Мултих Георгій Минович — Вікіпедія

Георгій Мултих
Народився	28 квітня 1918(1918-04-28) Великий Янісоль, Українська Народна Республіка
Помер	1 червня 1993(1993-06-01) (75 років) Київ, Україна
Alma mater	Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1942) Рязанське артилерійське училище (1943)
Галузь	історія
Заклад	Український науково-дослідний інститут педагогіки (1946—1947) Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1947—1955) Інститут історії партії при ЦК Компартії України (1955—1974) Вища партійна школа при ЦК КПУ (1974—1991) Інститут підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук
Посада	старший науковий співробітник, доцент, професор, завідувач сектору публікацій історично-партійних документів, заступник директора з наукової роботи
Вчене звання	професор (1964)
Науковий ступінь	кандидат історичних наук (1950)
Відомі учні	Анастасія Соловйова, Діана Щедріна
Відомий завдяки:	дослідженням історії німецько-радянської війни, створенню тритомника «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941—1945 роки)»
Нагороди

Георгій Минович Мултих (28 квітня 1918, Великий Янісоль — 1 червня 1993, Київ) — радянський український історик КПРС, педагог. Кандидат історичних наук (1950), професор (1964). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1970). Дослідник історії німецько-радянської війни, автор тритомника «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941—1945 роки)» (у співавторстві).

Учасник німецько-радянської війни та радянсько-японської війни, капітан військової служби. За участь у бойових діях нагороджений понад 10 орденами та медалями, зокрема чотирма орденами Червоної Зірки.

Після завершення війни — науковий співробітник та педагог декількох ідеологічних навчальних та науково-дослідних закладів Києва, зокрема Інституту історії партії при ЦК Компартії України (1955—1974) та Вищої партійної школи при ЦК КПУ (1974—1991). Автор понад 150 наукових робіт^[1].

Народився 28 квітня 1918-го року у селі Великий Янісоль на теперішній Донеччині. За національністю — грек^[2].

У 1938-му році вступив на історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (КДУ), який не встиг закінчити через початок німецько-радянської війни.

У складі понад 50-ти студентів університету пішов на фронт добровольцем. Брав участь у битві за Київ поруч із майбутніми науковцями та літераторами Олександром Мариничем, Олександром Бандурою, Леонідом Левицьким та іншими, був тяжко поранений^[3].

У 1942-му році закінчив КДУ імені Т. Г. Шевченка в евакуації, у складі Об'єднаного українського державного університету, через рік пройшов навчання у Рязанському артилерійському училищі. У 1945-му році брав участь також у радянсько-японській війні. Завершив військову службу у званні капітана, нагороджений понад 10-ма орденами та медалями, зокрема чотирма орденами Червоної Зірки.

У 1946—1947 роках — науковий співробітник Українського науково-дослідного інституту педагогіки. У 1947-му році вступив до аспірантури КДУ імені Т. Г. Шевченка, яку закінчив через три роки^[1].

Тоді ж здобув науковий ступінь кандидата історичних наук, захистивши дисертацію на тему «Большевистская критика и самокритика в период подготовки развернутого наступления социализма по всему фронту: XV-XVI съезды ВКП(б)».

До 1955-го року — доцент кафедри марксизму-ленінізму КДУ імені Т. Г. Шевченка. Після цього — старший науковий співробітник Інституту історії партії при ЦК Компартії України. У 1961-му році призначений завідувачем сектору публікацій історично-партійних документів, через три роки затверджений у вченому званні професора^[4].

У 1968-му році обійняв посаду заступника директора інституту з наукової роботи. У 1970-му році, разом з колегами, нагороджений Державною премією УРСР в галузі науки і техніки за написання тритомника «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941—1945 роки)».

З 1974-го року — професор Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Паралельно — педагог Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук. У 1984-му році нагороджений званням «Заслужений працівник вищої школи УРСР»^[1].

Автор понад 150-ти наукових робіт. Дослідник історії німецько-радянської війни. Науковий керівник та педагог близько 10-ти кандидатів та докторів наук, зокрема Анастасії Соловйової, Діани Щедріної тощо.

Лектор товариства «Знання», член редакційних колегій часописів «Український історичний журнал» (заступник відповідального редактора) та «Під прапором ленінізму»^[1].

У 1991-му році вийшов на пенсію. Жив у Києві, в будинку № 1/11 по Виноградному провулку^[2]. Помер на 76-му році життя 1 червня 1993-го року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°24′59.50″ пн. ш. 30°30′5.6″ сх. д. / 50.41653° пн. ш. 30.50156° сх. д. / 50.41653; 30.50156).

• «Большевистская критика и самокритика в период подготовки развернутого наступления социализма по всему фронту: XV—XVI съезды ВКП(б)»: диссертация кандидата исторических наук : 07.00.00. — Киев, 1950. — 305 с.
• «О своеобразии форм перехода различных стран к социализму»: (Лекция) / Г. М. Мултых, канд. ист. наук ; О-во по распространению полит. и науч. знаний Укр. ССР. — Киев: [б. и.], 1956. — 29 л.
• «Більшовики України в боротьбі за владу Рад» // Мултих Г. М.; Український історичний журнал. — 1967. — № 12. — C. 14–24.
• «Киевский Краснознаменный: Краткий очерк истории Краснознаменного Киевского военного округа, 1919—1969.» — К., 1969. — В надзаг.: Политуправление КВО. // Мултих Г. М., Кожукало І. П.; Український історичний журнал. — 1970. — № 5. — C. 143—145.
• «Історико-партійна наука в республіці після ХХІV з'їзду КПРС» // Мултих Г. М.; Український історичний журнал. — 1972. — № 7. — C. 13–23.
• «Лемещук Н. Не склонив головы: (О деятельности антифашистского подполья в гитлеровских концлагерях)». — К.: Политиздат Украины, 1978. — 136 с. / МУЛТИХ Г. М. // Український історичний журнал. — 1979. — № 3. — С. 108—110.
• «Ленинизм — марксизм современной эпохи» / Г. М. Мултых. — Киев: о-во «Знание» УССР, 1980. — 27 с.; 20 см.
• «Ленинская коммунистическая партия — ум, честь и совесть нашей эпохи» / Г. М. Мултых. — Киев: о-во «Знание» УССР, 1980. — 31 с.; 20 см.
• «Творчий розвиток марксистсько-ленінського вчення про партію на сучасному етапі» // Мултих Г. М.; Український історичний журнал. — 1980. — № 11. — C. 124—137.
• «Союз нерушимый республик свободных» / Г. М. Мултых. — Киев: о-во «Знание» УССР, 1982. — 15 с.; 20 см.
• «XXVI съезд КПСС об идеологической работе партии на современном этапе» / [М. А. Акопов, В. К. Василенко, Г. М. Мултых и др.]. — Киев: Вища школа: Изд-во при Киевском ун-те, 1982. — 190 с.; 20 см.
• «В единении с народом» / [Г. М. Мултых, Е. Я. Безпалко, И. Н. Бородавченко и др.]. — Киев: Политиздат Украины, 1983. — 265 с.; 17 см.
• «Преемственность и новаторство стратегического курса КПСС» / [Подгот. Г. М. Мултых]. — Киев: О-во Знание, 1985. — 32 с.; 20 см.
• «Методические рекомендации по изучению темы „Исторический опыт Коммунистической партии в организации защиты социалистического Отечества в годы Великой Отечественной войны“» / Мултых Г. М., Бородавченко И. Н. ; Университет марксизма-ленинизма Киевского горкома Компартии Украины, Кафедра истории КПСС. — Киев: [б. и.], 1985.
• «Принцип революційної наступності і його втілення в новій редакції Програми КПРС» // Мултих Г. М.; Український історичний журнал. — 1986. — № 7. — C. 5–17.
• «Революционная перестройка — воплощение ленинских идей: К 118-годовщине со дня рождения В. И. Ленина»: [Метод. рекомендации / Подгот. Г. М. Мултых]. — Киев: О-во «Знание» УССР, 1988. — 15,[1] с.

• орден Вітчизняної війни I та II ступенів
• чотири ордени Червоної Зірки
• медаль «За перемогу над Японією»
• медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медаль «40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

• 1970 — Державна премія УРСР в галузі науки і техніки — за написання тритомника «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941—1945 роки)»
• 1984 — заслужений працівник вищої школи УРСР