костянтина Миколайовича, назва «Шостка» походить від литовського «šūstis» (сухе місце, купа, підвищення), а польське написання «Szóstka» сіверської назви «Шустка» (з пол. «шістка») вплинуло на пізніше прочитання її як «Шостка»^[3].

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[4]:

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[5][6]:

Територію почали заселяти здавна: поблизу міста знайдено крем'яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому). У XVI—XVII ст. у малопрохідних лісових місцях почали селитися втікачі з Правобережжя. Місто Шостка веде відлік своєї історії з 1670-х років, коли локотський козак Воронізької сотні Степан Бугай побудував біля села декілька млинів на річці Шостці, один з яких в 1739 році був переданий для «устройства порохового завода». Перший свій млин Бугай збудував у 1676 році за універсалом Івана Самойловича «Стецькови Бугаєнкови, жителеви села Локотки, позволил на ріке Шустце, за тем селом гоней три (за три-чотири сотні метрів від села) в місті непенном… греблю висипати… млин збудувати». «Стефан Бугай, товариш сотні Воронежской» також за гетьманським універсалом насипав греблю і побудував млин на річці Шостці. Село тоді мало усього 20-30 козацьких хат, розташованих з обох берегів річки Локотки. А млин був на річці Шостці там, де нині стоїть залізобетонний місток через річку Шостку, за яким праворуч на провулку (нині Чехова) знаходиться так звана Богаєщина, колишній Богаевський хутір прямих нащадків локотського козака Воронізької сотні Степана Бугая. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки. 1688 року отримав універсал гетьмана Мазепи протопоп (1688–1704) містечка Вороніж Йосип Лазаревич, за яким дозволялося «на купленом его власном займище на речце Шустце, нижей села Локоток, греблю займати й млин фундовати, своєю власною працею и коштом». 1701 року гетьман Іван Мазепа дозволив своїм універсалом від 10 листопади придбати Воронізькій ратуші «млинъ на реке Шостке о двохъ колахъ мельнихъ, а о третемъ ступномь», що належав Пелагеї Демчисі, родичці воронізького протопопа Йосипа Лазаревича. У 1739 році Воронізька ратуша передала млин військовій артилерії для будівництва порохового заводу^[7].

У першій половині XVIII ст. (правління Анни Йоанівни (1730—1740 р.р.), під час російсько-турецької війни, що почалася в 1735 р., гостро виникло питання своєчасного поповнення боєприпасами російської армії, оскільки «театр» бойових дій був значно віддалений від центрів виробництва пороху. Зважаючи на те, що виробництво селітри та пороху здавна практикували в Сіверських краях і сіверська територія розташовувалася відносно недалеко від російсько-турецького кордону, царський уряд вирішив організувати виробництво пороху в Україні. Указом Сенату від 14 лютого 1736 р. наказували «в Малороссийские и Слободские полки, казакам и к пушкам пороху сколько какого когда потребно, столько оного делать в Малой России при Генеральной Артиллерии и в Слободских полках в одном полку…» Указом від 21 травня 1739 р. графу Румянцеву наказували «крайнее смотрение прилагать, что бы пороху вистачало не тільки казакам, але й гарнізонам і корпусам». Виконання цього Указу стало основою для виникнення порохового заводу на р. Шостці. Генерал І. Шипов у серпні 1739 р. повідомив її імператорську величність, що для заводу, який «велено завесть в одном Слободском полку», знайдено місце — млин у Ніжинському малоросійському полку при Воронізькій сотні на р. Шостка, від м. Глухова у 30 верстах. Пороховий завод на р. Шостці почав працювати в серпні 1739 р. На початок грудня виробили 750 пудів пороху. Але в 1742 р. артилерійська канцелярія і Військова колегія вирішили, що в Україні «пороховому заводу на р. Шостка не быть». На деякий час порохове виробництво на р. Шостка повністю припинили.

Шосткинський не був першим пороховим заводом в Україні. Виробництво пороху на українських землях почалося ще з 3-ї чверті XVII століття. Достеменно невідомо, з яких часів за 2 версти від Глухова на річці Есмань робили «толчеями» до 1500 пудів пороху на рік. За гетьмана Данила Апостола (1727–1734) пороховий завод діяв у Мглинській сотні. 14 лютого 1736 року виник пороховий завод на річці Усок при хуторі Шкірманівському. Він випускав продукцію десь до 1762 року. Генеральний обозний (1728–1749) Яків Лизогуб вважав, що цей пороховий завод здатний «ставить порох по 4 карбованця за пуд» і що «оный порох против московского весьма сильнее». Але річка Усок з часом обміліла, і Шкірманівський завод «захирів». Можливо, саме тому на Шостці, за 30 верст від Глухова і за 18 від впадіння її в Десну вибудували новий пороховий завод, на якому передбачали виробляти 12 000 пудів пороху на рік. У серпні 1739 р. завод «на взятой от ратуши мельнице» почав діяти.

9 червня 1765 р. імператриця Катерина II, ознайомившись з донесенням генерал-губернатора Малоросії П. Румянцева «о полезности заведения на Украине пороховых заводов», наказала начальнику артилерії графу Г. Орлову представити з цього питання своє бачення. 14 липня 1765 р. граф Орлов звернувся до канцелярії головної артилерії та фортифікації з вимогою представити йому звіт про «целесообразность заведения пороховых заводов на Украине». 24 липня 1765 р. канцелярія, вивчивши питання про необхідність постачання в Україні фортець, польових полків, Донського та Малоросійського Війська, а також вільного продажу пороху представила Г. Орлову звіт, в якому підкреслювала, що в Україні «…пороховой завод в благопристойных местах учредить следует». 28 липня 1765 р. Г. Орлов представив звіт Катерині II, в якому виклав висновки канцелярії та заключив, що «…в Малой России завод учредить за полезное признать можно», доручив вибір місця для його будівництва графу П. Румянцеву. На цьому звіті Катерина II написала резолюцію — «Быть по сему и о сем с графом Румянцевым снестись».

У серпні 1766 р. Г. Орлов наказав генерал-поручику Внукову зняти план та скласти опис зі старого (закритого) Шосткинського порохового заводу, який перебував у підпорядкуванні Малоросійської колегії. Для виконання цих робіт на р. Шостку відрядили капітана Бреклінга. 20 жовтня 1766 р. Внуков надіслав Г. Орлову план заводу та звіт, в якому сповіщав, що раніше на Шосткинських порохових заводах виробляли до 600 пудів пороху на рік, а при будівництві нових порохових млинів можна збільшити його виробництво до 10 000 пудів на рік. 7 січня 1768 р. П. Румянцев особисто доповів Г. Орлову, що кращого місця для будівництва порохового заводу артилерійського відомства, ніж старий Шосткинський пороховий завод, «…здесь не сыскивается». 24 березня 1771 р., коли місце для будівництва нового порохового заводу було вже затверджене, Г. Орлов наказав Канцелярії відрядити з Петербургу в Глухів на р. Шостку майора артилерії А. А. Рудометова для організації та будівництва нового порохового заводу на місці старого та прийому його в артилерійське відомство. 10 травня 1771 р. канцелярія склала повний план робіт та виділила на будівництво й утримування штату 10 000 руб. 17 травня 1771 р. А. Рудометов з командою майстрів та артилерійських службовців (17 ос.) на 10-ти ямських підводах вирушили з С.-Петербурга до Глухова. З кінця 1771 р. завод почав називатися «Шостенский артиллерийский пороховой завод».

З 1771 по 1775 р. на заводі були побудовані: гребля з трьома шлюзами, п'ять «вододействующих фабрик» (млинів), чотири «сухопутні» млини на кінній тязі, «селитреная варница»», будинки для складання і сортування пороху, кузня, сараї для збереження бочок, інструментів, рогожі і вугілля, пороховий магазин, кам'яні льохи, вартові приміщення, казарми для штату. Командирський будинок зі службами і стайні.

20 лютого 1775 року А. Рудометов доклав у канцелярію про стан штату заводу, про виробництво пороху й селітри. У цей час на заводі працювало 155 осіб. Тяглова сила — 40 коней і 24 вола. Готового пороху — «мушкетного, гарматного, ручного, гвинтівкового» — 448 пудів, сірки 476 пуда, селітри 11 800 пудів. Завод з кожним роком випускав готової продукції дедалі більше і більше: у 1781 р. виготовили 3 650 пудів пороху, у 1789 р. — 5 423.

Під час французько-російської війни 1812 року, завод, тимчасово, віддали у розпорядження головнокомандуючого російськими військами. За час війни шосткинці виготовили і відправили в діючу армію й ополченцям 24536 пудів пороху. Російська армія не мала перебоїв у забезпеченні порохом. М. І. Кутузов був задоволений порохівщиками Шостки і видав спеціальний наказ про їхнє заохочення, у ньому оголосив подяку адміністрації заводу, а майстрам і робітникам виділив грошову винагороду в сумі 1300 карбованців.

У 1848 році був побудований капсульний завод (нині — «Імпульс»).

Військові події періоду європейських революцій та Кримської війни 1848—1856 р.р. змінюють характер діяльності заводу, вона ще більше розширюється. Пороху виготовлено в 1853 р. — 23,5 тис. пудів, у 1854 — 40,9 тис. пудів. У 1855 році (рік найсильніших боїв під час оборони Севастополя) роботи ведуться по ночах, у святкові дні, протягом усієї зими. Вироблено 134,3 тис. пудів пороху, що склало 43 % усього пороху, виготовленого на казенних заводах — це майже в 6 разів більше в порівнянні з 1812 роком. У роботі задіяно 55 фабрик у старому і новому порохових містечках. Капсулів у цей рік виготовлено 50 млн одиниць.

У 1871 році Шосткінський артилерійський пороховий завод відзначив 100-літню річницю роботи в артилерійському відомстві і став називатися «Михайлівський Шостенский артилерійський пороховий завод».

До 1872 року на заводі працювали тільки військовослужбовці. Наказ «Про впровадження робіт за допомогою вільнонайманих мастерових та робітників» був виданий 20 березня 1872 року. З 1895 року дозволяється праця жінок.

Російсько-японська війна 1904—1905 рр., а потім і Перша світова війна, викликали подальший розвиток заводу. Шосткинський пороховий завод став одним з найбільших заводів Російської Імперії. Він постачав боєприпасами Порт-Артур, Варшавську, Зеландско-Георгіївську, Ковенську, Івано-Городську, Квантунську фортеці.

За період 1914—1917 рр. було поставлено армії більш 10 тис. тонн бездимного пороху, щорічно вироблялося понад 100 млн одиниць капсулів і до 50 тис. освітлювальних ракет. Завод зіграв вирішальну роль у розвитку м. Шостка.

З початком Радянсько-української війни, у грудні 1917 р., відбулася перша більшовицька окупація Шостки силами загонів петроградських і московських робітників, сформованих із учасників жовтневих боїв у Москві. Шостку до 14 січня 1918 року обороняв загін Вільного козацтва. Відомо, що у Шостці та Воронежі зокрема знаходилось 50 — 60 козаків вільного козацтва сотенного (штабс-капітана) Монастирського^[8]. Шосткинські більшовики одразу, у грудні 1917 р., зорганізували свій перший революційний комітет.

9 лютого 1918 р. Центральна Рада підписала з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією Берестейський мирний договір за яким в тому числі Німеччина та Австро-Угорщина надавали молодій державі збройну допомогу в боротьбі з більшовиками. Це спричинило поспішну «евакуацію» більшовицьких військ з території України. 4 (17) березня 1918 року Друга (Особлива) армія під командуванням анархіста Опанаса Ремньова підійшла до Шостки з «отрядом из 300 стрелков-красногвардейцев и моряков с четырьмя пулеметами, имея резерв на станции Терещенской из 100 стрелков при 3 пулеметах и двух броневиках». Водночас на Шосткинському пороховому заводі (ШПЗ) почала діяти більшовицька евакуаційна комісія, метою якої було вивезення цінного обладнання порохового заводу та грошей призначених для виплати робітникам до Росії. В той же час шосткинські меншовики та есери об'єдналися та створили спільний підпільний штаб, який знаходився в будівлі заводоуправління. Більшовики та промосковськи налаштовані шосткинці перебували в меншості до пануючої «самостійницької» більшості Шостки.

Есери «пропонували підняти повстання проти Ремньова і більшовиків, яких називали бандитами» та закликали боротися «За єдину, неділиму Україну». Перевага проукраїнських настроїв в Шостці була закономірною, бо 80 % (6,5 тис. людей) її населення становили українці. 20 березня (2 квітня) 1918 мешканці Шостки, виведені з терпіння поведінкою Ремньова, його наміром пограбувати завод та оголошеною ним мобілізацією чоловіків від 20 до 30 років, застрелили комісара Шостки Георгія Моргуна та повстали. Повстанці розігнали «местный Совет, большевистский комитет, эвакуационную комиссию» та обстріляли трьохсотенний загін «красних» Особливої армії Опанаса Ремньова, що стояв у вагонах на залізничній станції Шостка. Ремньов на деякий час відступив. У цей час шосткинські повстанці сформували штаб, розбилися на загони. Були Організовані інтендантська служба, санітарна частина, були снаряжені спеціальні команди для підриву залізничних мостів. 7 гармат були виставлені на позиції та відкрили вогонь у відповідь на бомбардування, розпочате Ремньовим з метою підриву порохових погребів. Селяни, дізнавшись про повстання, навезли робочим обози хлібу та інших харчів.^[9]

Відбувся бій з загоном Ремньова, якому на допомогу прибув «партизанський загін з Брянська». У повстанні взяло участь за деякими даними до 3-х тисяч шосткинців. Були вбиті та поранені з обох сторін. Бій, що почався 20 березня (2 квітня) 1918 за участю кулеметів та тривав п'ять діб, протягом яких шосткинці вільно відбивали напади більшовиків, причому робітникам вдалося підбити більшовицький потяг, відняти броньовик та підстрелити аероплан, з якого пілота було взято в полон. 24 березня (6 квітня) 1918 Ремньов повів на Шостку рішучу атаку двома колонами. Колона, що атакувала правий фланг була розбита, причому робітники взяли в полон сімдесят більшовиків з помічником Ремньова Кузьміним. Під час бою права колона підійняла білий прапор і більшовики заявили про своє бажання вести мирні переговори. Військові дії припинилися та парламентерів направили в штаб. Скориставшись перемир'ям Ремньов ввів у Шостку загін червоногвардійців, який вирішив участь оборони.^[9]

Повстанці зазнали поразки, та відійшли, запросивши підмогу у Військового міністерства УНР^[9]. На ранок червоногвардійці вели до свого штабу активних учасників повстання та розстрілювали їх, проте офіційно зазначалося, що їх направляли до тилу Червоної Гвардії для подальшого розслідування. Ремньов наказав терміново відправити 40 тисяч пудів пороху ніби на фронт проти німців-гайдамаків, що з ними ремньовці в той час бились біля міста Кролевця, проте порох справді було надіслано на північ до Москви^[10]. З порохового заводу більшовиками також було вивезено 35 вагонів цінного обладнання, зокрема платинові чаші та змійовики вагою 53,38 кілограми. Особлива армія Ремньова, пограбувавши пороховий завод, відступила на 150 верст до російського Брянська.

У період короткого безвладдя, на початку квітня 1918 року, в Шостці було організовано загін охорони заводу під командування Романа Литовченка. Це було зроблено в тому числі для припинення погромів, які чинили більшовики в Новгороді-Сіверському, звідки в Шостку явилася делегація з проханням надати допомогу населенню^[11]. 18^[12] або 19^[13] квітня у Шостку урочисто та з музикою^[14], увійшли союзні з урядом УНР німецькі війська. Їхньому командуванню були передані у повній справності воєнні заводи. Вже рано вранці 7 (20) квітня 1918 загін прибув у Новгород-Сіверський, куди пізніше, о 10 годині, увійшли німецькі війська^[15][16].

Була запроваджена німецька комендатура, а з приходом до влади в Україні гетьмана Павла Скоропадського в травні 1918 р. з'явилася ще й гетьманська комендатура. Комендантом був Георгій Пилипенко. На зміну охоронному, було сформовано гетьманський загін чисельністю до 70 людей^[17], налаштований на самостійницькі ідеї^[15], командиром якого також був Роман Литовченко. Загін висувався через Новгород-Сіверський до містечка Грем'яч, де розправлявся з більшовиками^[14][18].

За часів Української держави на пороховому заводі діяла так звана демобілізаційна комісія, що мала на меті переведення заводу з військового режиму роботи до випуску виробів мирного часу. Завод поступово почав приймати приватні замовлення, відновлювалась його робота. У жовтні 1918 року було укладено договір про проводку електричної мережі для освітлення вулиць поселення та приватних будинків^[9]. В той же час зі складів заводу постійно вивозились цінні матеріали: порох, нафта, спирт, металічні вироби, тканини. Згідно з Брест-Литовським мирним договором 3/5 майна заводу було передано німецькій стороні. Це призводило до зневіри робітників у завтрашньому дні^[19].

18 вересня 1918 року більшовики висадили в повітря пороховий склад.

Після видання гетьманом грамоти «До всіх українських громадян», в якій говорилося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією, Шостка 9 (22) листопада 1918 року перейшла з рук гетьманців до прихильників Директорії: 2-й курінь 2-го Сірожупанного полку військ Директорії «роззброїв у Шостці відділ гетьманців, ядром якого був загін 5-го Глухівського полку» (мається на увазі 5-й Чернігівський корпус Української Держави). Згодом склади в Шостці перейшли під охорону Чорноморської дивізії Осадного корпусу військ УНР, а Сіра дивізія була направлена на Волинь для поповнення^[20].

5 (18) грудня 1918 року^[21] Шостка була захоплена військами 1-ї української радянської дивізії — Новгород-Сіверський полк під командуванням Т. В. Черняка^[22].

В липні 1919 року в Шостці було оголошено надзвичайний стан. У вересні під натиском Добровольчої армії радянські війська залишили місто. Влада білих протрималася недовго — в листопаді 1919 р. частини 14-ї армії РСЧА повторно захопили Шостку^[23].

У 1920 році Шостка стала центром повіту, а у 1924 р. — одержала статус міста.

Подальший розвиток міста визначило будівництво тут у 1931 році фабрики кіноплівки, яка значилась в переліку таких новобудов як Дніпрогес, Харківський тракторний завод та інших гігантів. 1930-і роки були для Шостки періодом другого народження. Один за одним до ладу діючих ставали підприємства будіндустрії, легкої та харчової промисловості, заклади культури, школи, дитячі садки, був відкритий хіміко-технологічний інститут. Швидко розвивалось житлове будівництво.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 559 жителів міста^[24].

З 1939 року Шостка є містом обласного підпорядкування.

Під час Другої світової війни були зруйновані всі промислові підприємства. Сьогодні в місті нараховується 10 пам'яток військової історії.

З початку війни тут діяв Шосткинський партизанський загін на чолі з К. Ю. Тралом та О. П. Озеровим. Пізніше одна частина загону приєдналася до з'єднання С. А. Ковпака, друга — до з'єднання О. М. Сабурова. В 1942 р. в партизанському з'єднанні Я. І. Мельника було сформовано другий Шосткинський партизанський загін.

4 тисячі шосткинців відзначені орденами та медалями. Також, є 12 Героїв Радянського Союзу, один з яких — випускник технікуму І. М. Кожедуб був удостоєний цього звання тричі.

2 вересня 1943 воїни 6-ї гвардійської Рівненської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д. П. Онупрієнка (1906—1977) зайняли Шостку.

У повоєнні роки місто було відбудовано і стало інтенсивно розвиватись. Воно стає одним з потужних економічних центрів. В 1950–1980-ті роки в місті було збудовано завод хімічних реактивів, пивзавод, завод ЖБК та ряд інших підприємств. Фабрика кінофотоплівки перетворилась на гіганта ВО «Свема». Пороховий завод — казенний завод «Зірка» та капсульне виробництво — казенний завод «Імпульс» працювали на повну потужність, підтримуючи обороноздатність нашої країни.

Основна галузь промисловості Шостки:

• хімічна (звідси назва Шостки «місто хіміків»): найвідоміше шосткинське підприємство виробниче об'єднання Свема випускало кіно-, фото- та магнітну плівку для всього СРСР, на тепер (2011) вже майже 10 років припинило своє існування; завод хімічних реактивів, казенні заводи № 9 «Зірка» та № 53 «Імпульс» (військового призначення);
• харчова промисловість — борошномельна, м'ясна, сироробна (Шосткинський сирний завод; Шосткинський м'ясокомбінат);
• інші підприємства (деревообробна, легка галузі промисловості).

У 2009 році підприємствами міста реалізовано промислової продукції (робіт, послуг) на 844 494,3 тис. грн., з неї продукції переробної промисловості на 685 488,2 тис.грн. У загальному обсязі реалізованої продукції 50,4 % становила продукція підприємств з виробництва харчових продуктів, 22,5 % — підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості, 18,8 % — з виробництва та розподілення електроенергії, газу, води і лише 2,2 % припадало на продукцію машинобудування. Частки обсягів реалізації продукції підприємств деревообробної і целюлозно-паперової галузей склали 1,3 %.

Для транспортного сполучення у межах Шостки, зокрема між головними міськими підприємствами, діє залізниця, у місті, зокрема діють станції «Шостка» і платформа «Хіміків». Для міжміського сполучення Існує автовокзал та АС-2.

Існує розгалужена система міського приватного таксі^[25].

Послуги доступу до мережі Інтернет в місті Шостка надають:

по технології FTTB:

• Юасіті — www.uacity.net
• Київстар — www.kyivstar.ua

по технології ADSL:

• Укртелеком — ukrtelecom.ua

по технології 3G:

• Інтертелеком (до 31.10.2021р.) — www.intertelecom.ua
• Київстар — www.kyivstar.ua
• Vodafone Україна — www.vodafone.ua
• Lifecell — www.lifecell.ua

по технології 4G:

• Київстар — www.kyivstar.ua
• Vodafone Україна — www.vodafone.ua
• Lifecell — www.lifecell.ua

Місто має 9 закладів охорони здоров'я.

У Шостці діють 13 загальноосвітніх шкіл. Детальніше: Освіта в Шостці Вищі навчальні заклади і заклади професійної та підготовчої освіти Шостки:

• Шосткинський інститут СумДУ;
• Хіміко-технологічний коледж імені Івана Кожедуба;
• Консультаційний пункт СДПУ ім. А. С. Макаренка;
• Консультаційний пункт СНАУ;
• Шосткинське медичне училище;
• 3 професійно-технічних училищ: — Державний навчальний заклад «Шосткинський центр професійно-технічної освіти», — ДПТНЗ Шосткинське ВПУ, — ДПТНЗ Шостикнський професійний ліцей.
• Комунальна організація (установа, заклад) «Шосткинська спеціалізована школа І ступеня № 13 Шосткинської міської ради Сумської області»

• «Полісся»
• «Перекресток»
• «Вовремя»
• «Шанс»
• ТРК «Телеком-Сервіс»^[26]
• ТРК «Акцент»

• ШосткаNews.City
• shostka.info
• Шостка.UA
• Шостка.CITY

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 8 всеукраїнських та регіональних радіостанцій:

Місцеві письменники та літературознавці мають можливість видавати свої твори у місцевому видавництві «Сіверщина».

Файл:Пам'ятник М. Островському у м. Шостка.jpg

Культурна сфера Шостки представлена низкою закладів культури — Палац культури і 2 будинки культури, декілька музеїв, з яких один є державним, решта — відомчі і при закладі освіти, бібліотеки, кінотеатр, школи естетичного виховання.

Так, у Шостці працюють 8 бібліотек та їх філіалів, дитяча школа мистецтв та 2 музичні школи. Окрасою міста стали приміщення Палацу культури «Свема», Будинку культури ім. К. Маркса, ліцею.

У Шостці знаходиться одна з небагатьох мурованих каплиць Сумщини — Володимирська церква. Серед храмів можна виділити також Церкву Різдва Христового та Церкву Миколи Чудотворця.

• Шосткинський міський краєзнавчий музей — єдиний міський державний музейний заклад (від 1993 року), включає відділ «Музей І. М. Кожедуба»;
• Народний етнографічний музей при ВПУ-19;
• Музей казенного заводу «Імпульс»;
• Музей казенного заводу «Зірка».
• Меморіальний комплекс «Родинна Пам'ять» вул. Гагаріна, б.1

У Шостці є багато спортивних секцій, таких як футбол, баскетбол, хокей, бокс, боротьба, та інші бойові мистецтва, працює плавальний басейн по вул. Шевченко 10.

Також в місті є футбольний клуб Шостка, який є багаторазовим чемпіоном сумської області та хокейний клуб Шостка.

Осередком національного виховання підростаючого покоління є народний фольклорний ансамбль «Любисток» (керівник — Стегайло Т. А., Заслужений діяч естрадного мистецтва України, Заслужений працівник культури України). Ансамблем «Любисток» ведеться насичена концертна діяльність. Діти беруть участь у всіх заходах, що проводяться містом та областю. Значною подією для колективу є участь у творчому звіті майстрів народного мистецтва Сумської області «Перлини Сумщини». Колектив є учасником та переможцем Всеукраїнських та Міжнародних фестивалів та конкурсів.

Серед творчих колективів Шостки високою майстерністю і заслуженим визнанням відзначається Шосткинський народний ансамбль танцю «Джерельце», який виступав в Болгарії, Малі, Сенегалі, Фінляндії; звання народних удостоєні театр і танцювальний ансамбль «Полісянка» Будинку культури ім. К. Маркса^[27].

Відомі уродженці Шостки:

• Бугаєвський Ярослав Вікторович (1998—2018) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Степан Мальченко (*1858 —?) — полковник Армії Української Народної Республіки.^[28]
• Іван Филипенко (1891—1983) — учасник Першої світової війни, білогвардієць, емігрант, оперний співак у Австрії, Франції, Італії та США.
• Григорій Іваниця (1892—1938) — український філолог; репресований.
• Дмитро Чечулін (1901—1981) — радянський архітектор, головний архітектор Москви (1945—1949).
• Ївга Кузнецова (1913—1968) — українська громадська діячка, учасниця руху шістдесятників, виготовляла і поширювали самвидав.
• Меншун Валентина Іванівна — заслужений журналіст України, громадська діячка
• Віктор Дубок (1935—2013) — радянський і український архітектор, головний архітектор Києва (1992—1993), Заслужений архітектор України (1993).
• Віктор Бєлік (нар. 1948) — професор, доктор біологічних наук, орнітолог.
• Олександр Сорокалєт (нар. 1959) — радянський волейболіст, гравець збірної СРСР, срібний призер Олімпійських ігор, чемпіон світу, триразовий чемпіон Європи, 11-разовий чемпіон СРСР.
• Леонід Шиман (нар. 1959) — генеральний директор Павлоградського хімічного заводу, головний конструктор ракетних двигунів твердого палива. Герой України.
• Олег Берека (1966—2015) — знаний вчений у галузі використання електричних полів високої напруги для обробки гетерогенних сумішей та рідин.
• Олена Зубрилова (нар. 1973) — українська та білоруська біатлоністка, триразова чемпіонка світу.
• В'ячеслав Сердюк (нар. 1985) — український футболіст, гравець криворізького «Кривбасу».
• Новожилова Ірина Олександрівна (нар. 1986) — українська легкоатлетка, що спеціалізується у метанні молота, учасниця Олімпійських ігор 2008, 2012 та 2016 років.
• Максим Морозько (нар. 1986) — лейтенант медичної служби медичної роти 95-тої ОАМБр Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (2014—2015 рр.). Нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
• Кондратенко Василь Олексійович (1987—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни (з 2014). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
• Кондратенко Марія Ігорівна (1999) — українська співачка, акторка та блогерка.
• Євдокименко Іван Миколайович (1992—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни (з 2014).
• Гринь Дмитро Володимирович (1992—2020) — старший солдат Збройних сил України, загинув під час оборони Вітчизни від московських окупантів.
• Хоба Антон Володимирович (1992—2020) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

У Шостці дитячі роки провів Михайло Максимович (1804—1873) — історик, фольклорист, письменник, перший ректор Київського університету, редактор і видавець альманахів «Киянин», «Українець». Тут пройшло дитинство Миколи Гербеля — поета, перекладача, видавця.

У Шостці вчився та жив Іван Кожедуб (1920—1991) — український і радянський військовий діяч, льотчик-ас часів Другої світової війни, (64 збитих літаки, Тричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації).

2022

• 8 березня, Виходець Володимир Васильович; кавалер ордена «За мужність» III ступеня
• 11 березня, Шаповалов Анатолій Вікторович; кавалер ордена «За мужність» III ступеня
• 30 березня, Бірюк В'ячеслав Миколайович; кавалер ордена «За мужність» III ступеня
• 30 березня, Кагальняк Андрій Германович; кавалер ордена «За мужність» III ступеня
• 30 березня, Коляда Анатолій Юрійович; кавалер ордена «За мужність» III ступеня
• 26 квітня, Водень Роман Михайлович; кавалер ордена «За мужність» III ступеня
• 14 травня, Бєлік Станіслав Геннадійович; кавалер ордена «За мужність» III ступеня
• 17 травня; Гриценко Віталій Володимирович (1989—2022) — лейтенант збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• 22 травня, Киричук Максим Юрійович, командир 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-мої окремої мотопіхотної бригади; Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня
• 23 липня, Гуляєв Віталій Анатолійович — полковник, командир 28-мої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу Збройних сил України
• 29 вересня, Білевич Ігор Володимирович (1971—2022) — український майстер-різьбяр на дереві і педагог, сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув під час російського вторгнення в Україну в 2022 році, Заслужений майстер народної творчості України (2017), доцент (2018).

• Оряхово, Болгарія
• Свідник, Польща^[29]
• Франкфурт-на-Одері, Німеччина^[30]

• Есерівське повстання в Шостці. 1918 рік
• Есерівське повстання в Шостці. 1918 рік
• Шостка. Історія вулиць
• Й. Мандзенко. Сірожупанники. За державність. Матеріяли до історії українського війська зб. 11. Торонто, 1966
• Українське Козацтво. — 1973. — ч. 2 (24) Чикаго, 1973
• Грицкевич А. П. Борьба за Украину, 1917‒1921. Минск, 2011
• Г. Іванущенко. Залізом і кров'ю: Сумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини XX ст.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шостка

• ШосткаNews.City — інтернет-видання про життя міста, головні новини Шостки
• Офіційний сайт Шосткинської міської ради
• Сайт міста Шостка
• Сайт Шосткинської дитячої школи мистецтв
• Облікова картка на сайті ВРУ^{[недоступне посилання з серпня 2019]}
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Історія міста (Шостки) на Офіційний сайт Шосткинської міської ради