Codex Cumanicus — Вікіпедія

Codex Cumanicus
Аркуш 58 зв. із малюнком папуги
Авторкатолицькі місіонери в Куманії
Мовалатина, перська, половецька, німецька
Написанобл. 1303
CMNS: Цей твір у Вікісховищі

«Codex Cumanicus» (Кума́нський ко́декс) — рукописна збірка середньовічних робіт і текстів, присвячених половецькій (куманській) мові[джерело?]. Датується 1303 роком. Складена протягом XII—ХІІІ століть католицькими місіонерами для опанування мови кочовиків, з метою євангелізації українських кочовиків — половців[джерело?], а також населення Золотої Орди. Містить 82 аркуші. Поділяється на дві частини: (1) латино-персько-половецький словник з текстами на загальні теми (аркуші 1-55v; так звана «італійська частина») і (2) німецько-половецький[джерело?] словник з текстами на релігійні теми (аркуші 56r-82v; так звана «німецька частина»). Фіксує розмовну мову кочівників і місцевий фольклор. Важливе джерело для вивчення половецької мови[джерело?] Північного Причорномор'я ХІІІ — початку XIV століття, а також кипчацьких мов, що сформувалися на її основі.

Назва

[ред. | ред. код]
  • Codex Cumanicus — скорочена назва.
  • Alfabetum Persicum, Comanicum et Latinum Anonymi scriptum Anno 1303. Die 11 Julii — повна назва

Назву "Кодекс Куманікус" йому випадково дав у XIV столітті відкривач рукопису граф Кун, нащадок половців, які оселилися в Угорщині, - проте в самому тексті словника написано: «Bu tatar til» - «Це татарська мова», а будь-яка згадка про куманів відсутня, у зв'язку з чим ототожнення мови словника саме з куманами все ще залишається предметом дискусій[1]. Очевидно, словник складений місіонерами на основі розмовної мови, близької до сучасної мови кримських татар. Основне призначення «Кодексу» було практичним: для вивчення тюркської мови місіонерами і знайомства населення Золотої Орди з християнством.

Кодекс створено в Криму, його вважають найдавнішою пам'яткою кримськотатарської мови, що має величезне значення для історії мови кочових народів причорноморських степів і Криму[2].

Список

[ред. | ред. код]

Єдиний список рукопису на 82 аркушів зберігається в бібліотеці собору св. Марка Євангеліста у Венеції, Італія.

Biblioteca Divi Marci — Biblioteca Nazionale di S. Marco — Biblioteca ad templum Divi Marci Venetiarum, Venezia, Mss. latini, Fondo antico, Collocazione 1597, Codex DXLIX / № 549
Фотокопії

Походження

[ред. | ред. код]

Перший опис пам'ятки належить бібліографу Якобу Філіпу Томазіні і міститься в його каталозі рукописів Венеціанської бібліотеки у переліку книг, дарованих видатним поетом італійського Відродження Франческо Петраркою цій бібліотеці у 1362 р.

Кодекс складався протягом певного часу. Комерційні, політичні і релігійні діячі ефективно співпрацювали з половцями від часу їхньої появи в середині ХІ ст. Оскільки італійські міста-держави, такі як Генуя, почали встановлювати торгові колонії Північного Причорномор'я, виникла гостра потреба вивчати кипчацьку мову. Найраніша частина Кодексу, імовірно, була складена у 1100-ті або 1200-ті роки. Вона була додана до основної через деякий час. Копії, що зберігаються у Венеції, імовірно, відносяться до першої половини XIV ст. Кодекс складається з цілого ряду незалежних робіт, які були зрештою з'єднані під однією обкладинкою.

Місцем остаточного формування Кодексу найімовірнішим слід вважати Кафу — як за положенням цього міста в місіонерській діяльності католицтва на Сході, так і за його роллю в економічних зв'язках Європи зі Сходом у XIII-XIV ст. Уже у 80-х рр. XIII ст. у Кафі, а також інших містах — Солхаті, Солдаї (Судак), Керчі згадуються Францисканські монастирі. У листі одного з монахів-францисканців до кардинальського колегіума в Авіньйоні повідомляється про вивчення в місіонерській школі в Кафі татарської мови. Імовірно, для цієї мети була знята копія латинсько-персько-куманського словника та куманських перекладів християнських текстів і прислана разом із спеціально написаними латинськими примітками з куманської граматики і латинсько-куманським алфавітним словником.

Зміст

[ред. | ред. код]

За змістом, графічними і мовними особливостям рукопис традиційно ділиться на дві частини — італійську (латинсько-персько-куманський словник) і німецьку (кумансько-німецький словник).

Італійська частина

[ред. | ред. код]

Перша частина Кодексу ("Італійська частина" або "Книга тлумача") — це практичний довідник з кипчацької мови, який включав глосарії слів латинської мови і переклади на перську та кипчацьку мови. Ця частина охоплює слова повсякденного ужитку та термінологію з торгівлі, релігії, астрономії, військової, парфумерної, шевської і теслярської справи, державної служби тощо. У рукописі також подається граматика куманської мови.

Німецька частина

[ред. | ред. код]

Друга частина („Німецька” або "Книга місіонера") — це збірник різних релігійних текстів (фрагменти Біблії, проповіді, афоризми, релігійні повчання, молитви, зокрема, Господня молитва "Отче наш", Символ віри, Десять Божих Заповідей, пісня "Ave, Maria" тощо ) і загадок кипчацькою і перекладеною на латинську і німецьку мову. Ця частина Кодексу, імовірно, була скомпільована німецькими францисканцями. Кодекс загалом розцінюється як точний словник, але він відрізняється від інших джерел з кипчацької мови.

Автори пам’ятки вперше роблять спробу лінгвістичного аналізу тюркських мов, приводять зведення про відмінювання дієслів, відміні і зміні займенників, прикметників та іменників. Через різну інтерпретацію графічних позначень пам'ятки його пов'язують з низкою тюркських мов, у т.ч. з раннім періодом функціонування цих мов.

Вплив на українську

[ред. | ред. код]
Балабан — половецький сокіл.

У «Codex Cumanicus» фіксуються половецькі слова, що справили вплив на формування української лексики. Зокрема, в українській мові словами половецького походження, є:

Загадки

[ред. | ред. код]

"Куманські загадки" ("Codex Cumanicus", арк. 60-60 зв.) — критичне джерело для вивчення раннього тюркського фольклору. Андреас Тітце (Andreas Tietze) відгукнувся про них як про "найраніші варіанти типів загадок, які складають загальний спадок тюркомовних народів." У Кодексі 47 куманських загадок (за іншим підрахунком 46, якщо останні дві вважати за одну), зокрема:

  • Aq qoynıñ avuzı yoq. Ol yumurtqa.
"Біла вівця не має рота (відкриття). - Яйце."
  • Kecak ut(a)hi kegede semirrir. Ol huvun.
"Моє голубувате дитинча (прив'язане) до мотузки, росте і жиріє. - Диня."
  • Oturğanım oba yer basqanım baqır canaq. Ol zengi.
"Де я сиджу - горбисте місце. Де я ступаю - мідна чаша. - Стремено."

Публікації

[ред. | ред. код]
Повні
  • Kuun, Géza. Codex cumanicus. Bibliothecae ad templum divi Marci Venetiarum primum ex integro editit prolegomenis notis et compluribus glossariis instruxit comes. Budapest: Magyar Tudományos Akadémia, 1880.
  • Codex Cumanicus. Cod. Marc. Lat. DXLIX. In herausgegeben Faksimile... Von K. Grønbech. Monumenta linguarum Asiae Maioris, edidit K. Grønbech. I. Kopenhagen: Levin and Munksgaard, 1936.
  • Гаркавец А.Н. Codex Cumanicus. Полное издание в 4 томах. – Алматы: Баур, 2015. – 1348 стр., в т. ч. 166 стр. факсимиле. ISBN 978-601-80218-4-8.
Часткові

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Джуртубаев, М. Ч. Происхождение карачаево-балкаркского и осетинского народов. — Нальчик, 2010. — С. 310—311. — 709 с. — ISBN 5999600723, 9785999600721
  2. ↑ Гаркавец А. Н. Кыпчакские языки. — Алма-Ата: Наука, 1987. — С. 18.
  3. ↑ Codex cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 299.
  4. ↑ а б Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 300.
  5. ↑ Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 303.
  6. ↑ Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 260.
  7. ↑ Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 261.
  8. ↑ О происхождении слова «кацап» // Киевская старина.— 1901.— Т. 65. Кн. 3. Декабрь. — С. 474.
  9. ↑ Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 266.
  10. ↑ Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 268.
  11. ↑ Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 257.
  12. ↑ Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 294.
  13. ↑ Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 292.

Література

[ред. | ред. код]
  • Klaproth J. Notice sur un Dictionnaire persan, coman et latin, légué par Petrarque à la Republique de Venise // J. Asiatique.– 1826.– T.8.– P.114-117.
  • Klaproth J. Vocabulaire latin, persan et coman de la bibliothèque de Francesco Petrarcha // Mémories relafcifs à l'Asie, contenant des recherches historiques et philologiques sur les peuples de l'Orient, par...– Paris, 1828.– T. 3.– P.122-254.
  • Blau O. Über Volkstum und Sprache der Kumanen // Ztschr. Deutsch. Morgenland. Gesell.– 1874.– B. 29.– S. 556-587.
  • Kuun G. Codex Cumanicus bibliothecae ad templum Divi Marci Venetiarum.– Budapestini, 1880; P.Hunfalvy. Der kumanische oder Petrarka-Codex und die Kumanen // Hungarische Revue.– 1881.– S. 602-632.
  • Голубовский П. Печенеги, торки и половцы до нашествия татаров.– Киев, 1884.
  • Радлов В. В., О языке куманов по поводу издания куманского словаря. Зап. Имп. АН, т.48. СПб., 1884, №4.(рос.)
  • Radloff W. Das türkische Sprachmaterial des Codex Cumanicus.– SPb., 1887.
  • Teza E. Gli inni e le preghiere in lingua cumanica: Revisione del codice veneciano // Rediconti Accad. Lincei. Cl. scieze morali, storiche e filologiche.– 1891.– T.7, 1 sem. / 12.– P. 586-596.
  • Salemann C. Zur Kritik des Codex Cumanios // Изв. Акад. наук.– 1910.– Стр. 942-957.
  • Bang W. Beiträge zur Kritik des Codex Cumanicus // Bull. Acad. Belg.– 1911a.– T. 1.– S. 13-40.
  • Bang W. Komanische Texte/ / Bull. Acad. Belg.– 1911b.– S. 459-473.
  • Salaville S. Un manuscrit chrétien en dialecte turc, le Codex Cumanicus // Echos d'Orient.– 1911.– T. 14.– P.278-286, 314.
  • Németh J. Die Rätsel des Codex Cumanicus // Ztschr. Deutsch. Morgenland. Gesell.– 1913.– B.47.– S.577-608
  • Németh J. Zu Rätseln des Codex Cumanicus // Körösi Csoma Archivum.– 1930.– Bd.2.– S.366-368.
  • Самойлович А. Н. К истории и критике Codex Cumanicus / Докл. Рос. Акад. наук.– 1924.– Стр. 86-89.
  • Grønbech K. Codex Cumanicus: Cod. Marc. Lat. DXLIX in Faksimile herausgegeben mit Einleitung von...– Kopenhagen, 1936.
  • Grønbech K. Der Türkische Sprachbau.– Kopenhagen, 1936.
  • Grønbech K. Komanisches Wörterbuch: Türkischer Wortindex zu Codex Cumanicus.– Kopenhagen, 1942.
  • Györfy G. Autor du Codex Cumanicus // Analecta Orientalia memoriae Alexandri Csoma de Körös dedicata.– Budapest, 1942.– T. l.– P. 3-30.
  • Zajączkowski A. Zwązki językowe połowiecko-słowiańskie.– Wrocław, 1949.
  • Zajączkowski A. Do historii Kodeksu Kumańskiego: Termin "talašman" // Sprawozd. Pol. Akad. Um.– 1950.– T.50, z.8.– S. 420-125.
  • Курышжанов А. К изучению куманских загадок // Вопросы истории и диалектологии казахского языка.– Алма-Ата, 1960.– Вып. 2.– Стр.167-176.
  • Курышжанов А. Формы и значения падежей в языке "Codex Cumanicus": Автореф. дис. ... канд. филол. наук.– Алма-Ата, 1956.
  • Gabain A. von. Die Sprache des Codex Cumanicus // Philologiae Turcicae Fundementa.– Wiesbaden, 1959.– T. 1.– S.46-73
  • Gabain A. von. Komanische Literatur // Philologiae Turcicae Fundamenta.– Wiesbaden, 1964.– T. 2– S. 213 -251.
  • Pritsak O. Das Kiptschakische // Philologiae Turcicae Fundamenta.– Wiesbaden, 1959b.– Bd. 1.– S. 74-87.
  • Monchi-Zadeh D. Das Persische im Codex Cumanicus.– Uppsala univ., 1969.
  • Tietze A. The Koman Riddles and Turkic Folklore.– Berkeley, 1966.
  • Пашуто В. В. Половецкое епископство // Ost und West in der Geschichte des Denkens und der kulturellen Beziehungen.– Berlin, 1966.– S. 33-40.
  • Bodrogligeti A. The Persian Vocabulary of the Codex Cumanicus.– Budapest. 1971.
  • Drimba V. Syntaxe Cormane.– Bucureşti; Leiden, 1973.
  • Курышжанов А. О замечаниях редакторов на полях рукописи "Кодекс Куманикус" // Советская тюркология.– 1974.– № 6.– Стр. 86-97
  • Чеченов А. А. Язык памятника "Codex Cumanicus" (14 в.): В ареальном освещении.– М., 1978.
  • Чеченов А. А. Язык "Codex Cumanicus" и его отношение к современным западнокыпчакским языкам: Автореф. канд. дисс.– М., 1979.
  • Drüll D. Der Codex Cumanicus: Entstehung und Bedeutung.– Stuttgart, 1980.
  • Ligeti L. Prolegomena to the Codex Cumanicus // Codex Cumanicus / Ed. by Geza Kuun.– Budapestini, 1981.– P. 1-54.
  • Гаркавец А.Н. Кыпчакские языки: куманский и армяно-кыпчакский.– Алма-Ата: Наука, 1987.
  • Гаркавец А.Н. Тюркские языки на Украине.– Киев: Наукова думка, 1988.
  • Golden P. The Codex Cumanicus // Central Asian monuments / Edited by H. B. Paksoy.– İstanbul: ISIS Press, 1992.
  • Drimba V. Codex Comanicus: Édition diplomatique avec fac-similés.– Bucarest: Editura Enciclopedică, 2000.
  • Гаркавец А.Н. Codex Cumanicus: Половецкие молитвы, гимны и загадки XIII-XIV веков [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]. — Москва: Русская деревня, 2006.
  • Абибуллаева, С. «Кодекс Куманикус» — памятник тюркских языков конца XIII-начала XIV веков [Архівовано 4 квітня 2017 у Wayback Machine.] // // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 91. — С. 9-11.

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Codex Cumanicus

  • Golden, P.B. Codex Cumanicus [Архівовано 20 березня 2017 у Wayback Machine.] // Central Asian Monuments [Архівовано 15 серпня 2017 у Wayback Machine.]. ISIS Press, 1992. ISBN 975-428-033-9.
  • Codex Cumanicus // Encyclopaedia Iranica. Архів оригіналу за 11 травня 2017. Процитовано 6 квітня 2016.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Codex_Cumanicus&oldid=40358181