Інститут масової інформації — Вікіпедія
Дата заснування | 1995 |
---|---|
Тип | громадська організація, журналістський аналітичний центр |
Голова | Оксана Романюк |
Адреса | Україна, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, 39, офіс 19 |
Офіційний сайт | imi.org.ua(укр.) |
Інститут масової інформації (ІМІ) — українська громадська організація, журналістський аналітичний центр. Діяльність інституту полягає у захисті свободи слова, сприяння розвиткові української журналістики, дослідження громадської думки та інших явищ, пов'язаних з формуванням масової свідомості. Інститут масової інформації було засновано в 10 жовтня 1995 року українськими та іноземними журналістами. 20 лютого 1996-го громадська організація отримала офіційну реєстрацію[1] в Міністерстві юстиції.
У грудні 1997 року Інститут масової інформації отримав престижну премію Консультативного комітету із захисту прав людини при Прем'єр-Міністрові Французької республіки. Премія присвячена 50-річчю Загальної Декларації прав людини. Ця премія вперше була виграна представниками з України (за проєкт «Свобода преси в Україні»).
У вересні 2007 року ІМІ став членом Міжнародної організації з захисту свободи слова (IFEX).
- Президентка ІМІ: Алла Лазарєва
- Виконавчі директори: Вікторія Сюмар (2005—2013), Оксана Романюк (з 2013 року ― дотепер)
- Організація навчальних тренінгів з журналістики із залученням високопрофесійних спеціалістів західних ЗМІ (BBC, агенції AFP, газет The Guardian, Financial Times, La Croix, Médiapart.fr, радіо Europe 1, RFI тощо)
- Адаптація навчальної літератури Центру підготовки й вдосконалення журналістів (CFPJ, Франція) до потреб української аудиторії; видання підручників, що запроваджують західні стандарти журналістики.
- Тематичний бюлетень «Вільний мікрофон», що розсилається у практично всі осередки журналістики в Україні
- Конкурс політичної карикатури (окремий напрям діяльності «Вільного мікрофону»), виставка у приміщенні Верховної Ради найкращих творів конкурсу
- Щомісячний огляд «Барометр свободи слова» (українською та англійською мовами)
- Друковане видання про порушення прав журналістів «Хроніка протистояння: преса та влада» (українською та англійською)
- Моніторинг дотримання стандартів журналістики
- Моніторинг «джинси»
- Три журналістські розслідування про неефективність правових та судових процесів у справі Георгія Гонгадзе (спільно з Міжнародною федерацією журналістів (IFJ), Спілкою журналістів Сполученого Королівства та Ірландії (NUJ), Фундацією Гонгадзе)
- Щопіврічний «Білий список» найбільш прозорих і відповідальних українських онлайн-медіа
- Інтерактивна всеукраїнська Мапа рекомендованих медіа, створена спільно з інтернет-виданням «Детектор медіа»[2].
ІМІ видав понад два десятки підручників для журналістів, серед яких: «Техніка інтерв'ю», «Техніка репортажу», «Репортаж у друкованій пресі», «Журналістське розслідування», «Економічна журналістика», «Етичні засади роботи журналіста: західний досвід», «Щоденна робота журналіста», «Гід газетяра», «Гід журналіста», «Міжнародна газетна журналістика», «Інфографія у пресі», «Інтернет у роботі журналіста», «Геополітика держав. Короткий словник для журналістів».
З 1998 року при Інституті працює Центр правничої експертизи, який безкоштовно надає юридичні консультації журналістам, що опинилися під тиском державних чи тіньових владних структур. Окрім цього, ІМІ виграв наступні справи:
- 2001—2002 — Виправдання бомжа Ігоря Вередюка у справі Ігоря Александрова, директора ТРК «ТОР» в Слов'янську. Адвокат Б. Ференц, з яким ІМІ склав контракт, довів, що Вередюк не вбивав журналіста.
- 2003 — Справа за позовом журналіста М. Мельника проти «Голоса Опілля». Адвокат ІМІ Т. Кириченко виграла справу, редакція була зобов'язана поновити на посаді журналіста та сплатити йому компенсацію моральної шкоди в сумі 1893 гривні.
- 2002—2006 — Справа Ярослава Ткачівського, головного редактора «Тижневика Галичини». Адвокат В. Корнілов, з котрим ІМІ склав контракт, представляв інтереси Ткачівського в суді.
- 2003 — Справа газети «Перехрестя» (Шостка), адвокат І. Ведмеденко. Вперше в Україні часопис виграв справу за статтею 171 — перешкоджання професійній журналістській діяльності.
- 2004 — Справа «України молодої» проти Центральної виборчої комісії. Адвокат М. Полудьоний, якого залучив ІМІ, захищав часопис у суді.
- 2005 — Справа «України молодої» за позовом М. Самбур. Адвокат Т. Шмарьова, з якою ІМІ склав контракт, виграла справу.[3][4]
- 2005 — Справа «Української Правди» за позовом М. Самбур. Адвокат Т. Шмарьова, з якою ІМІ склав контракт, виграла справу.[3][4]
- 2005 — Справа «Гонгадзе проти України» в Європейському суді з прав людини у Страсбурзі, Франція. Адвокат Сільвія Прес-Лосінот, з якою ІМІ склав контракт, захищала Мирославу Гонгадзе.
- 2006—2007 — Справа інтернет-видання «Українська Правда» за позовом С. М. Плужнікова. Адвокати Т. Шмарьова, з якою ІМІ склав контракт, та юрист ІМІ Роман Головенко представляли інтереси «УП» у суді.
- 2006 — Справа газети «Вчасно» (Чернігів), котру звинувачували в передруку статті. Юрист ІМІ Р. Головенко захищав газету в суді.
- ↑ ІМІ виповнилося 28. Хто ми та що робимо. imi.org.ua. Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ Презентація Мапи рекомендованих медіа. Укрінформ. 18 вересня 2023. Процитовано 10 червня 2024.
- ↑ а б «Україна молода» і «Українська правда» виграли суд у Самбур і Воротнік [Архівовано 24 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Детектор медіа, понеділок, 20 лютого 2006 16:55
- ↑ а б “Україна молода” і “Українська правда” виграли суд у Самбур і Воротнік [Архівовано 24 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Телекритика
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (травень 2015) |