Ємець Іван Артемович — Вікіпедія

Ємець Іван Артемович
Ємець Іван Артемович
Ємець Іван Артемович
Начальник Прибалтійської залізниці
1981 — 1988
ПопередникІван Макаренко
НаступникОлег Мошенко
Начальник Одеської залізниці
жовтень 1972 — липень 1977
ПопередникЯків Кривенко
НаступникОлександр Кожушко

Народився20 травня 1926(1926-05-20) Редагувати інформацію у Вікіданих
Манвелівка, Васильківський район, Павлоградська округа, Українська СРР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер29 січня 2001(2001-01-29)
ПохованийДругий християнський цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоСРСР СРСР
Національністьукраїнець
ОсвітаДніпропетровський коледж транспортної інфраструктури
Львівський коледж транспортної інфраструктури
Alma materДніпровський національний університет залізничного транспорту Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіязалізничник
Релігіяатеїст
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Жовтневої Революції

Іва́н Арте́мович Є́мець (нар. 20 травня 1926, с. Манвелівка, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР — † 29 січня 2001) — радянський залізничник українського походження, начальник Одеської (19721977) та Прибалтійської залізниці (19811988), заступник міністра шляхів сполучення СРСР (1977-1981). Кавалер двох Орденів Трудового Червоного Прапора та Ордена Жовтневої Революції.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився у с. Манвелівка, Дніпропетровська область, у родині партійного працівника.

У 1933 році батько отримав розподілення на політичну роботу на залізничному транспорті, що й визначило майбутнє сина, який вже у 1942 році розпочав свою трудову діяльність в паровозному депо станції Чимкент на посаді учня слюсаря з ремонту паровозів.

З 1943 року працював черговим по станції у 20-му воєнно-експлуатаційному відділенні, що забезпечувало перевезеннями спочатку Третій Український, а згодом Другий Український фронти.

У вересні 1945 року Івана Ємця було зараховано на навчання до Дніпропетровського технікуму залізничного транспорту, з якого він у 1947 році перевівся на заочне відділення до Львівського технікуму, отримавши посаду поїзного диспетчера Львівського відділення.

У 1948 році був переведений в управління залізниці на посаду старшого помічника начальника розпорядчого відділу служби руху.

У 1952 році став випускником Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту та отримав направлення на Одеську залізницю, де у липні 1952 року його було призначено на посаду заступника начальника, а з липня 1953 року — начальника станції Одеса-Порт.

У жовтні 1953 року був відряджений на Сталінську залізницю, де обійняв посаду начальника станції Синельникове. У січні 1956 року отримав підвищення до заступника начальника відділу руху Запорізького відділення Сталінської залізниці, а у серпні 1958 став начальником відділу.

У серпні 1968 року Іван Ємець був призначений начальником Кіровоградського відділення Придніпровської залізниці, а наступного року — першим заступником начальника Одесько-Кишинівської залізниці, яку очолив за чотири роки потому. Під час керівництва Івана Ємця було введено в експлуатацію станцію Іллічівськ-Поромна, завершено будівництво лінії Помічна — Долинська, розпочато будівництво будівельно-промислової бази і нового морського порту «Південний». Пропрацював на посаді начальника залізниці до липня 1977 року, після чого був переведений до Москви на посаду заступника міністра шляхів сполучення СРСР.

У 1981-1988 працював начальником Прибалтійської залізниці[1]. Обирався депутатом Верховної Ради Латвії[2].

У травні 2010 року пам'ять Івана Ємця було вшановано наданням одній із зупинних платформ Одеської залізниці його імені[2].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Латвийская железная дорога (рос.) . «Montecina.net». Архів оригіналу за 6 вересня 2018. Процитовано 19 жовтня 2014. [Архівовано 2018-09-06 у Wayback Machine.]
  2. а б В рамках святкування Дня Перемоги два зупинні пункти Одеської залізниці отримають імена видатних залізничників. Сайт Укрзалізниці. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 жовтня 2014. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]