Альмагест — Вікіпедія
Альмаге́ст (араб. аль-Маджісті, лат. Almagestum, грец. Μεγιστη Συνταξις — «Велика побудова») — назва основного твору давньогрецького астронома Птолемея, написаного в середині II ст.
В «Альмагесті» зібрано астрономічні теорії древніх греків, результати досліджень самого Птолемея і вміщено зоряний каталог Гіппарха, доповнений Птолемеєм до 1022 зір[1] — найдавніший, що дійшов до нас. Також в «Альмагесті» викладено Птолемеєву геоцентричну систему світу, математичну теорію руху планет навколо нерухомої Землі, яка давала змогу обчислювати їх розташування на небосхилі із високою точністю. Теорія була панівною до XVI ст. тобто майже півтори тисячі років. Лише в 16 столітті вона почала витіснятись геліоцентричною системою світу Коперника.
- ↑ «Альмагест» // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 19. — ISBN 966-613-263-X.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.