Стриптиз — Вікіпедія

Жіночий стриптиз
Чоловічий стриптиз

Стрипти́з (англ. striptease, від to strip — «роздягатися» і to tease — «дражнити») — еротичний танець, під час котрого виконавиця чи виконавець поступово частково чи повністю роздягається в спокусливій і сексуальній манері[1].

Професійний стриптиз як частину секс-індустрії зазвичай демонструють у нічних клубах. Класичним елементом стриптизу є пілон (жердина), навколо якого танцює і роздягаються стриптизери, що може сходити зі сцени в зал, фліртувати та сідати на коліна відвідувачам. Типове правило — відвідувачам заборонено торкатися руками виконавця, але вони можуть торкатися відвідувачів. Місцева та центральна влада встановлює закони, які визначають, наскільки стриптизерам дозволено оголитися. Іноді клієнт може замовити «приватний танець» в окремому приміщенні (під прихованим наглядом охорони). Ця послуга коштує додаткових грошей.

Історія

[ред. | ред. код]
Канкан, між 1881 і 1891

Прообразом стриптизу був так званий «танець оси», відомий в античності: дівчина, загорнута в шаль, рухалася під музику, імітуючи витрушування оси, що заплуталася в одязі; у процесі танцю одяг розгортався, оголюючи танцюристку.

Своєрідним протостриптизом можна вважати танець канкан, який з'явився у Франції на півстоліття раніше. Його почали виконувати у ресторанах, кабаре та інших розважальних закладах. І канкан, і стриптиз десятиліттями вважалися танцями вкрай непристойними, зухвалими та вульгарними. Між виконавицями та повіями ставили знак рівності. Спочатку в Америці стриптизом називався бурлеск. Танцюристок канкану зображував Анрі Тулуз-Лотрек.

Перший задокументований стриптиз був показаний 9 лютого 1893 на сцені Мулен Руж під час вечірки, влаштованої паризькими студентами. Під час імпровізованого конкурсу краси модель під сценічним псевдонімом Мона скинула з себе весь одяг, за що її заарештували та виписали штраф на 100 франків. У тому ж 1893 році стриптиз з'явився і в Чикаго, де оголилася танцівниця кабаре

Основним місцем діяльності стриптизерів вважаються стриптиз-клуби. У них можна спостерігати за виступом на сцені або замовити приватний танець. Особливість заробітку всіх стриптизерів, які працюють у стриптиз-клубах, це «приватні танці», танець на колінах (Lap dance) та консумація (секс).

Танець у стриптиз-клубі зазвичай складається з двох пісень.

В основному стриптиз-клуби призначені для чоловіків. У великих столицях можна також знайти стриптиз клуби для жінок, гомосексуалів та лесбійок.

Стриптиз на замовлення є стриптизом з виїздом у будь-яке місце виконання. Також додатково можна замовити стриптиз-розіграші, наприклад: розіграш ролі поліцейського або постачальниці подарунків, стриптиз із шоу-торта.

Особливості діяльності

[ред. | ред. код]

Якщо спочатку критерії для стриптизерів не існували, то зі зростанням конкуренції вони з'явилися.

Як правило, це молоді (20-30 років) люди модельної зовнішності, з процедурами краси (епіляція, манікюр, педикюр, зачіска, макіяж), у відмінній фізичній формі, що мають пластичну хірургію, почуття ритму, а також досвід танцювальних виступів.

Зазвичай у клубі робочий день починається о 22 годині і закінчується о 5 годині ранку, в різних клубах може дещо відрізнятися. Графік роботи «два через два», тобто дві ночі роботи та дві ночі відпочинку.

Зарплата людей в стриптизі зазвичай складається з чайових або плати за замовлення приватного танцю.

Терміни

[ред. | ред. код]
  • Пілон — жердина, навколо якої виконують танець під час стриптизу.
  • Рура — напівпрофесійна жердина для стриптизу, що відрізняється від пілона зниженим ковзанням і великим діаметром.
  • Стрипи — взуття на високій платформі, в якій найчастіше танцюють стриптиз із жердиною. Вкрай нестійка і тому не підходить для інших танців: коли нема за що триматися, в ній дуже важко утримувати рівновагу.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Richard Wortley (1976) A Pictorial History of Striptease: 11.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Тлумачний словник сучасної української мови. // Укладачі Л. П. Ковирга, Т. В. Ковальова, В. Д. Пономаренко. // За ред.: Калашника В. С. — Харків: Белкар-книга 2005. — 800 с.