Сукабу́мі (індонез.Sukabumi) — місто в Індонезії, на острові Ява, в провінції Західна Ява. Територія міста виділена у самостійну адміністративну одиницю — муніципалітет (ко́та). Населення станом на кінець 2011 року становить понад 356 тисяч осіб, площа — 48 км².
Розташоване у гористій місцевості біля підніжжя вулкана Геде в південно-західній частині провінції за 120 кілометрів на південь від столиці країни Джакарти. Основне населення — сунданці, переважне віросповідання городян — ісламсунітського напряму.
Засноване у 1815 році в період британської окупації Нідерландської Ост-Індії, офіційний статус міста отримало у 1914 році. В період японської окупації під час Другої світової війни в місті знаходився великий концентраційний табір для військовополонених союзників. Під час війни Індонезії за незалежність в місті та його околицях відбувалися серйозні зіткнення збройних сил Республіки з британськими і нідерландськими військами.
Гірськокліматичний курорт. Міська поліцейська академія є найстарішим, найбільшим і багатопрофільним поліцейським навчальним закладом Індонезії. Наявна низка промислових підприємств провінційного значення.
Час утворення перших населених пунктів на місці Сукабумі не встановлений, але відомо, що до кінця першого тисячоліття нашої ери на цій території здійснювалась організована господарська діяльність. Саме тут була виявлена найбільш давня пам'ятка яванської мови, яка у наукових колах отримала назву «сукабумський надпис»: в тексті, вирізьбленому на кам'яні плиті і датованому 25 березня 804 року, описується будівництво іригаційних споруд. В цей період територія міста належала до володінь королівства Сунда (індонез.Kerajaan Sunda)[1][2].
В кінці XVI століття ця місцевість була захоплена султанатом Бантам, яке підкорило королівство Сунда, проте вже у 1620-ті роки спроби заволодіти нею відбулися одночасно з боку східного сусіда Бантама султанату Матарам і Нідерландської Ост-Індійської компанії (НОІК), що заснувала до цього часу у декількох десятках кілометрів на північ від майбутнього Сукабумі свій яванський форпост — Батавію. Після низки військових зіткнень між бантамцями, матарамцями і голландцями вона опинилась у складі території буферної зони, створеної між володіннями НОІК і Матарамом[3].
У 1677 році, після того, як голландці змусили Матарам підписати серію нерівноправних угод, територія Сукабумі опинилась під контролем НОІК[4]. До цього часу тут існувало декілька сунданських поселень сільського типу, найбільшим з яких був Чіколе (в теперішній час цю назву зберігає один з районів міста)[5].
Весільна процесія біля міської мечеті Сукбумі. Фото 1912 року
Спершу місцевість не становила істотного господарського інтересу для колонізаторів. Однак після завезення на Яву голландцями наприкінці XVII століття кави, вона стала одним з перших районів насаджень цієї культури: розбиті тут кавові плантації почали давати врожай на початку 1710-х років[6]. Протягом наступних десятиліть поселення, яке тут знаходилось, поступово збільшувалось, однак місцевість переважно залишалася зайнятою сільськогосподарськими угіддями. 1786 року голландська влада проклала сюди дорогу, що з'єднала Чіколе з Батавією та іншими населеними пунктами Західної Яви — Богором і Бандунгом[7].
Наприкінці XVIII століття місцевість, як і вся територія Нідерландської Ост-Індії, пережила поетапний процес переходу під управління від НОІК до безпосередньо Нідерландів. 1796 року управління збанкрутілою компанією було передано урядовому комітету з остіндських справ, у 1798 році нідерландська держава прийняла на себе всі борги і зобов'язання НОІК, і, одночасно, права щодо її володінь. Якихось істотних адміністративних перетворень за цим не відбулося — генерал-губернатор, зберігаючи колишню систему управління, почав представляти не Ост-Індську компанію, остаточно ліквідовану в 1800 році, а безпосередньо нідерландський уряд. Водночас, оскільки в цей період Нідерланди були підпорядковані наполеонівській Франції, черговий генерал-губернатор, Герман Віллем Дендельс, який прибув на Яву у 1808 році, отримав це призначення від Людовика I Бонапарта і, відповідно, проводив курс на забезпечення саме французьких інтересів[8].
У 1811 році ця територія, як і вся Ява, опинилася під окупацією британців, які висадилися на острові і придушили франко-нідерландські сили[9]. Саме до періоду британського контролю відноситься створення тут населеного пункту з його сучасною назвою[10]. 1813 року землі, на яких розташоване теперішнє місто, були придбані нідерландським лікарем і плантатором Андрієсом де Вілде (нід.Andries de Wilde), який зайнявся облаштування місцевості. 5 січня 1815 року де Вілде офіційно об'єднав місцеві селища Чікола і Парунг-Сеах в єдине поселення, яке, за дозволом британської адміністрації, отримало назву «Сукабумі» — похідну від сунданського «suka bumen», буквально «земля, що подобається», «приємна земля»[11][12].
Груповий портрет викладачів і випускників поліцейської академії. Фото 1930 року
Нове поселення зберегло свою назву після повернення колонії під контроль Нідерландів у 1816 році. В наступні десятиліття воно доволі швидко збільшувалось за рахунок тубільного і європейського населення: голландців приваблювали не тільки можливості комерційної діяльності в районі активного плантаційного господарства (1849-х роках, окрім кави, в цьому районі почали активну культивацію чаю), але й місцевий відносно прохолодний клімат, якій вигідно відрізняв Сукабумі від сусідньої Батавії. Багато чиновників колоніальної адміністрації і великі банкіри будували тут літні резиденції[13].
У 1870 році Сукабумі отримало статус низової адміністративно-територіальної одиниці в рамках системи управління колонією. Формальним керівником місцевості вважався представник місцевої феодальної знаті, діяльність якого повністю контролювалась прикомандированим до нього нідерландським чиновником — «асистент-резидентом» (нід.assistent-resident). 1 квітня 1914 року Сукабумі був наданий статус міського муніципалітету (нід.gemente) — саме ця дата відзначається в теперішній час в Сукабумі як день заснування міста[14][15].
У 1926 році Сукабумі очолив нідерландський колоніальний чиновник у званні бургомістра — це підкреслювало економічну і адміністративну значущість міста, а також істотну чисельність місцевої голландської общини, — близько 1,5 тисячі осіб з 24-тисячного населення міста (ще близько 3 тисяч становили етнічні китайці, решта були місцевими жителями, переважно сунданцями)[16]. В цей час тут існувала досить розвинена за мірками Нідерландської Ост-Індії міська інфраструктура, що включала різноманітні адміністративні будівлі, окремі школи для голландців і тубільців, лікарню, системи електропостачання і телефонного зв'язку. 1925 року в місті була створена поліцейська академія, яка стала найбільшим і багатопрофільним навчальним закладом такого роду у всій колонії[17]. 1926 року тут був побудований залізничний вокзал, у 1927 році зведена католицька церква Святого Йосипа, пізніше вона стала кафедральним собором місцевої римо-католицької єпархії[12][18][19].
У 1920-ті роки, у міру становлення національно-визвольного руху, в місті створювались осередки різних політичних партій і громадських організацій. Водночас, оскільки в Сукабумі була наявна велика в'язниця і численні поліцейські сили, сюди нерідко висилалися або переводилися для відбування ув'язнення багато антиколоніальних активістів. Так, у 1942 році, безпосередньо перед японським вторгненням, в місто під нагляд поліції був направлений Мохаммад Хатта, майбутній віце-президент Республіки Індонезії[20].
В березні 1942 року Сукабумі був зайнятий збройними силами Японії, які вдерлись у Нідерландську Ост-Індію. Місто, як і більша частина території Яви, було включене до зони окупації 16-ї японської армії[21][22].
В перші тижні окупації японцями в Сукабумі був створений найбільший на Яві концентраційний табір військовополонених[21]. В числі тисяч солдатів і офіцерів союзницьких військ тут, зокрема, утримувався південноафриканський письменник і громадський діяч Лоренс ван дер Пост[23]. Пізніше, після облаштування концентраційних таборів в інших районах Яви, значна частина військовополонених була звідси переведена[24].
В рамках впроваджуваного японцями курсу на стимулювання націоналістичних, антиголландських настроїв серед індонезійського населення місцеві жителі були широко допущенні до обіймання різних адміністративних посад. В місті був розміщений один з центрів підготовки створюваного окупаційною адміністрацією індонезійського військового ополчення ПЕТА (індонез.PETA, Pembela Tanah Air — «Захисники батьківщини»)[25].
Окупація міста завершилась 21 серпня 1945 року, коли японський гарнізоном був роззброєний силами місцевого індонезійського ополчення, основу якого складали частини ПЕТА, що вийшли з-під японського контролю[26].
Голландські солдати в зайнятому Сукабумі, які виявили портрет Сталіна в офісі місцевого осередку молодіжної просоціалістичної організації. Фото 1947 року
Після проголошення 17 серпня 1945 року незалежної Республіки Індонезії Сукабумі опинився на території нової держави. В серпні-жовтні 1945 року в місті були частково сформовані органи влади, підзвітні уряду Сукарно, почали створюватися територіальні підрозділи національних збройних сил і поліції. В грудні 1945 — березні 1946 року відбулася серія зіткнень між частинами індонезійських збройних сил, що базувалися в Сукабумі, і британськими військами, які висадилися на Яві для роззброєння японців, а також звільнення і вивезення союзницьких військовополонених: зокрема, індонезійці здійснили декілька нападів на британські автомобільні конвої[27]. Пізніше в районі міста почалися бойові дії між індонезійцями і голландцями, які намагалися відновити контроль над колишньою колонією. 21 липня 1947 року Субакумі був зайнятий нідерландськими військами[28].
В лютому 1948 року місто було включене у склад квазінезалежної держави Західна Ява (індонез.Negara Jawa Barat), перейменованої у квітні того ж року на Державу Пасундан (індонез.Negara Pasundan), яка була створена за ініціативи Нідерландів у розрахунку перетворити свої колишні колоніальні володіння в Ост-Індії на незалежне федеративне утворення[29]. В грудні 1949 року Парсудан увійшов до складу Сполучених Штатів Індонезії (СШІ), індонез.Republik Indonesia Serikat (RIS), утворених за результатами Гаазької конференції круглого столу[30].
У лютому 1950 року Сукабумі в результаті поразки Пасундану у швидкоплинному конфлікті з Республікою Індонезією, що також входила до складу СШІ, місто було включене до складу останньої. Це було офіційно оформлене у серпні 1950 року з проголошенням Індонезії унітарною державою[31][32].
У 1050 році Сукабумі був наданий адміністративний статус «маленького міста» (індонез.Kota Kecil) в складі провінції Західна Ява, у 1957 році — статус «середнього самоврядованого міста» (індонез.Kota Praja). 1965 року був місто отримало статус міського муніципалітету, який, за деяких змін назви даної адміністративної одиниці, зберігається дотепер[12].
Місто знаходиться в західній частині острова Ява, в південно-західній провінції Західна Ява приблизну у 120 км на південь від столиці країни Джакарти і у 95 км на захід від Бандунга, адміністративного центру провінції[33]. Займає площу 48,00231 км². Має неправильну форму «чобота», «носок» якого направлений на захід, а інша частина — на північ. Максимальна протяжність з півночі на південь близько 7,5 км, з заходу на схід — близько 6 км[34]. Територія міста зі сіх сторін оточена територією однойменного округу (кабупа́тена)[35][36].
Розташоване на плоскогір'ї біля підніжжя стратовулкана Геде, вершини якого знаходяться приблизно за 6—8 км на північ від міста. На відстані близько 35 км на захід знаходиться інший великий вулкан — Салак[33].
Місцевість у місті переважно відносно рівна з поступовим підвищенням з півдня на північ. Середня висота місцевості над рівнем моря в межах міста становить 584 метри. В геологічній структурі ґрунтів переважають вулканічні осадові породи[33].
Місто належить до сейсмічно активної зони, на його території періодично фіксуються підземні поштовхи. Останній (на січень 2013 року) серйозний землетрус — магнітудою 5,5 за шкалою Ріхтера відбувся тут 10 листопада 2012 року (епіцентр знаходився біля узбережжя Яви за 85 км на північний захід від міста)[37][38].
В міських межах течуть 29 невеликих річок, які відносяться до басейну Індійського океану. Найбільшими з них є Чіпеланг (Cipelang), Чімандірі (Cimandiri), Чіпанега (Cipanegah), Тіпар (Tipar), Чісуда (Cisuda)[39][40]. Історично дебіт місцевих річок схильний до істотних сезонних коливань, що традиційно обумовлювало часті розливи і повені. Однак комплекс гідротехнічних заходів, вжитий у 2000-ні роки міською владою, дозволив значно понизити ризик повеней — станом на кінець 2012 року до них схильні тільки три місцеві річки[41].
Місцевість, що оточує місто, в значному ступені вкрита лісами, однак в самому Сукабумі площа деревних насаджень досить мала. При цьому понад 45 % міської території займають поля[42].
Клімат екваторіальний, вологий: середньорічний показник відносної вологості становить близько 85 %. Середньорічний показник кількості атмосферних опадів в різних районах міста, за даними на 2011 рік, коливається від 1969 до 2291 мм. Найбільшої інтенсивності дощі досягають у березні і листопаді, найбільш посушливі місяці — серпень і вересень[43].
При цьому клімат Сукабумі значно прохолодніший, ніж в середньому на острові Ява: середньорічний температурний максимум становить менше +26 °C, в той час як, наприклад, в Джакарті цей показник перевищує +32 °C[44]. Різниця між максимальними і мінімальними добовими температурами за індонезійськими мірками досить значна — близько 10 °C[45].
Екологічне становище в Сукабумі загалом є цілком сприятливим, передусім, через відсутність у місті та його околицях великих промислових підприємств. Разом з тим, невпорядковані викиди великої кількості побутових відходів — насамперед, в районах проживання найбіднішої частини міського населення — серйозно позначаються на чистоті річних і ґрунтових вод. Щонайменше у трьох міських ріках у воді виявлена присутність хвороботворних організмів — зокрема, кишкової палички — на рівні, що значно перевищує допустиму норму[47]. Лише 37,9 % джерел питної води в місті маються низький рівень зараження, 40,7 % мають середній ризик, 17,7 % — високий ризик і 3,7 % — дуже високий ризик забруднення[48]. Для покращення ситуації наприкінці 2010 років місцева влада розгорнула програму будівництва мережі сучасних сміттєсховищ, очисних споруд і потужностей з переробки сміття[49][50].
За даними на кінець 2011 року, чисельність населення Сукабумі становить 356 085 осіб. Відповідно, середня густота міського населення становить понад 7 418 осіб на км². Найщільніше заселений центральний район Чітаманг — 13 865 осіб на км, найменш щільно — південно-західний район Лембурсіту, де цей показник становить 4 413 осіб на км²[51].
Темпи росту міського населення на початку XXI століття були вельми високими, що в цілому вкладається в рамки загальних демографічних і урбанізаційних процесів, що відбуваються у цей період в Західній Яві. Так, в період з 2002 року, коли в Сукабумі мешкало 269 142 осіб, по 2011 рік кількість городян зросла на понад 32 %. Річні темпи росту населення у порівнянні 2011 і 2010 років склали понад 10 %, причому більша частина цього зростання була забезпечена не за рахунок природного приросту, а за рахунок імміграційних потоків[35][52]. Настільки високі темпи росту населення значно перевищують демографічні розрахунки місцевої влади — за планом демографічного розвитку, складеному 2008 року, кількість жителів міста у 2011 році мала скласти лише 296 572 осіб[34].
Співвідношення статей серед населення Сукабумі становить 1,02 на користь чоловіків (на 2011 рік в місті проживало 180 696 чоловіків і 175 389 жінок, відповідно 50,75 % і 49,25 %) — подібний показник є типовим для Індонезії і Західної Яви зокрема. Для вікового складу характерна висока частка молоді, що також типово для Індонезії і загалом для більшості країн, що розвиваються: більше ніж половина городян, молодших 30 років[52]. 2011 року в місті було зареєстровано 100 131 сімей, середня чисельність сім'ї становить 3,56 особи (проти, відповідно, 75 703 і 3,8 у 2010 році[53].
Вікова і гендерна структура населення Сукабумі[52]
Більша частина жителів міста — сунданці, проживає також значна кількість яванців і осіб змішаного сундансько-яванського походження. Наявна відносно велика китайська громада[54]. Практично все доросле населення вільно володіє державною мовою країни — індонезійською, якою повсюдно користується у сферах управління, освіти, діловодства, у місцевих ЗМІ. З цієї причини сунданська мова, яка традиційно активно використовувалася на побутовому рівні, поступово витісняється зі вжитку, особливо у молодіжному середовищі. З урахуванням даної тенденції, міська влада, з метою збереження етнокультурної і мовної спадщини, пропагує вивчення сунданської і відкриває відповідні курси і центри[55].
Абсолютна більшість городян — понад 95 % — мусульмани-суніти. Є також християнські — католицька і протестантська — громади і незначна кількість адептів інших релігій. У 1948—1961 роках місто було центром однойменної єпархіїримсько-католицької церкви, потім кафедра була перенесена в Богор. В теперішній час міська парафія належить до богорської єпархії. В місті є 386 мечетей і 826 молитовень, розташованих у різних громадських місцях, а також 19 християнських церков і 2 буддистських храми[56][57].
Територія міста виділена в окрему адміністративну одиницю — муніципалітет (ко́та), що за статусом є рівною округу. Муніципалітет Сукабумі поділений на сім районів (кечама́танів), які, в свою чергу, поділяються на 33 адміністративні одиниці нижчого рівня — поселення (де́си). Сучасний адміністративний поділ затверджений у 2011 році — до цього місто поділялось на 5 районів, кількість поселень була такою самою[58].
Місто очолює мер, який так само, як мери інших індонезійських міст, згідно з Законом Республіки Індонезії № 32 від 2004 року, обирається мешканцями міста через прямі вибори, які проводяться один раз на 5 років (раніше директивно призначався провінційною адміністрацією)[61]. Одночасно з мером обирається його заступник — віце-мер. В ході перших в історії Сукабумі виборів мера і віце-мера, що відбулись 7 березня 2008 року, на першу посаду був обраний Муслік Абдушукур (індонез.Muslikh Abdusyukur), на другу — Мульйоно (Mulyono). Обидва приступили до виконання посадових обов'язків 13 травня 2008 року, повноваження обох доходять кінця 13 травня 2013 року[62].
24 лютого 2013 року відбулись чергові вибори мера і віце-мера Сукабумі, перемогу на яких здобули Мохамад Мураз (індонез.Mohamad Muraz) і Ахмад Фахмі (індонез.Achmad Fahmi), отримавши 35,11 % голосів місцевих виборців (відрив від найближчих суперників становив лише 0,4 % — 68 голосів). Нові міські керівники мають приступити до виконання своїх обов'язків 13 травня 2013 року[63].
Законодавчу владу в місті здійснює Міська рада народних представників у складі 30 депутатів, яка також обирається мешканцями шляхом прямих виборів і має п'ятирічні повноваження. Спікером ради, сформованої за результатами виборів, що відбулись 9 квітня 2009 року, є Аеп Сепурахман (індонез.Aep Saepurahman). В складі ради — фракції шести політичних партій. Депутатами сформовано три комітети — з питань управління, з питань економіки, фінансів і регіонального розвитку і з соціальних питань[64][65].
Партійний склад Міської ради народних представників Сукабумі[65]
Герб Сукабумі в сучасному вигляді був затверджений у 1993 році. Згідно з офіційним сайтом адміністрації міста, зображений на гербі національний сунданський кинджалкуджа́нг символізує хоробрість, п'ятикутна зірка — п'ять принципів Панча Сила, державної ідеології Республіки Індонезії, гілки чаю і рису — мир і спокій. Червоно-біла стрічка має кольори державного прапора Республіки Індонезії. Зелене тло щита символізує родючість і процвітання. На стрічці під щитом надпис великими літерами сунданською мовою «REUGREUG PAGEUH REPEH RAPIH» — «сильний, міцний, безпечний, спокійний»[66].
Сукабумі має істотне економічне значення в рамках провінції Західна Ява. Місто відрізняється розвиненою — за індонезійськими мірками — сферою послуг, високою активністю торгового сектора. Тут розташовані декілька великих підприємств хімічної і харчової промисловості. Крім того, значна частина міської території перебуває в інтенсивному сільськогосподарському використанні[34].
У 2010 році об'єм місцевого валового регіонального продукту становив понад 5,92 трлн індонезійських рупій (понад 645,683 млн дол. США за середнім річним курсом) при річних темпах росту у 6,11 %, що практично дорівнює загальнонаціональному показнику і дещо перевищує показник Західної Яви. У 2000-ні роки темпи росту коливались у межах 5–6,5 %, що приблизно збігалося з загальнонаціональними показниками. Найзначнішу частку в об'ємі ВРП — понад 44 % — забезпечує сектор торгівлі[67]. 2011 року в місті було зареєстровано 4845 безробітних, у тому числі 2370 чоловіків і 2475 жінок[68].
Темпи росту валового регіонального продукту Сукабумі[34][67]
Промисловість на 2011 рік забезпечує лише 5,45 % міського ВРП, хоча частка цього сектора в останні роки поступово збільшується[34]. В місті зареєстровано 5 промислових підприємств, що класифікується за місцевими стандартами як великі (тобто такі, що мають понад 100 співробітників), 16 промислових підприємств, що класифікуються як середні (від 20 до 100 співробітників) і 2190 дрібних підприємств (менше 20 співробітників). До останніх належать також кустарні й надомні виробники, продукція яких класифікується як промислова. Загальне число зайнятих у промисловій сфері становить 13 088 осіб, з яких на великих і середніх підприємствах зайняті 3337 осіб. Найбільш значущою галуззю є текстильна промисловість[70].
Велика частина промислової продукції, що виробляється в Сукабумі, реалізується в межах провінції Західна Ява. В інші регіони постачаються місцеві вироби з пальмового волокна, корпуси колонок для аудіотехніки і декоративні дерев'яні коробочки для наручних годинників (останні також експортуються за кордон, зокрема, в Сингапур, Малайзію і Саудівську Аравію)[34].
Дані великих і середніх промислових підприємств Сукабумі[71]
Сільське господарство традиційно відігравало значну роль в розвитку Сукабумі, проте до початку XXI століття його частка в економіці міста істотно скоротилася — до 4,21 % ВРП, і цей показника надалі знижується. Частка городян, зайнятих у цій галузі, також є достатньо невеликою — 1624 особи, з яких 1495 зайняті у рільництві і садівництві, 95 — у тваринництві і 34 — у риболовлі і рибництві[34]. Разом з тим, площа міських земель, які перебувають у сільськогосподарському використанні, хоч і скорочується, але залишається досить значною: у 2011 році вона досягала 21,63 км² тобто понад 45 % всієї території Сукабумі, причому більшу частину цих земель — 17,51 км² — складали заливні поля[42].
Основними землеробськими культурами є рис (врожай 2011 року становив 27 652 тони), маніок (2 435 тон) і кукурудза (365 тон). Вирощуються також різні овочі (пекінська капуста, водний шпинат), фрукти (банани, папая), лікарські, ароматичні і декоративні рослини (тубероза, орхідеї)[72].
На міській території також практикується тваринництво. Основна місцева свійська худоба — вівці, їх поголів'я у 2011 році склало 5026 голів. Розводяться також корови (853 голови), кози (125 голів), буйволи (84 голови), коні (41 голова)[73].
Сфера торгівлі, яка забезпечує понад 44 % ВРП, є найбільш значущим сектором міської економіки. Загальний об'єм торгових операцій у 2011 році становив понад 2,62 трлн рупій (близько 286 млн дол. США за середньорічним курсом). В місті нараховується 5675 офіційно зареєстрованих торгових підприємств, 176 з яких класифікувались як великі (мали річний обіг на суму понад 500 млн рупій), 597 — як середні (обіг від 50 до 500 млн рупій) і 4902 — як дрібні (обіг менше 50 млн рупій). Протягом 2011 року було зареєстровано 305 нових торгових підприємств — 17 великих, 58 середніх і 230 дрібних[74][75]. В сфері роздрібної торгівлі діють 6 супермаркетів, 8 ринків і 879 магазинів сучасного типу[76]. При цьому кількість городян, зайнятих у торговому секторі, відносно невелика — 6111 осіб[34].
В місті, станом на 2011 рік, діють 19 банківських установ, з них 3 є відділеннями державних банків, 10 — відділеннями приватних банків, які діють у загальнонаціональному масштабі, 1 — банком регіонального розвитку (особлива форма державно-приватного кредитного закладу) і 5 — ісламськими банківськими установами. Сукупний об'єм коштів, розміщених на рахунках в цих банках, становив у 2011 році близько 4,379 трлн рупій (близько 477,541 млн дол. США за середньорічним курсом), що на понад 34 % перевищує показник 2010 року[77].
Завдяки відносно прохолодному і здоровому клімату, Сукабумі з колоніальних часів має репутацію гірськокліматичного курорту. Крім того, значною популярністю серед туристів користуються природні пам'ятки і геотермальні джерела, які знаходяться у гірській місцевості в околицях Сукабумі, при тому, що саме місто не має великої кількості туристичних об'єктів історико-культурного характеру[78][79].
У 2011 році Сукабумі відвідало рівно 141 000 туристів, в числі яких було 140 409 індонезійських громадян і 591 іноземець. Зростання кількості туристів у порівнянні з 2010 роком, коли в місті побувало 107 679 осіб, склало майже 31 %[79].
За мірками західнояванських міст аналогічних розмірів Сукабумі має досить розвинену готельну інфраструктуру. Тут, станом на 2011 рік, є 34 готелі на 707 номерів і 962 місць, а також 47 молодіжних гостелів, які не мають статусу готелю. Крім того, діє 76 ресторанів, 5 кафе і барів, 7 дискотек і 5 більярдних[79][80].
Сукабумі є досить важливим інфраструктурним центром Західної Яви. Загальна довжина міської автодорожньої мережі становить 161,5 км. Протяжність доріг національного значення становить 8,5 км (з них у повністю справному стані перебуває 6,38 км, 2,12 км класифікуються як не цілком справні), провінційного значення — 10,48 км (всі у повністю справному стані), міського значення — 142,53 км (82,65 км повністю справних, 35,58 км не цілком справних, 19,83 км несправних в значному ступені і 4,48 км вважаються цілком непридатними до використання)[81].
Основним громадським автотранспортом міста є автобус. З міжміського автобусного терміналу здійснюються регулярні рейси по 20 маршрутах, які обслуговуються 1531 автобусом. Пасажиропотік міжміського терміналу у 2011 році становив 171 325 осіб — на 0,3 % менше, ніж у 2010 році. Міськими маршрутами курсують здебільшого мікроавтобуси — маршрутні таксі. Вантажні автоперевезення здійснюються 130 підприємствами, які мають у своєму розпорядженні 154 машини (таке «підприємство» як правило являє собою власника однієї вантажівки, що має ліцензію на комерційну діяльність)[82][83].
В місті є залізничний вокзал, пасажиропотік якого у 2011 році становив 724 080 осіб — на 22,7 % більше у порівнянні з 2010 роком[84].
Аеропорту в місті та його околицях немає. Найближчою повітряною гаванню є міжнародний аеропорт Бандунга «Хусейн Састранегара», розташований приблизно у 90 км на схід. На 2015 рік запланований початок будівництва аеропорту «Чітарете» в прибережній частині округу Сукабумі, який буде знаходитись дещо ближче — приблизно у 80 км на південний захід[85].
У 2011 році у міських поштових відділеннях зареєстровано майже 176 534 поштових відправлення, в тому числі 31 706 листів, 81 640 телеграм, 21 518 відправлень експрес-поштою, 28 986 бандеролей і 720 відправлень інших видів. 2 081 з них — зарубіжні поштові відправлення[86][87].
Житлово-комунальне господарство і місткий благоустрій
Станом на 2011 рік в Сукабумі нараховується 68 396 жилих будинків. Серед них переважають малоповерхові будівлі котеджного типу. Середня кількість мешканців на один будинок — 5,2 особи. Житлові масиви розташовані територією міста досить рівномірно, за винятком його південної частини, зайнятої в значному ступені сільськогосподарськими угіддями[34][88].
Стрімке зростання населення міста, яке відбувається, передусім, за рахунок масового притоку переселенців з інших регіонів, негативно позначається на ситуації з житлом, що, в свою чергу, змушує місцеву владу збільшувати об'єми житлового будівництва. 2011 року будівельниками Сукабумі було здано 417 нових житлових будинків, що перевищує сукупний показник двох попередніх років (207 будинків у 2009 році і 195 — у 2010 році)[89].
Забезпечення Сукабумі електроенергією здійснює регіональна структура індонезійської Державної електроенергетичної компанії (індонез.Perusahaan Listrik Negara), що обслуговує провінції Західна Ява і Бантен (штаб-квартира знаходиться в Богорі). Енергопоставки здійснюються з декількох теплових електростанцій, розташованих як у самому місті, так і за його межами. Виробництво і споживання електроенергії зростають достатньо високими темпами. Сукупна потужність електростанцій, що обслуговуються місто, у 2011 році склала 563,5 МВт (майже на 70 МВт більше, ніж попереднього року), споживання електроенергії — 997 174 991 кВт-год (на 85 644 173 кВт-год більше, ніж попереднього року)[90][91]. В місті, станом на 2011 рік, встановлено 3075 вуличних ліхтарів і прожекторів[92].
Водопостачання здійснює профільна регіональна структура, що експлуатує з цією метою три станції водозабору[93]. З урахуванням обмеженості гідроресурсів і їх значної схильності до сезонних коливань, місцева влада проводить курс на економічне витрачання води. В результаті у 2011 році вдалось домогтися зниження споживання питної води на 1,45 % у порівнянні з попереднім роком — 4 110 775 кубометрів проти 4 171 161 кубометра. При цьому понад 94 % споживання припадало на побутові потреби населення, 2,8 % — на торговий сектор, 2,2 % — на установи соціальної сфери і менше 1 % на промисловий та інші сектори[90][94].
У 2011 році в місті було вироблено понад 41 869 100 тон твердих побутових відходів, що на 993 тонни більше, ніж у попередньому році[95]. 65 % твердого сміття складають органічні побудові відходи, 16,8 % — паперові відходи і 8,2 % — пластмасові відходи[96]. Крім того, було відкачано 380 тонн рідких нечистот, що на 55 тон менше, ніж у попередньому році[97]. Штатний склад профільної міської служби становить близько 400 осіб, вона має у своєму розпорядженні 2 великі вантажівки для вивозу сміття, 4 малі вантажівки, 150 причепів і возів, 24 мотоцикли і моторолери. Часткова переробка і тимчасове зберігання твердих побутових відходів здійснюються у 5 пунктах, захоронення — на полігоні Чікундул в районі Лембурсіту, що має площу 10,4 гектари. За збереження теперішніх темпів росту об'єму відходів можливості наявних полігонів, за розрахунками влади, мають вичерпатися у 2022 році[96].
В місті є 6 цвинтарів, з них 4 — мусульманські, 1 — християнський і 1 — китайський. Загальна площа цвинтарів становить 340 840 м². Враховуючи швидке зростання кількості населення гостро стоїть питання про розширення території цвинтарів[98][99].
В місті на 2011 рік діє 122 початкових школи (1-6 класи, діти від 7 до 12 років) з 33 265 учнями, 35 середніх шкіл першого ступеня (7-9 класи, від 13 до 15 років) з 14 105 учнями і 16 середніх шкіл другого ступеня (10-12 класи, від 16 до 18 років) з 7377 учнями, а також 23 технікуми (від 16 до 18 років) з 9859 учнями. Крім того, є 55 дитячих садків, в яких налічується 2456 вихованців. Вищих навчальних закладів у місті немає[100].
Основні статистичні показники навчальних закладів і дошкільних установ Сукабумі[101]
Тип закладу
Кількість учнів/вихованців
Кількість викладачів/вихователів
Середня чисельність класу/групи
Дитячі садки
2456
267
17
Початкові школи
33 265
1497
37
Державні середні школи I ступеня
11 106
528
36
Приватні середні школи I ступеня
2999
277
25
Державні середні школи II ступеня
5364
306
41
Приватні середні школи II ступеня
2013
237
23
Державні технікуми
3733
281
41
Приватні технікуми
6126
464
35
В місті є два музеї — музей історії державного заставного кредитування (в Сукабумі у 1901 році відкрився перший в Індонезії офіс відповідної установи) і музей, присвячений легендарному сунданському правителю Силівангі, обидва відкриті у 2010 році[102][103]. Наявна державна міська бібліотека, в якій у 2011 році було зареєстровано 134 165 відвідувань (на 3228 менше, ніж у попередньому році). При цьому 84 429 видань було видано на руки (на 1581 більше, ніж у попередньому році) і 147 851 видано для ознайомлення в читальних залах (на 4432 менше, ніж у попередньому році)[104].
Ситуація в сфері охорони здоров'я вважається цілком благополучною за індонезійськими мірками. Очікувана тривалість життя жителів міста за розрахунками 2012 року становить 69,7 року, що на 1,5 року перевищує середній показник по провінції Західна Ява[105]. Зареєстрований у 2011 році рівень материнської смертності — 55 випадків на 100 000 пологів (загальнонаціональний — 240 випадків), смертності немовлят — менше 0,9 проміле (загальнонаціональний — 26,2 проміле). Настільки низький — навіть за мірками найрозвиненіших країн — останній показник може, очевидно, пояснюватись недосконалістю статистичних досліджень, зумовленою, зокрема, значною кількістю пологів за межами медичних установ[106][107]. Один лікар припадає на 2132 городянина, що приблизно у півтора рази перевищує загальнонаціональний показник[34].
В місті наявні 8 лікарень (1 державна — центральна міська лікарня «Шамсуддін», 2 відомчі і 5 приватних), 2 пологових будинки і 24 амбулаторії. Крім того, діє мережа пунктів медичної допомоги різного рівня: медичні пункти широкого профілю (так звані центри громадської охорони здоров'я, індонез.Pusat Kesehatan Masyarakat), очолювані дипломованим лікарем, персонал яких надає медичну допомогу не менше ніж за 8 напрямками; допоміжні медпункти (індонез.Pusat Kesehatan Masyarakat Pembantu), очолювані, як правило, фельдшером або медсестрою, які надають допомогу за меншим числом напрямків; пересувні медпункти, обладнані на базі автобусів чи вантажівок, в яких працюють також фельдшери або медсестри. Більшість медпунктів широкого профілю надають амбулаторну допомогу, деякі обладнані приміщеннями для лежачих хворих[108][109]. В місті зареєстровано 167 лікарів, що працюють в різних медичних закладах або мають приватну практику, 75 акушерок, 292 медсестри. Окрім системи конвенційної медицини, в місті діють заклади і цілителі, які надаються послуги народної медицини і мають відповідний дозвіл влади[110].
В Сукабумі видається одна щодення газета — «Радар Сукабумі», заснована у 1996 році, яка розповсюджується, окрім самого міста, в округах Сукабумі й Чіанджур. Також виходить декілька видань з більшою періодичністю. Більшість з них, як і «Радар Сукабумі», має додатково електронні версії. В місті розповсюджуються основні центральні й провінційні друковані ЗМІ[111].
Зареєстровано понад 20 місцевих радіостанцій, з яких 4 ведуть мовлення в діапазоні AM, решта — в діапазоні FM[112]. Здійснюється мовлення основних національних і регіональних теле- і радіоканалів[111].
В Сукабумі є стадіон «Сур'якенчана» (індонез.Suryakencana), багатофункціональний спортивний комплекс «Мердека» (індонез.Merdeka), декілька спортивних майданчиків і спортзалів, а також 6 плавальних басейнів[113][80].
Станом на березень 2013 року в міському відділенні Індонезійського національного комітету зі спорту для участі у місцевих і регіональних змаганнях різного рівня зареєстровані команди у 32 спортивних дисциплінах[114]. За результатами XI Західнояванської провінційної олімпіади, яка відбулась 4—13 липня 2010 року, команда Сукабумі зайняла у загальному заліку 18-те місце серед 26 команд округів і міст провінції, здобувши 6 золотих, 5 срібних і 12 бронзових медалей[115]. В контексті підготовки до наступної XII провінційної олімпіади, проведення якої заплановане на літо 2014 року, перед місцевою владою поставлена задача увійти до «десятки» призерів[114].
↑Варто мати на увазі, що «чі» в назвах рік суданською означає «ріка, вода», і лише решта слова — власна назві ріки, однак саме таким є написання рік цієї області, прийняте в картографії
↑ абKota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 34, Tabel 2.3.3 Susunan Keanggotaan, Komposisi Pimpinan, dan Bidang Tugas Komisi-Komisi DPRD Kota Sukabumi (Keputusan DPRD Kota Sukabumi Nomor 6 Tahun 2010).
↑Lambang Kota Sukabumi(індонез.). Pemerintah Kota Sukabumi. Архів оригіналу за 15 березня 2013. Процитовано 4 березня 2013.
↑Kota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 195, Tabel 6.1.3 Jumlah Perusahaan Industri Besar/Sedang dan Tenaga Kerja Menurut Jenis Industri di Kota Sukabumi, 2011.
↑Kota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 228, 8.2.9 Jumlah Penumpang yang Diberangkatkan Melalui Terminal Bus Sukabumi Dirinci Menurut Tujuan, 2011.
↑Kota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 225, Tabel 8.2.6 Jumlah Penumpang dan Pendapatan Tiap Bulan yang Diperoleh PT. Kereta Api Indonesia Stasiun Sukabumi, 2011.
↑Kota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 234, Tabel 8.3.1 Jumlah Surat yang Dikirim Lewat Pos Menurut Jenis Kiriman di Kota Sukabumi, 2011.
↑Kota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 236, Tabel 8.3.3 Jumlah Pos Paket yang Dikirim Menurut Jenis Pengiriman Dalam Negeri dan Luar Negeri di Kota Sukabumi, 2011.
↑Kota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 199, Tabel 6.2.1 Perkembangan Daya Terpasang dan Produksi Listrik yang Terjual di Kota & Kab. Sukabumi (Area Sukabumi), 2006-2011.
↑Kota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 142, Tabel 4.5.10 Volume Penyedotan Tinja oleh Dinas Pengelolaan Persampahan, Pertamanan dan Pemakaman Kota Sukabumi, 2011.
↑ абKota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 139, Tabel 4.5.8 Lokasi Areal Pemakaman, Luas, dan Lahan Sudah Terisi yang Dikelola oleh Dinas Kebersihan, Pertamanan, dan Pemakaman Kota Sukabumi, 2011.
↑Kota Sukabumi Dalam Angka, 2012, с. 71—86, Tabel 4.1.3 Jumlah Murid Taman Kanak-kanak Menurut Tingkat Kelas di Kota Sukabumi Tahun Ajaran 2010/2011 — Tabel 4.1.18 Jumlah Kelas, Guru, Murid, Ratio Murid Terhadap Kelas dan Ratio Murid Terhadap Guru SMK Swasta di Kota Sukabumi Tahun Ajaran 2010/2011.
↑Perolehan Medali Porda Jawa Barat (англійською) . Gabungan Aspirasi Pemuda Peduli Masyarakat. Архів оригіналу за 10 квітня 2013. Процитовано 9 квітня 2013.
Anwar Abbas. Bung Hatta dan Ekonomi Islam. — Jakarta : Penerbit Buku Kompas, 2010. — 367 p. — ISBN 978-979-709-499-7.
Ebury, Sue. Weary: the Life of Sir Edward Dunlop. — Viking, 1994. — 709 p.
Ruyatna Jaya. Sejarah Sukabumi. — Sukabumi : Pemkot Sukabumi, 2003. — 86 p.
Yumarma, Andreas. Unity in Diversity: A Philosophical and Ethical Study of the Javanese Concept of Keselarasan. — Rome : Editrice Pontificia Universita Gregoriana, 1996. — 236 p. — ISBN 88-7652-7265.
P. J. Zoetmulder. Kalangwan: A Survey of Old Javanese Literature. — The Hague : Martinus Nijhoff Equinox Publishing, 1974. — 588 p. — ISBN 9024716748.
French
Deutsch
_TMnr_60054585.jpg)
.jpg)
