Водозбірний басейн — Вікіпедія

Схематичне зображення басейну річки. Синіми лініями показано водостіки, коричневою пунктирною лінією — межу басейну.

Водозбі́рний басе́йн, водозбі́р, сто́чище — частина суходолу, обмежена вододілом, з якої відбувається природний стік води в річку (річкову систему), озеро чи іншу водойму[1]. Також визначають водозбірний басейн як частину суші з доцентровою системою схилів і стоку[2]. Розрізняють поверхневий і підземний водозбори.

Поверхневі та підземні водозбори

[ред. | ред. код]

Басейн кожної річки (аналогічно — озера, моря) складається з поверхневого та підземного водозборів.

Поверхневий водозбір — це ділянка суходолу, з якої надходять води в дану річкову систему або певну річку. Підземний водозбір утворюють товщі пухких відкладів, з яких вода надходить до річкової мережі. Зазвичай поверхневий і підземний водозбори не збігаються.

Оскільки визначити межі підземного водозбору практично неможливо, величина річкового басейну визначається поверхневим водозбором. Помилки внаслідок умовного ототожнення розмірів річкового басейну і поверхневого водозбору можуть бути суттєвими тільки для малих річок, а також для більших річок, коли геологічні умови забезпечують добрий міжбасейновий водообмін (наприклад, за умови розвитку карсту).

Межу між суміжними басейнами річок називають вододілом.

Основні характеристики басейну

[ред. | ред. код]

До основних характеристик басейну річки, крім його площі, належить довжина, пересічна на найбільша ширина, похил, пересічна висота та коефіцієнт асиметрії басейну.

Стічні та безстічні басейни

[ред. | ред. код]

Розрізняють стічні та безстічні басейни. Безстічними називаються області внутрішньоматерикового стоку, позбавленого зв'язку через річкові басейни з океаном. Такі басейни можуть значно різнитися за формою і розмірами залежно від географічного розташування, рельєфу і геологічної будови місцевості. Безстічний басейн, для прикладу, має Волга, яка впадає в Каспійське море, яке насправді є озером. Стічні басейни утворюють, зокрема, Дніпро, Амазонка.

Басейни приток

[ред. | ред. код]

Притоки мають свої невеликі басейни, які в сумі становлять площу басейну головної річки.

Басейни найбільших річок України

[ред. | ред. код]
Річкова мережа і межі головних річкових басейнів України

Нижче подано площі басейнів[3] найбільших річок України (у межах держави) — в тис. км²:

Басейни морів

[ред. | ред. код]

Територія водозбірного басейну Чорного та Азовського морів у кілька разів перевищує площу поверхні самих морів. Ця територія розподілена сімнадцятьма державами (серед яких і Україна). Уряди цих країн на політичному рівні є партнерами України у природоохоронному співробітництві. Передусім це прибережні країни — Російська Федерація, Грузія, Туреччина, Болгарія, Румунія[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Соколов Ю. М. Басейн ріки (озера) // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 72.
  2. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
  3. Дані взято з видання: Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 72.
  4. Методики гідрографічного та водогосподаського районування території України відповідно до вимог Водної рамкової директиви Європейського Союзу / В. В. Гребінь, В. Б. Мокін, В. А. Сташук, В. К. Хільчевський, М. В. Яцюк, О. В. Чунарьов, Є. М. Крижановський, В. С. Бабчук, О. Є. Ярошевич — К.: Інтерпрес, 2013. — 55 с.
  5. http://www.ecopravo.kiev.ua/BEY/Sea/Review_Karamushka_Final_ukr.doc[недоступне посилання з серпня 2019]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]