Яловий Михайло Омелянович — Вікіпедія

Юліян Шпол
Ім'я при народженні	Михайло Омелянович Яловий
Псевдонім	Юліян Шпол, Михайло Красний, Мих. Кр-ий, М. Я.
Народився	5 червня 1895(1895-06-05) Дар-Надежда, Дар-Надеждинська волость, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	3 листопада 1937(1937-11-03) (42 роки) Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
Поховання	Сандармох
Країна	Російська імперія  СРСР
Національність	Українець
Діяльність	письменник
Сфера роботи	література[1], проза[1], поезія[1] і драма[1]
Мова творів	українська
Роки активності	1918—1937
Жанр	вірш, проза, драма
Magnum opus	«Золоті лисенята»
Членство	Гарт і ВАПЛІТЕ
Партія	Українська комуністична партія (боротьбистів), Партія соціалістів-революціонерів і КП(б)У (1933)
Яловий Михайло Омелянович у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

|Lib= |Член КПРС=

Миха́йло Омеля́нович Ялови́й (псевдонім Юлія́н Шпо́л, 5 червня 1895(18950605), Дар-Надежда, Дар-Надеждинська волость, Контянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 3 листопада 1937, Сандармох, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР) — український поет, прозаїк і драматург. Належав до літературної організації «Гарт» і ВАПЛІТЕ (її перший президент), найближчий однодумець Миколи Хвильового.

Жертва сталінського терору. Один з представників розстріляного відродження.

Михайло Яловий народився 1895 р. в селі Дар-Надежда Костянтиноградського повіту Полтавської губернії в сім'ї волосного писаря^[2]. Окрім Михайла, в сім'ї було ще двоє синів — Костянтин і Григорій. Середню освіту здобув у Миргородській гімназії, по закінченні якої 1916 р. вступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира. Тут він повністю поринає в революційну діяльність, ставши членом однієї з найвпливовіших у тогочасному політичному житті партії — соціалістів-революціонерів.

Від початку Лютневої революції повертається до Костянтинограда, де очолює революційний комітет. Пізніше він увійде до складу виконкому Костянтиноградської ради робітничих і солдатських депутатів. Після виокремлення у 1918 р. лівого крила українських есерів в окрему партію («боротьбистів») Яловий стає одним із найпомітніших її діячів. Бере активну участь у виданні газет «Боротьба» та «Селянська біднота» (в останній згодом обіймає посаду головного редактора). Приблизно у цей самий період він працює також редактором газети «Селянин і робітник» інструкторсько-агітаційного поїзда Голови ЦВК України Григорія Петровського. Провадить активну підпільну роботу в Одесі та на Херсонщині, зорганізовує боротьбу з німецькими окупаційними військами, гетьманцями. У 1919 році в складі делегації «боротьбистів» відвідує Галичину.

1920 р. вступає до КП(б)У. Деякий час Яловий перебуває в Москві як представник українського уряду. 1921 р., разом із Михайлем Семенком та Василем Олешком, засновує «Ударну групу поетів-футуристів». У 1925 р., разом із Олексою Слісаренком та Миколою Бажаном, переходить до «Гарту». Але вже наприкінці цього року, спільно з Олесем Досвітнім, Миколою Хвильовим, Майком Йогансеном, Олексою Слісаренком, Миколою Кулішем, Аркадієм Любченком, Остапом Вишнею, Юрієм Смоличем, Петром Панчем, Іваном Дніпровським, Олександром Копиленком, Григорієм Епіком, Іваном Сенченком, Василем Вражливим та іншими, створює власну «Вільну Академію Пролетарської Літератури», ставши її першим президентом.

Пізніше Ялового, Досвітнього та Хвильового виключили із ВАПЛІТЕ — з метою збереження організації, але врешті-решт вона також мусила «добровільно» саморозпуститися. Михайла Ялового 31 травня 1933 року виключили з лав КП(б)У за контрреволюційну діяльність, а 22 червня заарештували у сфабрикованій «справі УВО».

Ялового звинуватили у шпигунській діяльності, «шумськізмі» та підготовці замаху на Павла Постишева. Судова трійка при колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 року ухвалила вирок — 10 років позбавлення волі. Відбував покарання у Свірському таборі, а потім у Соловках. На засіданні особливої трійки УНКВД Ленінградської області справу переглянули й за рішенням від 9 жовтня 1937 р. Яловому визначили найвищу кару — розстріл. Вирок виконано 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох, що лежить поблизу Повенецької затоки Онезького озера, більш як за 15 км від робітничого селища Медвежа Гора (нині Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ).

Військовий трибунал Ленінградського військового округу 19 червня 1957 р. скасував вирок за «відсутністю складу злочину». Крім того, Михайла Ялового реабілітовано прокуратурою Харківської області (25.02.2003)^[3].

Літературну діяльність Михайло Яловий розпочав у 1918 році. У 1919 р. в газеті «Селянин і робітник» під прибраним ім'ям Михайло Красний публікуються його агітаційні поезії, а 1920 р. в газеті «Селянська біднота» друкується казка для дорослих «Треба розжувати». Результатом дворічної співпраці з футуристами стала збірка поезій «Вéрхи» (1923), яка здобулася на неоднозначну оцінку критики. В 1923–1926 рр. Яловий майже повністю присвячує себе публіцистиці. Саме у цей період з'являються його статті про Михайля Семенка, Гната Михайличенка, Василя Чумака, Андрія Заливчого та деякі питання літературної дискусії.

1925 р. в журналі Всесвіт друкується оповідання «Три зради», а 1929 р. виходить найвідоміший твір Ялового, написаний у романтичному ключі — роман «Золоті лисенята». Він мав неабияку популярність і виходив двічі поспіль у 1929 р. (3000 прим.) та 1930 р. (5000 прим.).

Також Михайло Яловий випробував свої сили і в драматургії, в результаті чого з'явилася комедія «Катіна любов, або будівельна пропаганда» (1928). Окрім того, він також є автором сценарію українського фільму «Василина», за повістю Івана Нечуя-Левицького «Бурлачка» (1928), та «Пух і прах» (1929), а також двох перекладів з німецької: вірші Йоганеса Бехера «Берлін» та Альфреда Ліхтенштайна «Дощова ніч».

• Треба розжувати. — 1920.
• Вéрхи. — Київ—Москва—Берлін: Ґольфштрем, 1923. — 48 с.
• Катіна любов, або будівельна пропаганда. — Харків, 1928. — 108 с.
• Золоті лисенята. — Харків: Книгоспілка, 1929. — 268 с. (2-ге вид. — Х. : Книгоспілка, 1930. — 234 с.)
• Вибрані твори / упорядкування, передмова, примітки та коментарі Олександра Ушкалова. — Київ: Смолоскип, 2007. — 531 с. (ISBN 966-8499-46-8)

• Герасимова Г. П. Яловий Михайло Омелянович [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 734. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Яловий Михайло // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Майстренко Іван. Історія мого покоління. Спогади учасника революційних подій в Україні. — Едмонтон, 1985.
• Ушкалов Олександр. Драстуй, Юліане Шпол! // Юліан Шпол. Вибрані твори. — Київ: Смолоскип, 2007.
• Ушкалов Олександр. Золоті лисенята повертаються [Архівовано 11 листопада 2014 у Wayback Machine.] // Юліан Шпол: життя і творчість. — Харків: Майдан, 2012.]
• Шевченко С. В. Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця // Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 46—55, 342. ISBN 978-966-136-780-6

• Яловий Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2124-2125. — 1000 екз.
• Бібліотека української літератури (Біографія) [Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine.]
• Українське життя в Севастополі [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.]
• «Золоті лисенята» в Електронній бібліотеці української літератури

---

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.