Венеційський купець — Вікіпедія

Венеційський купець
The Merchant of Venice
титульна сторінка видання 1600 р.
Жанр	комедія
Форма	п'єса
Автор	Вільям Шекспір
Мова	англійська
Написано	між 1596 та 1597 роками
Опубліковано	1600 р.
Переклад	Іван Франко, Ірина Стешенко
У «Гутенберзі»	2243
Цей твір у Вікісховищі
Цей твір у  Вікіджерелах

«Венеційський купець» (англ. The Merchant of Venice) — комедія англійського письменника Вільяма Шекспіра, написана близько 1596—1597 року.

• Дож Венеції.
• Принц Марокканський, Принц Арагонський — шанувальники Порції.
• Антоніо, венеційський купець.
• Бассаніо, його друг.
• Граціано, Салеріо, Соланіо — друзі Антоніо й Бассаніо.
• Лоренцо, закоханий в Джессіку.
• Шейлок, багатий єврей.
• Тубал, єврей, його друг.
• Ланчелот Гоббо, блазень, слуга Шейлока.
• Старий Гоббо, батько Ланчелота.
• Леонардо, слуга Бассаніо.
• Балтазар, Стефано — слуги Порції.
• Порція, багата спадкоємиця.
• Нерісса, її служниця.
• Джессіка, дочка Шейлока.
• Венеційські сенатори, члени суду, тюремник, слуги, почет та інші.

Дія відбувається почасти в Венеції, почасти в Бельмонті — маєтку Порції на суходолі.

Басаніо, який погруз у боргах, розказує Антоніо, що хоче одружитися з вродливою заможною панною — Порцією, після чого розрахується з усіма боргами, але для цієї справи йому потрібні кошти. Антоніо погоджується позичити потрібну суму, але каже, що не має готівки, тому вони беруть кредит у єврея Шейлока, який взамін добивається наче б то жартівливої розписки, згідно з якою, якщо борг не буде сплачено вчасно, він зможе вирізати фунт м′яса з тіла Антоніо. Тим часом у Бельмонті Порція та Нерісса обговорють дивний заповіт батька Порції (який полягає у тому, що Порцію отримає той претендент, який вибере свинцеву скриньку з-поміж золотої, срібної та свинцевої), та, обговорюючи можливих наречених, віддають перевагу Басаніо.

Принц Марокканський та принц Арагонський вибирають золоту та срібну скриньки відповідно і відбувають ні з чим. Ланчелот переходить на службу до Басаніо, а Джессіка втікає до свого коханого Лоренцо, захопивши частину багатств свого батька. Басаніо разом з Граціано прибувають до Бельмонта.

У Венеції ходять чутки, що кораблі Антоніо знищені, а разом з ними і його можливість віддати борг. Басаніо, гостюючи у Бельмонті, вибирає правильну скриньку і отримає право на одруження з Порцією. Граціано та Нерісса також вирішують одружитись, але прибувають Лоренцо, Джессіка і Салеріо з листом від Антоніо, в якому він розказує про своє скрутне становище. Басаніо, Грацаніо та Салеріо поспішно відбувають до Венеції, а Порція та Нерісса, вдавши що тимчасово йдуть в монастир і залишивши маєток на Лоренцо й Джессіку, таємно вирушають до Венеції.

Венеція. Зала суду. Шейлок, незважаючи на всі вмовляння та вигідні пропозиції наполягає на своєму праві вирізати шматок плоті Атоніо. На суд, під виглядом доктора права, прибуває Порція і береться за розгляд справи. Вона підтверджує право Шейлока на фунт м'яса, але попереджає, що він не має права проливати християнську кров. Позивач погоджується на потрійну суму, але псевдоюрист переходить в наступ і звинувачує його в посяганні на життя громадянина Венеції. Єврей, згідно з вироком, повинен заплатити штраф, охреститися і визнати свою дочку спадкоємицею. Порція та Нерісса добилися в подяку перснів, які вони раніше дали Басаніо та Грацаніо зі застереженням ніколи нікому їх не віддавати.

До Бельмонту повертаються Порція, Нерісса, Бассаніо, Антоніо та Граціано. Жінки вдавано обурюються зникненню перснів, але пізніше відкривають правду і всі щасливі таким закінченням історії.

П'єсу було зареєстровано в Палаті торговців папером у липні 1598 р. Вперше видана під назвою «Чудова історія про Венеційського купця. З надзвичайною жорстокістю єврея Шейлока стосовно названого купця, в якого той хотів вирізати рівно фунт м'яса; із зображенням домагань руки Порції шляхом вибору трьох скриньок. Як вона неодноразово виконувалась лорда-камергера слугами. Написана Вільямом Шекспіром» 1600 р. Перевидавалась удруге 1619 р. під тією ж назвою, але без посилання на виставу. І врешті вийшла in folio 1623 р.

Сюжет про вексель міг бути запозичений Шекспіром зі збірника Джованні Фіорентіно «Простак» (1558 р.). Також у збірнику натрапляємо на назву Бельмонт і мотив персня. Сюжетну лінію сватання з відгадуванням портрета, схованого в одній із скриньок, обіграно в 66-му оповіданні збірника «Римські діяння» (бл. 1400; перекладено англійською мовою 1577 p.). Є згадка про постановку лондонським театром «Бик» загубленої п'єси «Єврей», що за сюжетом нагадує «Венеційського купця». До подібної ж теми звертається і Деккер у п'єсі «Венеційський єврей». Постановка п'єс із євреєм-лихварем у ролі головного персонажа особливо поширилась після сенсаційного процесу лейб-медика королеви Єлизавети, португальського єврея — Лопеса, звинуваченого у спробі отруїти королеву (страчений в 1594 p.).

Українською мовою вперше переклад «Венеційського купця» здійснив Іван Франко (завершено переклад 1912 p., опубліковано 1956 p.).

В.Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 2. К.: Дніпро, 1986. 624 с. [Архівовано 15 квітня 2014 у Wayback Machine.]

• The Merchant of Venice by William Shakespeare [Архівовано 7 травня 2015 у Wayback Machine.] — текст англійською на сайті Проект «Гутенберг» (англ.)
• Твори в шести томах. Том 2. Венеціанський купець пер. І. Стешенко 477—571 с. [Архівовано 5 червня 2015 у Wayback Machine.]