82-мм міномет БМ-37 — Вікіпедія

82-мм батальйонний міномет зразка 1937
БМ-37
Типміномет
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні1936 — нині
ОператориСРСР СРСР
Україна Україна
Історія виробництва
Розроблено1931-1936
Характеристики
Вага56 кг
Довжина ствола1220 мм

Калібр82 мм
Відбійопорна плита
Підвищення+45..+85
Траверс-3..+3
Темп вогнюдо 30 пострілів /хвилина
Дульна швидкість211 м/с
Дальність вогню
Ефективна100...3040 м
Максимальна3040 м

82-мм міномет БМ-37 у Вікісховищі

82-мм міномет БМ-37 (індекс ГАУ 52-М-832Ш) — радянський батальйонний 82-мм міномет зразка 1937 року.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1936 році на озброєння Червоної армії був прийнятий 82-мм батальйонний міномет обр.1936 року (БМ-36).

За результатами використання у військах у ленінградському СКБ-4 Б. І. Шавиріна був розроблений удосконалений варіант міномета БМ-36. При збереженні початкової конструктивної схеми міномета практично всі його елементи були доопрацьовані з урахуванням вимог серійного виробництва.

Основні відмінності:

- встановлена ​​нова опорна плита мембранного типу круглої форми з бічним зрізом (у той час як у БМ-36 була опорна плита прямокутної форми, у якій при стрільбі деформувалися кути);

- маса нового міномета становила 56 кг - майже на 8 кг менше;

- висота ударника зменшилася з 26 мм до 8 мм;

- збільшений хід амортизатора.

Міномет Шавиріна був простішим у виробництві і забезпечував розрахунком зручність при його обслуговуванні. Після завершення випробувань постановою Комітету оборони від 26 лютого 1939 р. його прийняли на озброєння під назвою «82-мм батальйонний міномет обр. 1937 »(БМ-37).

Виробництво

[ред. | ред. код]

Малосерійне виробництво 82-мм мінометів почалося в 1935-1936 роках, однак у необхідних масштабах 82-мм міномети Червона армія почала отримувати тільки перед початком радянсько-німецької війни (на 22 червня 1941 р. налічувалося 14200 шт. 82-мм мінометів). Під час війни виробництво було збільшено в рази.

Використання

[ред. | ред. код]

Першою війною для міномета став конфлікт за Халгин-Гол у 1939-му, потім він використовувався в усіх війнах Радянського Союзу.

На початку 1970-х років міномет був знятий з озброєння Радянської армії і замінений на нові, полегшені по вазі 82-мм міномети 2Б14 «Піднос» зразка 1981.

Тим не менш, відзначені випадки застосування мінометів цього типу (зі складів мобілізаційного резерву) в конфліктах на пострадянському просторі (зокрема, в чеченській війні росіянами та в російсько-українській війні українським військом).

Варіанти

[ред. | ред. код]
  • 82-мм батальйонний міномет зразка 1941 - відрізнявся від зразка 1937 наявністю колісного ходу, опорною плитою арочної конструкції (по типу 120-мм міномета), а також двоногі іншої конструкції. Колеса встановлювались на півосі ніг двоноги і при стрільбі знімалися.
  • 82-мм батальйонний міномет зразка 1943 - модифікація зразка 1941. В ході модернізації була змінена конструкція двоноги, колеса та кріплення прицілу.

Оператори

[ред. | ред. код]
  • Єгипет Єгипет: Виготовлявся по ліцензії як «Хелуан М-69» (Helwan M-69)
  • КНР Китайська Народна Республіка: Виготовлявся по ліцензії як «Тип 53» (Type 53)
  • СРСР - СРСР
  • Фінляндія Фінляндія: Під час війни трофейні міномети зразка 1937 року бул прийняті на озброєння як 82Krh/37, зразка 1941 року - 82Krh/41
  • Третій Рейх Третій Рейх: Під час війни трофейні міномети зразка 1937 року були прийняті на озброєння охоронно-поліцейських формувань як 8,2-cm Granatwerfer 274/2(r), зразка 1941 року - 8,2-cm Granatwerfer 274/3(r)[1].
  • Чехія Чехія
  • Румунія Румунія
  •  НДР: з 1951 року надходив на озброєння підрозділів казармовою народної поліції, надалі перебував на озброєнні Національної народної армії під найменуванням 82-mm-Granatwerfer Modell 37/41. Станом на 1990 рік на озброєнні залишалося 325 од. мінометів цього типу.
  • Куба Куба
  • Мадагаскар Мадагаскар
  • Україна Україна: станом на 2011 знаходились на зберіганні[2], з 2014 прийняті на озброєння.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Крис Шант. Оружие пехоты: энциклопедия стрелкового оружия. / пер. с англ. М., «Омега», 2004. стр.204(рос.)
  2. розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. N 1022-р. Архів оригіналу за 17 березня 2015. Процитовано 10 березня 2015.