Пірофор — Вікіпедія

Пірофо́р (грец. πυροφόρος — «той, що несе вогонь») — назва, яка застосовується до хімічних сполук, для яких достатньо контакту з повітрям (від тертя або зіткнення), щоб спалахнути (утворювати іскри чи вогонь та світло).

Пірофори — це підклас піротехнічних засобів, які не містять окислювачів, але самозапалюються, вступаючи в контакт з киснем^[1].

Такими сполуками є фероцерій, залізо у вигляді пилу (утворюється при розкладанні цитрату заліза) та ін.

Примітки

↑ Кабінет Міністрів України. Постанова Про затвердження Положення про порядок державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення (Загальні примітки) від 8 грудня 1997 року N 1358 м. Київ (див. текст) (Вилучено згідно з Постановою КМ N 184 від 15.02.2002) (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ N 1807 від 20.11.2003)^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Посилання

Використання пірофорних властивостей урану в артилерійських снарядах (нім.)

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.

[1] Кабінет Міністрів України. Постанова Про затвердження Положення про порядок державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення (Загальні примітки) від 8 грудня 1997 року N 1358 м. Київ (див. текст) (Вилучено згідно з Постановою КМ N 184 від 15.02.2002) (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ N 1807 від 20.11.2003)^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[1]