Луїзіана — Вікіпедія

Штат Луїзіана англ. State of Louisiana фр. État de Louisiane
Прапор Печатка
Прізвисько: Штат пеліканів (англ. Pelican State)
Девіз: «Союз, справедливість і впевненість»
Карта США з відміченим штатом Луїзіана
Офіційна мова	немає
Столиця	Батон-Руж
Найбільше місто	Новий Орлеан
Площа	135 382 км² (31)
• Ширина	210 км
• Довжина	610 км
• Суходіл	134 382 км2
• Широта	88° 49′ W to 94° 03′ W
• Довгота	28° 56′ N to 33° 01′ N
Населення	4 657 757 (25-е)
• Густота населення	34.4/км2 (24)
Висота[en]
• Найвища точка	Дріскіллd 163 м
• Середня висота	30 м
• Найнижча точка	Новий Орлеан −2 м
Перед приєднанням	Territory of Orleansd
Приєднання до США	30 квітня 1812 (18-ий)
Губернатор	Джон Бел Едвардс
Законодавча влада	Легіслатура штату Луїзіана
Сенатори	Білл Кессіді (R) Джон Нілі Кеннеді (R)
Часові пояси	CDT, Америка/Чикагоd, UTC−6 і UTC−5
ISO 3166	US-LA
Абревіатури	LA
Сайт	louisiana.gov

Луїзіана (англ. Louisiana) — штат у США, над Мексиканською затокою. Площа — 123,7 тис. км². Населення — 4,4 млн мешканців (30 % - чорношкіре населення). Столиця — Батон-Руж. Головні міста: порт Новий Орлеан, Шривпорт, Лафаєтт, Лейк-Чарльз. Примексиканська низовина з дельтою Міссісіпі. 40 % території — ліси.

На заході Луїзіана межує з Техасом, на півночі — з Арканзасом, на сході — з Міссісіпі, на півдні територія обмежена водами Мексиканської затоки. Територія штату чітко поділяється на дві частини — «верхню» й «нижню». Остання характеризується великою кількістю болотистих низовин.

Найвища точка — пагорб Дрискілл, висота над рівнем моря — всього 163 м.

Видобуток нафти, газу, сірки; нафтопереробна, хімічна, металургійна (алюміній) промисловість; вирощування бавовни, цукрової тростини, сої; судноплавство; нафтогазопроводи.

Населення сучасного штату по перепису 2000 року складається з білих (63 %), чорних (32 %), 5 % — азійців та інші. 92 % вважають рідною англійську мову, 5 % — французьку, 3 % — іспанську.

Непрості расові відносини різко напружились після входження Луїзіани до складу США, продовжують захмарюватися численними расовими непорозуміннями та відкритими протистояннями (виступи афроамериканців після урагану Катріна, криваві події й масові мітинги в невеликому місті Джена у 2007 році).

Креоли й каджуни французького походження домінують на більшій частині півдня штату Луїзіани. Обидві групи мають свою мову і культуру, але йде змішування культур і мов. Каджуни — нащадки французів, насильно виселених британцями з території Акадії (зараз Нова Шотландія). Креоли з Луїзіани поділяються на дві групи: білі креоли-французи й чорні (кольорові) креоли. Білі креоли-французи в основному французького й іспанського походження, але також можуть походити від італійців, ірландців або німців. Чорні креоли в основному представляють суміш африканського, французької, іспанської та індіанської спадщин.

Луїзіана стоїть на другому місці за кількістю афроамериканців, які проживають на її території (32,5 %), поступаючись лише сусідньому Міссісіпі (36,3 %).

Білі британського походження переважають на півночі Луїзіани. Ці люди в основному мають англійське, уельське та шотландско-ірландське коріння і поділяють спільні з сусідніми штатами культуру й протестантську релігію.

Перед продажем Луїзіани кілька німецьких сімей переселилося в сільську місцевість уздовж річки Міссісіпі, в місце, яке пізніше стало відомим як Німецький берег. Вони змішалися з суспільством креолів і каджунів. Оскільки Новий Орлеан — великий порт і третє за добробутом місто країни, це приваблювало сюди численних ірландських, італійських та німецьких іммігрантів, які спочатку в основному були католиками.

Азійське населення Луїзіани охоплює нащадків китайських робітників, які прибули сюди в XIX і на початку XX століть. У 1970-ті та 1980-ті в Мексиканську затоку прибули численні біженці з В'єтнаму й південно-східної Азії, щоб працювати у сфері риболовної промисловості та видобутку креветок. Близько 95 % азійського населення Луїзіани сконцентровано в Новому Орлеані. У 2006 році було підраховано, що в Луїзіані проживає близько 50 000 людей азійського походження.

Судова влада в Луїзіані складається з системи судів, які тлумачать і застосовують цивільне і кримінальне право. Верховний суд Луїзіани є вищим судом штату. Є також п'ять апеляційних судів, 43 районних судів, п'ять судів у сімейних справах або справах неповнолітніх, 48 міських судів і три парафіяльних суди.^[1]

Згідно зі статистикою ФБР, це 10 найнебезпечніших міст в Луїзіані за 2020 рік:^[2]

1. Хаммонд

2. Опелусас

3. Олександрія

4. Марксвілл

5. Бастроп

6. Кроулі

7. Монро

8. Уокер

9. Уест Монро

10. Лісвілл

Французький квартал в Новому Орлеані, джаз, ресторани, «Марді гра»; дельта річки Міссісіпі, національний парк Жана Лафітта, національний історичний парк Чалмет.

• Луї Армстронг,
• П. Борго,
• Г'юї Лонг

У давнину територію штату населяли індіанці племен атакапа, туніка-білоксі, читімача, чокто, натчез та ін.

Починаючи з експедиції Ернандо де Сото (1539-42), територія нинішньої Луїзіани була відкрита й освоєна іспанцями. З колоніальних підприємств Кавальє де ла Саля в 1680-х рр. почалася французька колонізація регіону. В 1682 р. він з загоном добрався до Міссісіпі, спустився майже до її гирла й оголосив весь басейн річки володінням Франції. Діяльність Ла Саля була схвалена королем Франції, він був призначений губернатором нової колонії Луїзіана (названа ім'ям Людовика XIV) і на чотирьох кораблях з колоністами вирушив обживати нове володіння. Устя Міссісіпі відразу не знайшли, втратили один корабель, інший захопили іспанці. Висадилися на берег колоністи бідували, звинувачували у своїх бідах Ла Саля і врешті-решт розправилися з ним. Однак колонія мало-помалу набирала чинності, і в 1718 р. було засновано місто Новий Орлеан. В 1763 р. східна частина території Луїзіани опинилася під контролем англійців, західна відійшла спершу до іспанців, потім, у 1800 р., до французів.

Населення Луїзіани зазнало значних змін протягом своєї історії. Під час французького та іспанського режимів, в Луїзіані сформувалася мультирасова ієрархічна драбина з трьома головними складовими: білі плантатори (спочатку вихідці з Європи: Іспанії та Франції), а потім народжені тут креоли та їх сім'ї, які становлять еліту колоній. Далі за ними слідували кольорові — вільне населення змішаного європейсько-індіансько-африканського походження, особливо швидко розвивалося в умовах інституту пласаж (співжиття білих панів і кольорових дівчат), а також негри-раби з Африки. Так само, як і в Латинській Америці, кордони між цими приблизно рівними трьома групами були нечіткими, тому була висока мобільність населення при досить патріархальному укладі життя. Основними мовами колоніального періоду були французька (особливо в місті Новий Орлеан — на той момент столиці) і іспанська (в муніципалітеті Сен-Бернард).

За часів іспанського правління в середині XVIII століття кілька тисяч акадійців, гнаних Британією з території Нової Шотландії, приїжджали сюди, осідаючи в основному в південно-західній частині Луїзіани, нині відомої як Акадіана. Акадійців іспанський уряд прийняв добре, а їх нащадків стали називати «кахунс».

Коли в 1776 році США здобули незалежність, їх стало турбувати європейська присутність на західних кордонах і можливість безперешкодного доступу до річки Міссісіпі. У міру того, як американці просувалися на захід, вони виявили, що Аппалачі створювали перешкоду в просуванні товарів на схід. Найлегшим шляхом сплавляти продовольство було використовувати пліт для переправлення вниз за течією Огайо й Міссісіпі в порт Новий Орлеан, де товар вантажився на судна, що прямували через океан. Проблема полягала в тому, що іспанці володіли обома берегами Міссісіпі за поселенням Начез. В амбітні плани Наполеона входило створення нової імперії, заснованої на торгівлі цукром між країнами Карибського басейну. Луїзіана в цьому контексті служила своєрідним складом для всієї цукрової продукції. Але через неуспіхи в захопленні цукрових островів (Санто Домінго) і через брак коштів на ведення війни в Європі, Наполеон вирішив продати ці території.

Входження Луїзіани до складу США обернулося справжньою трагедією для неороманського укладу життя, який встиг сформуватися в XVII—XVIII століттях.

Англійці й німці, які масово переселяються до Луїзіани в XIX—XX століттях, зробили все можливе, щоб витіснити спочатку французьку та іспанську мови, а потім розправитися і з м'якою, дуже демократичною структурою місцевої громади, яка поєднала риси трьох громад регіону. Спочатку в штаті встановлюється повна сегрегація рас, потім вводиться правило однієї краплі крові, поширює свій вплив Ку-клукс-клан, встановлюються закони Джима Кроу. В XIX столітті в Мексику переїжджає основна маса вільного кольорового населення, залишки якого були зведені до становища негрів-рабів. Чорне та кольорове населення (корінні франко-креоли й афроамериканці) проте переважали в Луїзіані до 1900 року.

З іншого боку, США зберегли в Луїзіані її традиційне право (франкомовні кодекси були перекладені на англійську мову). В наш час Луїзіана — єдиний штат США, де в загальних рисах діє континентальне громадянське право, що походить від римського права, в той час як англосаксонське загальне право, що базується на прецеденті, проникло сюди лише в дуже слабкому ступені.

Після утворення США східна частина Луїзіани увійшла до складу нової держави. 20 грудня 1803 року було скоєно найбільше придбання в історії США — Сполучені Штати купили у наполеонівської адміністрації також і західну Луїзіану, за суму в 15 мільйонів американських доларів (див. Луїзіанська покупка). Територія провінції була розділена між кількома штатами.

У 1849 р. столиця Луїзіани за пропозицією тодішнього губернатора А. Джонсона була перенесена з Нового Орлеана в Батон-Руж.

Громадянська війна зруйнувала економіку плантацій. Відновлення йшло повільно, але в 1930-х рр. Луїзіана стала одним зі світових центрів переробки нафти зі свердловин Мексиканської затоки.

Сучасна Луїзіана є центром соціальної напруженості в США^[3].

	Арканзас
Техас		Міссісіпі
	Мексиканська затока