Неронович Євген Васильович — Вікіпедія

Євген Васильович Неронович
Євген Неронович
2-й Народний секретар військових справ УНРР
березень 1918
Попередник	Василь Шахрай
Народився	1888 Пирятин, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	25 березня 1918(1918-03-25) Сорочинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, УНР
Відомий як	політик
Країна	Російська імперія
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний технологічний інститут
Політична партія	УСДРП
Професія	український політичний і громадський діяч
Медіафайли у Вікісховищі

Нероно́вич Євге́н Васи́льович (1888, Пирятин, Полтавська губернія — 25 березня 1918(1918-03-25), Сорочинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, УНР) — український політичний і громадський діяч. Член Української Центральної Ради. У березні 1918 року — народний секретар військових справ більшовицького уряду в Україні.

Євген Неронович народився 1888 року біля міста Пирятин (тепер Полтавської області). Вчився у Полтавській чоловічій гімназії та на електротехнічному факультеті Петербурзького політехнічного інституту. Під час навчання належав до організаторів студентських громад, репрезентував їх на студентському з'їзді у Львові (1909). 1907 року Неронович став одним із засновників першого гімназійного друкованого органу «Відродження». 1913 року очолював редакцію часопису «Український студент» (виходив у 1913—1914 рр.).

Діяч Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії. На початку 1917 року був членом фракції УСДРП в Петроградській раді робітничих і солдатських депутатів^[1]. У 1917—1918 роках Неронович входив до складу Української Центральної Ради та Малої Ради. Очолював ліву фракцію УСДРП, яка виступала за створення незалежної української радянської держави.

Перейшов до більшовиків. У лютому 1918 року — член делегації радянської України на мирних переговорах у Бересті^[2]. Від березня 1918 року Неронович — народний секретар військових справ більшовицького уряду в Україні. Однак дуже швидко розчарувався в більшовицькій політиці й відійшов від праці в уряді. Наприкінці березня 1918 року вийшов зі складу Народного секретаріату.

23 березня 1918 року розстріляний українськими військами ^[3] в містечку Великі Сорочинці.

1919 року в Києві Бульварно-Кудрявську вулицю перейменували на вулицю Нероновича^[4][5]. Під цією назвою відома до 1937 року, коли її перейменували на вулицю Воровського^[6].

1923 року в Кам'янці-Подільському вулицю Князів Коріатовичів було перейменовано на вулицю Нероновича (нині знову вулиця Князів Коріатовичів)^[7].

1925 року Великі Сорочинці на честь Нероновича було перейменовано на Нероновичі. 1931 року повернено стару назву^[8].

У Гадячі в радянський час Преображенську вулицю перейменували на вулицю Нероновича. 1969 року з'ясувалося, що Неронович нібито був есером (насправді — українським есдеком, а не есером, тобто членом УСДРП, а не УПСР), тож вулицю спішно перейменували на честь першого секретаря Гадяцького підпільного райкому партії В. М. Степаненка^[9].

• Гриневич Л. В., Осташко Т. С. Неронович Євген Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 377. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 511.
• Махун Сергій. Київ після Жовтневого перевороту // День. — 2001. — 9 листопада.

• Неронович Євген // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1130. — 1000 екз.
• Євген Неренович на сайті «Історія Полтави»
• Галаган М.. З моїх споминів. Большевицька навала. Німці на Україні. Поворот Центральної Ради
• Славетні люди Наддунайського краю
• Неронович