Допоміжний ремонтний док — Вікіпедія

Допоміжний ремонтний док (англ. Auxiliary repair dock) — це тип допоміжного судна, що використовувався ВМС США, особливо під час Другої світової війни, коли було введено в експлуатацію 33 таких судна. Завдяки цим суднам флот отримував можливість швидко повертати у стрій пошкодженні у боях кораблі, не витрачаючи значний час на повернення їх до власних баз або, у випадку важких пошкоджень, забезпечити збереження корабля, який у іншому б випадку не міг би дістатися порту. Ремонт, який здійснювався у відкритому морі, був особливо важливий на Тихоокеанському театрі, де противників розділяли великі відстані.

Допоміжні ремонтні доки фактично були плавучими доками, які забезпечували ремонт пошкоджених військових кораблів. Вони мали довжину близько 150 метрів і водотоннажність близько 5000 тонн.

Кілька плавучих доків такого типу мали власні імена, наприклад, USS West Milton (ARD-7), але більшість з них мали лише буквене позначення типу судна та номер, як, приміром, USS ARD-1.

Плавучі доки цього та інших типів, мали шлюзи, які дозволяли увійти в док пошкодженому кораблю чи судну. Після цього шлюзи зачинялися і з доку викачувалась вода, уможливлюючи ремонтні роботи. У районі бойових дій відповідні ремонтні роботи часто мали лише тимчасовий характер та мали забезпечити мінімальну морехідність пошкодженого корабля для його повернення у порт для більш серйозного ремонту.

Після завершення ремонту док затоплювався, шлюзи відчинялися і відремонтований корабель виходив з нього,

На той час, поки пошкоджений корабель був на ремонті, допоміжний ремонтний док був здатний забезпечити потреби екіпажу пошкодженого корабля у їжі, пранні, а в деяких випадках навіть місцями для сну. Втім, якщо це було можливо, екіпаж пошкодженого корабля залишався на ньому на час ремонту.

•  Auxiliary Repair Docks