StG-44 — Вікіпедія

Sturmgewehr 44
StG 44 з колекції військового музею Швеції[en]
Тип	штурмова гвинтівка
Походження	Німеччина
Історія використання
На озброєнні	1943 — 1991 роки
Оператори	див. Оператори
Війни	Друга світова війна Алжирська війна Війна у В'єтнамі Війна в Перській затоці Громадянська війна в Сирії Війна на сході України[1]
Історія виробництва
Розробник	Гуго Шмайссер[2]
Розроблено	1942
Виробник	C.G. Haenel
Виготовлення	вересень 1943 — травень 1945
Виготовлена кількість	420—460 тисяч
Характеристики
Вага	5,2 кг
Довжина	940 мм
Довжина ствола	419 мм
Набій	7,92×33 мм
Калібр	7,92
Темп вогню	500—600 п/хв
Дульна швидкість	685 м/с (маса кулі 8,1 г)
Дальність вогню
Ефективна	чергами: 300 м одиночними: 600 м
StG-44 у Вікісховищі

StG-44 (нім. SturmGewehr 44 — штурмова гвинтівка 1944 року) — німецький автоматичний карабін, створений у 1943 році для використання у бойових діях Другої світової війни, був одним з перших автоматів під проміжний набій. StG-44 став прообразом для створення радянських АК і пізніше американських M16 та M4.

Історія автомата почалася з розробки фірмою Polte (Магдебург) проміжного набою 7,92×33 мм зменшеної потужності для стрільби на дистанції до 1000 м, відповідно до вимог, висунутих HWaA (Heereswaffenamt — Управління озброєнь вермахту). У 1935–1937 роках проведено численні дослідження, у результаті яких первинні тактико-технічні вимоги HWaA до конструкції зброї під новий набій було змінено, що призвело до створення в 1938 році концепції легкої автоматичної стрілецької зброї, здатної одночасно замінити у військах пістолети-кулемети, магазинні гвинтівки й ручні кулемети.

18 квітня 1938 року HWaA уклало з Гуго Шмайссером, власником фірми C.G. Haenel (м. Зуль, Тюрингія), контракт на створення нової зброї, яка отримала офіційне позначення MKb (від німецького Maschinenkarabin — автоматичний карабін). Шмайссер, який очолював конструкторську групу, передав перший дослідний зразок карабіна в розпорядження HWaA на початку 1940 року. В кінці цього ж року контракт на проведення досліджень за програмою MKb. отримала фірма Walther під керівництвом Еріха Вальтера. Варіант карабіна цієї фірми презентовано офіцерам відділу артилерійсько-технічного постачання HWaA на початку 1941 року. За результатами стрільби на полігоні в Куммерсдорфі карабін Вальтера показав задовільні результати, проте доведення його конструкції тривало протягом усього 1941 року^[2].

У січні 1942 року HWaA забажало отримати від фірм C.G. Haenel і Walther по 200 карабінів, які отримали позначення MKb.42(Н) і MKb.42(W) відповідно. У липні відбулася офіційна демонстрація дослідних зразків обох фірм, за результатами якої HWaA і керівництво міністерства озброєнь залишилися в упевненості, що доопрацювання карабінів закінчаться найближчим часом і вже в кінці літа почнеться виробництво. Планувалося виготовити 500 карабінів до листопада, а до березня 1943 року довести щомісячне виробництво до 15 000, проте після серпневих випробувань HWaA внесло нові вимоги до ТТЗ, що ненадовго затримало початок виробництва. За новими вимогами на карабінах мало бути змонтовано прилив для багнета, а також щоб була можливість кріплення суміщеного гранатомета. Поза тим, у фірми C.G. Haenel виникли проблеми з субпідрядником, а у Walther — із налагодженням виробничого устаткування. Тож до жовтня не був готовий жоден екземпляр MKb.42.

Виробництво карабінів зростало поволі: у листопаді фірма Вальтер виготовила 25, а в грудні — 91 (при очікуваному щомісячному виробництві у 500 штук), але завдяки підтримці міністерства озброєнь компаніям вдалося вирішити основні виробничі проблеми, і вже у лютому план виробництва було перевищено (1217 карабінів замість тисячі запланованих). Деяка кількість MKb.42 наказом міністра озброєнь Альберта Шпеера вирушила на Східний фронт для проходження військових випробувань. У ході випробувань було виявлено, що важчий MKb.42(Н) гірше збалансований, але надійніший і простіший за конкурента, тому HWaA віддало свою перевагу саме конструкції Шмайссера, проте поставило вимогу провести в ній деякі зміни:

• заміна УСМ на систему спускового гачка Вальтера, на надійну і таку, що забезпечує велику купчастість бою одиночними пострілами;
• інша конструкція шептала;
• встановлення запобіжного прапорця замість рукоятки перезарядження, яка вводилася в паз;
• короткий хід газового поршня замість довгого;
• коротша трубка газової камери;
• заміна вікон великого перетину для виходу залишкових порохових газів із трубки газової камери на 7-мм отвори, для підвищення надійності зброї при експлуатації в складних умовах;
• технологічні зміни в затворі та рамі затвора з газовим поршнем;
• вилучення напрямної втулки поворотно-бойкової пружини;
• зняття приливу для багнета внаслідок перегляду тактики використання автомата і прийняття на озброєння гранатомета Gw.Gr.Ger.42 з іншим способом кріплення на стволі;
• спрощення конструкції приклада.

Завдяки Шпеєру модернізований карабін взято на озброєння в червні 1943 року під позначкою МР-43 (нім. Maschinenpistole-43 — пістолет-кулемет 43 року). Подібне позначення слугувало своєрідним маскуванням, бо Гітлер не бажав виробляти зброї нового класу, остерігаючись того, що на військових складах опиняться мільйони застарілих набоїв для гвинтівок.

У вересні на Східному фронті 5-та танкова дивізія СС «Вікінг» провела перші повномасштабні військові випробування МР-43, за наслідками яких було встановлено, що новий карабін є ефективною заміною пістолетам-кулеметам і магазинним гвинтівкам, збільшує вогневу потужність піхотних підрозділів і знижує потребу використання ручних кулеметів.

Гітлер отримав безліч утішних відгуків про нову зброю від генералів СС, HWaA і особисто Шпеєра, через що наприкінці вересня 1943 року з'явилося розпорядження про початок масового виробництва МР-43 і його взяття на озброєння. Тієї ж осені з'явився варіант МР-43/1, який вирізнявся зміненою конфігурацією ствола для встановлення 30-мм рушничного гранатомета MKb. Також було змінено приклад.

6 квітня 1944 року найвищий головнокомандувач видав наказ, в якому назву МР-43 замінено на МР-44, а в жовтні 1944 року зброя отримала четверту і остаточну назву — «штурмова гвинтівка», sturmgewehr — StG-44. Вважається, що це слово винайшов сам Гітлер як звучне ім'я для нового зразка, яке можна було б використовувати з метою пропаганди. При цьому в конструкцію самого автомата змін внесено не було.

Крім C.G. Haenel у виробництві StG-44 також брали участь підприємства Steyr AG, Erma і Sauer & Sohn. Автомати надходили на озброєння добірних частин вермахту і ВАФФЕН-СС, а після війни перебували на озброєнні казармової поліції НДР (1948–1956 роки) і ПДВ армії Югославії (1945–1950 роки). Виробництво копій цього автомата було налагоджено в Аргентині.

Ударно-спусковий механізм — типу курка. Спусковий механізм дозволяє вести одиночний і автоматичний вогонь. Перемикач вогню розташований у спусковій коробці, а кінці його виходять назовні з лівого та правого боків. Для ведення автоматичного вогню перемикач потрібно перемістити вправо на букву «D», а для одиночного вогню — вліво на букву «Е». Автомат обладнаний запобіжником від випадкових пострілів. Цей запобіжник типу прапорця знаходиться нижче за перемикач вогню і в позиції біля букви «F» блокує спусковий важіль.

Живлення автомата набоями здійснюється з відокремленого секторного дворядного магазина місткістю 30 набоїв.

Секторний приціл гвинтівки дозволяє вести прицільний вогонь на дальності до 800 м. Поділки прицілу нанесено на прицільній планці. Кожне ділення прицілу відповідає зміні дальності на 50 м. Проріз і мушка трикутної форми. На гвинтівці могли бути встановлені також оптичний і інфрачервоний приціли. При стрільбі чергами по мішені діаметром 11,5 см на дистанції 100 м більше половини попадань укладалася в коло діаметром 5,4 см. Завдяки використанню менш потужних патронів сила віддачі при пострілі була вдвоє нижча, ніж у гвинтівки Mauser 98. Однією з головних вад StG-44 була його відносно велика маса — 6,0 кг для автомата з боєкомплектом, що на кілограм більше маси Mauser 98 із патронами і багнетом. Невтішних відгуків заслужив також незручний приціл та полум'я, яке виривалося з дула при стрільбі і демаскувало стрільця.

Для метання гвинтівкових гранат (осколкових, бронебійних або навіть агітаційних) було необхідно використовувати спеціальні патрони з 1,5 г (для осколкових) або 1,9 г (для бронебійно-кумулятивних гранат) пороховим зарядом.

З автоматом можна було використовувати спеціальні криводульні пристрої Krummlauf Vorsatz J (піхотні з кутом викривлення 30 градусів) або Vorsatz Pz (танкові з кутом викривлення 90 градусів) для стрільби з окопу й танка відповідно, розраховані на 250 пострілів, що відчутно знижувало влучність стрільби.

Був створений варіант автомата МР-43/1 для снайперів зі змонтованим на правій стороні ствольної коробки фрезерованим кріпленням для оптичних прицілів ZF-4 кратності 4Х або нічних інфрачервоних прицілів ZG.1229 «Вампір». Фірма Merz-Werke також налагодила виробництво автомата з таким же позначенням, що вирізнявся різьбою для встановлення на дуло рушничного гранатомета.

За результатами вивчення в післявоєнні роки німецької «штурмової гвинтівки» StG-44 американські військові експерти оцінили її як «зброю, далеку від задовільної» — незручною, зайве масивною і важкою, з низькою надійністю, обумовленою легкою штамповкою, яка могла деформуватися, зі стволовою коробкою з тонкого сталевого листа. Наголошувалося, що конструкція зброї створена радше задля потреб масового виробництва, ніж із міркувань отримання зразка з високими тактико-технічними і експлуатаційними характеристиками, що на їх думку, пояснювалося важкою для Німеччини ситуацією на фронтах. Ефективність автоматичного вогню з StG-44 була визнана ними незадовільною, а сам цей режим — зайвим для цієї зброї, зважаючи на неможливість ефективної стрільби довгими чергами. При цьому наголошувалися як досконала для цього класу влучність стрільби одиночним вогнем, так і простота у використанні зброї^[3].

Слід мати на увазі, що на виникнення такої загалом негативної оцінки нового виду зброї великою мірою вплинула тодішня американська військова доктрина, що визнавала оптимальною піхотною зброєю далекобійну самозарядну гвинтівку під потужний патрон, доповнену декількома моделями легших самозарядних карабінів, а також пістолетів-кулеметів для ближнього бою. З цієї точки зору, «штурмова гвинтівка» бачилася як свого роду невдалий гібрид пістолета-кулемета і автоматичної гвинтівки, що не володів ні здатністю першого створювати високу щільність вогню на короткій дистанції, ні далекобійністю останньої. Відзначивши як істотний недолік «штурмгевера» неможливість ведення ефективного вогню довгими чергами, експерти продемонстрували недооцінку і недолік розуміння ролі автоматичної зброї такого типу в бою, мабуть за інерцією будуючи аналогії з кулеметами і, частково, пістолетами-кулеметами, основне призначення яких — ведення щільного вогню по груповій цілі на різних дистанціях бою — дійсно вимагає стрільби довгими чергами; зі зброї ж типу «штурмгевера», автоматичний вогонь ведеться зазвичай по одиночних цілях короткими чергами, що покликане не створити щільний «загороджувальний» вогонь, ведення якого з рук зі зброї під проміжний патрон і справді неефективне (на відміну від кулеметів, що стріляють із сошок, або пістолет-кулеметів, створених під малопотужні набої, які не створюють сильної віддачі, що дозволяє успішно контролювати зброю під час довгої черги), — а компенсувати неминучу для стрільця, що знаходиться в стресовій ситуації бою, помилку прицілювання, «накривши» чергою окрему ціль і тим самим підвищивши вірогідність її ураження нехай навіть однією з випущених куль, чого, не зважаючи на порівняно високу практичну швидкострільність, не дозволяла самозарядна зброя, ефективність якої американськими військовими тих років сильно перебільшувалася.

Згодом, вже по досвіду бойових дій в Корейській і В'єтнамській війнах і після ближчого знайомства з радянським АК, почався процес перегляду цих переконань, що привело до появи на озброєнні армії США власних «штурмових гвинтівок» під проміжний патрон — спочатку «полегшеної» автоматичної гвинтівки M16, а згодом, уже порівняно недавньо — і автоматичного карабіна M4, за габаритами і концепції близького якраз до «штурмґеверу» або АК.

• Німеччина^[4]
• Аргентина
• Чехословаччина^[5]
• НДР
• Угорщина^[6]
• Югославія^[7]
• УПА
• Алжир

Також автомат використовувався у невеликих кількостях у багатьох різних регіонах світу, зокрема: В'єтконгом під час В'єтнамської війни^[8], Організацією визволення Палестини, зразки StG-44 були також конфісковані американськими військовими в Іраку.

Згідно з офіційною радянською, а потім і російською історіографією, автомат АК-47 створив умілець-самоук Михайло Калашников, що походив із багатодітної розкуркуленої селянської родини з Алтаю. На час створення перших зразків автомату в 1944 році Калашников був 25-річним сержантом радянської армії, освітою мав тільки сільську школу 7-річку та курси механіків-водіїв танка.^[9]

Досі нез'ясованим залишається доля участі у створенні зброї колективу полонених німецьких інженерів-конструкторів на чолі з Гуґо Шмайссером (нім. Hugo Schmeisser, 1884–1953), що після війни у вигляді «трофейної рабсили» були примусово вивезені до Радянського Союзу в місто Іжевськ^[10]. Однак схожість АК-47 зі Sturmgewehr 44 (1943 р. випуску) незаперечна.

Після захоплення Радянської армією Тюрингії навесні 1945 року зброярська фірма Шмайсера «Генель» («C.G. Haenel») опинилась у зоні радянської окупації. До цього Гуґо Шмайсер, як «батько» «самозарядного карабіна Шмайсера» та багатьох інших видів стрілецької зброї для Вермахту, а також його фірма із міста зброярів Зуль були не менш відомі в Німеччині, ніж фірми «Сімон» та «Вальтер».

В серпні 1945 фірма «Генель» за наказом радянської адміністрації виготовила 50 штук StG-44, що вже був до цього на озброєнні Вермахту, і передала їх Червоній Армії на технічну експертизу. Після цього радянська окупаційна адміністрація конфіскувала 10 785 аркушів із кресленнями та технічною документацією StG-44, а самого Гуґо Шмайсера, його родину та багатьох його співробіників із сім'ями у жовтні 1945 було вивезено так званою «Технічною Комісією Радянської Армії» на роботу до «шарашки»^[11] в Іжевськ^[12]. Як скромно потім зізнався Г. Шмайсер, він «допоміг росіянам кількома порадами в справі холодної штамповки». Гуґо Шмайсер був звільнений і повернувся до Німеччини в 1952 році та невдовзі помер.

Цікавим фактом є те, що в наш час навіть в експозиції російського Музейного комплексу стрілецької зброї імені М. Т. Калашникова (м. Іжевськ) немає жодного патенту або авторського свідоцтва на винаходи М. Калашникова із конкретним описом змісту винаходу. В представлених документах вказано тільки, що їх видано «за винахід у галузі військової техніки». В експозиції авторських свідоцтв також нема ані рефератів, ані описів винаходів власне Калашникова, тому їх зв'язок із автоматом АК-47 нез'ясований. Це стосується й дат видачі свідоцтв. В експозиції присутній тільки патент на автоматичну зброю «Автомат Калашникова», виданий у 1997 році «Євразійським Патентним відомством» (заявка № 970145) групі осіб, серед котрих — Михайло Калашников та його син Віктор.^[13][14]

Через зовнішню схожість з автоматом Калашникова на показ автомата StG-44 в радянському кінематографі було накладено табу.

Але винятки все-таки були:

Перший — фільм-гротеск «Казка про Хлопчиша-Кибальчиша» (реж. Є. Шерстобитов, 1964 р.), де автомат був використаний у достатньо тривалому епізоді атаки «армії буржуїнів» (фактично — пародія на вермахт), показаний із приєднаним багнетом, але без магазину, тому й не викликав у аудиторії ніяких асоціацій. Другий виняток — кінофільм «Звільнення» (реж. Юрій Озеров, СРСР — НДР — Польща — Італія — Югославія, 1968–1971 р.). При взятті Берліна є кадри: якийсь дивний автомат у руках у деяких німців дуже нагадує АК-47.

Також StG-44 показаний у х/ф «Викрадання „Савойї“» (Болгарія — Польща — СРСР, 1979 р.) і «Карпатське золото» (Україна, 1991 р.).

У художній кінокартині «Мені було дев'ятнадцять» (нім. Ich war neunzehn), знятому кінематографістами НДР, за участю відомих радянських акторів (реж. Конрад Вульф, 1968 р.), автомат StG-44 було вперше показано без купюр, проте сам фільм у радянському прокаті майже не йшов.

Однак у радянському прокаті та в телебаченні другої половини 1960-х був доволі популярним фільм виробництва НДР «Пригоди Ве́рнера Го́льта»^[de] (нім. Die Abenteuer des Werner Holt) режисера Йоахіма Кунерта (1965), у якому кілька разів було показаноавтомати StG-44. Радянські глядачі помилково сприймали їх як АК-47.

Одним з останніх фільмів, в якому було показано StG-44, стала картина «Бункер» (оригінальна назва — нім. Der Untergang; реж. Олівер Гіршбігель, 2004 р.). Епізоди оборони Берліна (з цим автоматом зокрема) знімали у Санкт-Петербурзі.

У фільмах «Пірати XX століття», «Випадок в квадраті 36-80», «Одиночне плавання», StG-44 «виконувала роль» гвинтівки M16, для цього StG-44 дещо переробили — до стволової коробки прикріпили ручку для перенесення і встановлено характерну піднесену над стволом мушку M16.

У фільмі 2014 року "Лють" американський сержант Дон Коллієр (актор — Бред Пітт) використовує трофейну Stg-44.

• У грі «Medal of Honor: Allied Assault» головний герой бере участь у захопленні секретних креслень і зразка StG-44, після чого до кінця гри може використовувати дану зброю.
• У грі «Medal of Honor: Airborne» стоїть на озброєнні німецьких солдатів, а також гравцеві дається можливість прокачування автомата, поставивши на нього здвоєний магазин і приціл.
• У грі Medal of Honor під час проходження місії «BASE» можна підібрати StG-44.
• У грі «The Saboteur» ця зброя використовується солдатами Вермахту. Його можна також купити на чорному ринку.
• У грі «Day of Defeat: Source» цілий клас Вермахту озброєний StG-44.
• У грі Call of Duty і Call of Duty 2 ця зброя присутня під назвою MP-44.
• У грі Call of Duty 4: Modern Warfare ця зброя присутня під назвою MP-44, попри те, що дія гри відбувається в XXI столітті. У одиночній грі недоступна, є тільки в мультиплеєрі.
• У грі Call of Duty: World at War ця зброя присутня під назвою StG-44.
• У грі Call of Duty: Black Ops ця зброя присутня під назвою StG-44. Її можна отримати в місії «Нова 6».
• У грі Battlefield 1942, StG-44 озброєний один із класів німецької сторони.
• У грі Red Orchestra: Ostfront 41-45 перебуває на озброєнні німецьких автоматників періоду після 1944 року, як один з видів зброї на вибір.
• У доповненні Forgotten Норі 2 до гри Battlefield 2, StG-44 перебуває на озброєнні німецьких солдатів.
• У грі Wolfenstein (2009) ця зброя присутня під назвою MP-43, перебуває на озброєнні військ СС. ЇЇ можна також поліпшити на чорному ринку.
• У серії ігор Silent Storm у німецької сторони присутня ця зброя, хоча з'являється лише під кінець гри.
• У грі Brothers in Arms (у всіх частинах) є ця гвинтівка, під назвою StG-44 або STG. Її можна знайти у солдатів вермахту.
• У серії ігор Hidden & Dangerous 2 є у німецької сторони, під назвою MP-44.
• У грі Vietcong 2 у в'єтнамської сторони, вперше зустрічається в підвалі однієї з житлових вулиць.
• У грі Killing Floor присутня ця зброя під назвою MKb 42.
• У грі Killing Floor 2 один із босів гри, доктор Ганс Вольтер, використовує парні StG-44 зі штиками. На його гвинтівках відсутній приклад, що в реальності неможливо, оскільки в прикладі StG-44 знаходиться бойова пружина. Під час ігрової події «Гелловін 2018» автомат додали як зброю Командос під назвою MKb 42 (Н).
• У грі Velvet Assassin ця зброя присутня під назвою StG-44.
• У грі Heroes&Generals наявна ця гвинтівка та інша зброя Німеччини 1941-1945-х років.
• У грі «World of Guns: Gun disassembly» ця гвинтівка наявна як StG-44 і доступна для стрільби, розбирання та збирання.

• АК-47
• Гуґо Шмайссер

StG-44 у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Військова техніка»
	StG-44 у Вікісховищі?

• Енциклопедія зброї [Архівовано 22 червня 2013 у WebCite] (рос.)
• Gewehr.ru [Архівовано 11 червня 2012 у Wayback Machine.]
• Lone sentry [Архівовано 21 вересня 2012 у Wayback Machine.]

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.