Журналістика — Вікіпедія

Журналісти на прес-конференції
Журналістика
Шаблон Шаблони · Категорія Категорія · Портал

Журналі́стика — соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об'єктивного інформування всіх суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегульованої системи.

Статус

[ред. | ред. код]

Соціальна місія журналістики полягає у інформуванні громадян задля їхнього розвитку. Функціонування журналістики забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських, навчальних закладів та установ.

Під журналістикою розуміють також практику збору, інтерпретації інформації про події, теми і тенденції сучасного життя, її уявлення в різних жанрах і формах, і подальшого розповсюдження на масову аудиторію.

Журналістика інституційно є частиною полісистеми засобів масової інформації, тобто входить у багатофункціональні інститути суспільства, такі як преса, телебачення, радіо, Інтернет та ін.

З точки зору суспільних інтересів, журналістика адаптує частину науково-практичного знання даних груп для сприйняття масовою свідомістю з метою прийняття іншими соціальними групами моделей поведінки, ідеології (культури, моралі, етики, естетики) та способів розвитку.

Частина дослідників вважає, що існують два основних напрямки журналістики — журналістика дослідження і журналістика розслідування. Журналіст-дослідник, як правило, працює з відкритими (доступними) джерелами інформації, в розслідуванні журналіст вторгається в область закритої (недоступної) інформації. Відповідно методики роботи в тому й іншому напрямках різні. У демократичних країнах журналістів-розслідувачів прийнято називати «ланцюговими псами демократії», або «розгрібачами бруду». Слід зазначити, що біполярний підхід до напрямів журналістики сьогодні заперечується і визнається спрощеним.

Журналістика як наука — система художніх, культурологічних, історичних, соціологічних та ін. дисциплін, що охоплює повний цикл створення і управління практичною журналістикою в суспільстві, її впливу на зміни суспільних процесів.

Людину, яка професійно займається журналістикою, прийнято називати журналістом.

Структура

[ред. | ред. код]

Журналістика включає:

  • Систему творів, підготовлених у певних жанрах і формах для розміщення у засобах масової інформації;
  • Комунікаційний інститут суспільства, який організаційно складається з мережі профільних установ;
  • Сукупність творчих професій, необхідних для збирання, відбору, опрацювання, творення, розповсюдження соціальної інформації масовій аудиторії.
  • Спеціальні носії соціально-масової інформації (преса, телебачення, радіо, Інтернет).

Типи журналістики: цифрова, паперова, зображально-звукова, звукова, зображальна (комбінована).

Категорії журналістики:

  • Конвергентна журналістика
  • Мультимедійна журналістика
  • Комп'ютерна журналістика

Види журналістики:

  • Пресова (газетно-журнальна) (газети, журнали, бюлетені, альманахи)
  • Телевізійна (канали, програми, передачі, фільми, інше
  • Радіожурналістика (канали, програми, передачі, інше)
  • Інтернет-журналістика (інтернет-видання, інтернет-версія видання, сайт-видання, інше)
    • Громадянська журналістика (новий підвид інтернетної журналістики, де репортером може стати будь-хто, хто розміщує суспільно-важливу інформацію у своєму блозі, публічному відео- чи фотосервері, профілі в соціальних мережах)
  • Агентська (для інформаційних агентств)
  • Фотожурналістика (таблоїди тощо)
  • Кінематографічна (кіноканал, кінохроніка, кіножурнал, кінопрограма тощо)

Тематичні спеціалізації журналістики:

Аудиторні спеціалізації журналістики:

  • Жіноча
  • Чоловіча
  • Молодіжна
  • Дитяча
  • Пенсійна

Класифікація

[ред. | ред. код]

Журналістику можна поділити на:

  • професійну (яку виконують журналісти) і непрофесійну;
  • пресову (для газет і журналів), агентську (для інформаційних агенцій), фото-, радіо-, телевізійну та інтернет-журналістику;
  • комерційну (спрямовану на отримання прибутків власниками медій) і некомерційну (для громадських, державних і релігійних організацій);
  • місцеву, загальнонаціональну і міжнародну;
  • політичну, економічну, спортивну, культурну й іншу соціальну.

Історія журналістики

[ред. | ред. код]

Журналістика виникла з необхідності поширення значущої для суспільства інформації. Ще в Давньому Римі існували видання, що повідомляли про рішення Сенату, події із життя видатних осіб того часу, хроніка життя міста. Вони вивішувалися на табличках і користувалися популярністю народу[2]. Ці газети називалися Acta diurna populi Romani, тут друкувалися події для широкої публіки та Acta senatus або Commentarii senatus, в якій йшлося про події в Сенаті. Винайдення друкарства уможливило швидкий процес масового копіювання інформаційного матеріалу, який раніше поширювався переважно в усний спосіб. Так, політичну інформацію в Середньовіччі повідомляли глашатаї, герольди, кур'єри та вісники, які зачитували укази, реляції та рескрипти, іноді з власними коментарями. Почасти тому, в сучасній журналістиці назви газет і журналів нагадують про цих гінців: «Кур'єр ЮНЕСКО», «Daily Herald» (герольд), «Chicago Tribune» (трибуна — місце для промов), «Форум» (площа в Римі, де проходила агора — народне зібрання) тощо.

«Повідомлення всіх видатних і пам'ятних історій» (нім. Relation aller Fürnemmen und gedenckwürdigen Historien), опублікована 1605 року в Страсбурзі, вважається першою газетою. Першим успішним щоденним виданням англійською мовою була британська газета «The Daily Courant», яка виходила впродовж 17021735 років.[3] З часом преса стала впливовим соціальним інструментом, який через можливості тиску на владні структури називають четвертою владою.[4]

За чотири століття існування журналістика довела свою спроможність забезпечувати саморегулювання суспільства, міцно увійшла до механізмів суспільного самоуправління, стала одним з найважливіших суб'єктів соціального управління. У тоталітарному суспільстві роль журналістики зводиться до агітації та пропаганди, тобто передавання готової, створюваної у вузьких владних колах інформаційної продукції споживачам. У вільному демократичному суспільстві роль журналістики незмірно зростає, вона перетворюється на «фабрику новин», її працівники збирають, обробляють і виготовляють інформацію, без якої неможливе існування жодного іншого суб'єкта суспільної дійсності. Таке велике значення журналістики як соціального інституту сьогодні.

Функції журналістики

[ред. | ред. код]

Виділяють загальні й спеціальні функції журналістики.

Загальні функції належать до числа основних, пов'язані з атрибутивними ознаками журналістики, виконуються кожним пресовим виданням, ТРК чи електронним ресурсом без винятку, незалежно від його розміру, накладу чи адресної спрямованості.

  • Збирання, обробка й поширення інформації — без цієї функції не можуть бути реалізовані інші завдання журналістики. Її виконують абсолютно всі друковані періодичні видання, радіостанції й телестудії, електронні газети й журнали.
  • Формування громадської думки — громадська думка може бути сформована тільки через соціальний інститут масової інформації. За допомогою журналістики організовується обговорення важливих соціальних проблем, зацікавлені громадяни мають змогу висловити думку з широкого кола актуальних питань.

Спеціальні функції залежать від виду масово-інформаційної діяльності, і для кожного вони є різними. Так у розважальній газеті відсутність ідеологічних матеріалів не дає здійснювати функції соціальної критики («сторожового собаки»), так само як партійна газета може не займатися розважанням та відпочинком своїх читачів.

  • Організаційна функція журналістики допомагає суспільству самоорганізовуватися й структуризуватися. Через журналістику громадянське суспільство здійснює вплив на державні, господарські та громадські установи й організації, домагається розробки й прийняття необхідних рішень, здійснює роз'яснення прийнятих державних ухвал і постанов. Журналістика згруповує людей за інтересами: політичними, економічними, фаховими, художніми. Структура ЗМІ відображає політичну, фахову, економічну, вікову тощо структуру суспільства.
  • Функція «сторожового собаки» (соціальної критики) — боротьба журналістики з суспільними вадами чи хворобами, захист законності й правопорядку від тих, хто намагається їх порушувати, від корумпованого чиновництва тощо. Цей термін виник в американській теорії журналістики, як образ сторожового собаки, що охороняє дім і голосно гавкає при наближенні небезпеки.
  • Ідеологічна функція журналістики — пропаганда певних життєвих цінностей та агітація на їх підтримку. Ці поняття близькі, але мають істотні відмінності. Якщо пропаганда — це діяльність журналістики в справі поширення ідей, утвердження певної ідеології, формування історичної свідомості та художньої картини світу, то агітація — це діяльність журналістики в справі поширення оперативної інформації, що активно формує позицію читача, подаючи йому, як правило, приклади для наслідування. Від пропаганди й агітації невіддільна партійна журналістика, такий же пропагандистський, за визначенням, характер має сьогодні й релігійна журналістка. Але й загальні ЗМІ також зорієнтовані на пропаганду і агітацію здорового способу життя, моральних національних та загальнолюдських цінностей.
  • Культурна (культуротвірна) функція журналістики проявляється у трьох аспектах:
    • носій культури — через систему літературно-художньої журналістики здійснюється поширення художніх творів, репродукцій малярства й фотомистецтва;
    • журналістика подає широку хроніку мистецького життя, інформує про події у світовій культурі;
    • мистецька критика, яка зародилася виключно як явище журналістики, і сьогодні, допомагає зорієнтуватися в потоці сучасної літератури, формує критичні оцінки, інтерпретації творів та мистецького процесу в цілому, створює попит на явища культури та мистецтва.
  • Розважальна функція журналістики  допомагає людині у розслабленні й відпочинку. Вона проявляється через публікацію у пресі кросвордів, анекдотів, сторінок гумору, у створенні на радіо й телебаченні розважальних програм.
  • Рекламна функція журналістики. Реклама — важливе джерело фінансування журналістики. Реклама істотно відмінна від журналістської інформації. Завдання журналістики — служити суспільству правдою, адекватно відображати соціальну дійсність. Завдання реклами — обслуговувати, забезпечувати просування товарів, послуг, комерційних фірм, публічних діячів.

Професійні стандарти

[ред. | ред. код]

Бі-Бі-Сі, яка першою стала працювати на засадах публічного мовлення, започаткувала професійні стандарти сучасної журналістики. Ці стандарти стали однаковими для всіх журналістів незалежно від того у яких медіях вони працюють і яку політику ведуть їхні редакції. Співробітники Бі-Бі-Сі мають враховувати таке:

  • викриття або виявлення злочинів;
  • викриття антигромадської поведінки;
  • викриття корупції й несправедливості;
  • розкриття істотної некомпетентності або недбалості;
  • захист здоров'я і безпеки людей;
  • захист людей від уведення в оману будь-якою заявою чи дією окремої особи або організації;
  • розкриття інформації, що дає змогу людям прийняти значно інформованіше рішення з суспільно важливих питань;
  • свобода самовираження.

Кожна тема має подаватися неупереджено. Програма, що пов'язана з викладенням фактів на суперечливі громадсько-політичні теми або із суперечливих питань політики чи виробництва, відповідатиме принципу належної неупередженості в тому разі, якщо вона викладає їх чесно, точно та правдиво. Окремо зауважується, що Бі-Бі-Сі прагне до збалансування громадського інтересу щодо свободи вираження із законним очікуванням недоторканності приватного життя окремих осіб.

Отже, редакційні цінності Бі-Бі-Сі формулюються таким чином:

  • правдивість і точність;
  • безсторонність і багатоманітність точок зору;
  • редакційна чесність і незалежність;
  • служіння суспільним інтересам;
  • справедливість;
  • недоторканність приватного життя;
  • запобігання завдавання шкоди та образ (врівноваження права на передачу і публікацію нової та суперечливої інформації з відповідальністю стосовно захисту вразливих людей);
  • діти (специфічна аудиторія, яка вимагає власного комплексного підходу);
  • підзвітність (перед аудиторією).

Принципи висвітлення новин:

  • Ми розповідаємо про все першими.
  • Ми розповідаємо про все точно.
  • Ми завжди знаємо походження наших новин.
  • Ми надаємо слово всім зацікавленим і не стаємо ні на чий бік.
  • Ми розповідаємо про факти, а не про наше ставлення до них. Ми не даємо оцінок подіям, учасникам подій чи явищам.
  • Ми залучаємо найкращих, різних, незалежних експертів для адекватної оцінки складних для розуміння подій та явищ.
  • Ми не залишаємо «білих плям».
  • Ми говоримо з людьми однією мовою.

Журналістська етика

[ред. | ред. код]

Журналістська етика — правила та норми поведінки, яких повинні дотримуватися всі, хто причетний до збирання, оброблення та розповсюдження масової інформації. Основна діяльність журналіста спрямована на задоволення права аудиторії отримувати перевірену й повну суспільно вагому інформацію для вироблення орієнтирів у сучасному світі. Це передбачає, що він має право на доступ до джерел інформації й зберігати їх у таємниці (якщо вони того вимагають), а також право на критику. Професійна діяльність журналіста пов'язана з конфіденційністю: отримавши доступ до певної закритої інформації, не можна передавати її третім особам без згоди інформатора[5].

Журналістські матеріали можуть подаватися з погляду окремої особи, та і з погляду людства. Журналіст повинен віддавати перевагу загальнозначущим гуманістичним цінностям як вищим. Журналіст постійно робить вибір між добром і злом, як і кожна людина.

Попри те, що журналіст має право дотримуватися власної думки, він не може нав'язувати її іншим, тому повинен бути чесним, незаангажованим під час збирання й висвітлення фактів та поглядів (розмежовують виклад фактів і журналістський коментар). Якщо журналіст пише на контроверсійні теми, аудиторія має право знати точки зору основних фігурантів події[5].

Головні етичні принципи роботи ЗМК:

  • Ми дбаємо про моральність наших повідомлень.
  • Ми не втручаємося в чуже приватне життя.
  • Лише вирок суду дає нам право назвати людину винною.
  • Ми не завдаємо додаткових страждань жертвам злочину.
  • Ми до кінця захищаємо наші джерела інформації.
  • Ми збираємо інформацію лише в законний спосіб.
  • Ми збираємо відкриту і доступну інформацію.
  • Ми не крадемо чужих думок.
  • Ми не сортуємо людей за будь-якою ознакою.
  • Ми не беремо хабарів.
  • Ми особливо обережні з правами дітей.
  • Ми поважаємо чужу довіру.

Жахливим порушенням журналістської етики та журналістських стандартів є вигадування й підлаштування фактів під визначені висновки. Небезпечною в інформаційному повідомленні є прихована реклама («джинса»).

Нині преса часто бере участь у «війні компроматів», керуючись інтересами не аудиторії, а власника чи замовника. Унаслідок цього в журналістиці часто виникає проблема морального характеру — пріоритет вигоди, прибутку; тому цілком закономірно, що мас-медіа перетворюються з джерела інформації на засіб заробляння грошей, що з часом може призвести до повної бульваризації преси. Журналіст відповідальний за свої слова насамперед перед суспільством, оскільки впливає на зміни в настроях у ньому. Він має ретельно перевіряти інформацію (принаймні, у двох незалежних джерелах); у разі подання помилкових відомостей їх одразу необхідно відкрито визнати та спростувати. Візуальні матеріали повинні бути реальними, а не постановочного характеру (обов'язковим є посилання на архівні матеріали). Невіддільною рисою справжньої журналістики є культура мови (зокрема неприпустимо широко використовувати жарґонізми, елементи ненормативної лексики)[5].

Деякі журналістські кодекси етики, зокрема європейські,[6] також містять занепокоєння щодо дискримінаційних посилань у новинах на основі раси, релігії, сексуальної орієнтації та фізичних чи психічних недоліків.[7] Парламентська асамблея Ради Європи схвалила у 1993 році Резолюцію 1003 про етику журналістики, яка рекомендує журналістам поважати презумпцію невинуватості, зокрема у справах, які все ще підсудні.[8]

Журналістика та наука

[ред. | ред. код]

Попри те, що немає науки "Журналістика", багато вищих навчальних закладів (ВНЗ) різних країн готують журналістів і вивчають журналістику як соціальне явище. Разом з тим, дуже багато професійних журналістів ніколи спеціально журналістиці не навчалися.

У ВНЗ навчальний процес для журналістів багато в чому схожий з підготовкою філологів, але викладаються і специфічні дисципліни. В Україні широко відомий Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Факультети журналістики є у Львівському, Харківському, Полтавському, Запорізькому університетах, Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського.

Журналістика як навчальна дисципліна

[ред. | ред. код]

2007 року освітня спеціальність "Журналістика" стала предметом реформи. Вона була вилучена із напрямку "Філологія" і разом з іншими спеціальностями ("Видавнича справа та редагування", "Реклама" і "Зв'язки з громадськістю") віднесена до нового напряму "Журналістика та інформація". Тоді ж було реформовано й наукову галузь, у якій здійснювалися кваліфікаційні наукові студії з журналістики. Спеціальність "Журналістика" була вилучена зі сфери філології та під назвою "Теорія та історія журналістики" включена до нового напряму "Соціальні комунікації". Це призвело до трансформації журналістської освіти, де в навчальному плані посилилася частка дисциплін, пов'язаних з репрезентацією в ньому нової галузі[9].

Методика навчання журналістики

[ред. | ред. код]

Дослідники М. Нетреба і Г. Нищик у своїй статті щодо викладання журналістських дисциплін у вищій школі зазначили, що ефективність навчальної роботи зі студентами залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи. Сучасні форми організації навчання у вищій школі ґрунтуються на спільній діяльності викладача й студентів і становлять певні структурно-організаційні різновиди навчальних занять”[10].

Науковці С. Кузьміна та А. Досенко, описуючи використання практично-орієнтованої моделі базової підготовки журналістів, запровадженої в Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.] доцентом кафедри журналістики С. Авраменко, вказали на розроблення і застосування оригінальної методики освіти в галузі журналістики та на досвід, який потребує подальшого наукового вивчення і вироблення методичних рекомендацій для використання його позитивних компонентів у системі сучасної журналістської освіти[11].

Медіаекономіка та економіка ЗМІ

[ред. | ред. код]

Основним джерелом доходу більшості ЗМІ є розміщення рекламних та інших комерційних матеріалів. Поширюючи тексти та рекламу, мас-медіа стають одночасно й інструментом, що стимулює споживання, і важливим каналом інформації про нові товари та послуги. Інформація, яка поширюється через різні комунікаційні канали, такі як друкована преса, телебачення і радіомовлення, просування медіа у комунікаційних мережах, таких як мобільний зв'язок та Інтернет, стають джерелом отримання доходів, і можуть бути розглянуті як особливий сектор економіки.

У сучасному суспільстві, однак, сама інформація найчастіше виявляється товаром. Цим обумовлено існування великої кількості ЗМІ, які не містять рекламних матеріалів, а повністю фінансуються різними організаціями, урядами, громадськими об'єднаннями та рухами.

Жанри журналістики

[ред. | ред. код]

Існує жанрове різноманіття:

Журналістика як професія передбачає певну спеціалізацію.

Див. також

[ред. | ред. код]

Наука про журналістику називається журналістикознавство і досліджує проблеми журналістської діяльності, творчості, ЗМІ і т. д.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://www.abc.net.au/news/mark-corcoran/568708 (21 лютого 2012). Drone journalism takes off. ABC News (en-AU) . Процитовано 13 червня 2023.
  2. Acta | ancient Roman publication. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 23 жовтня 2021.
  3. Concise History of the British Newspaper in the Eighteenth Century[недоступне посилання]
  4. The Fourth Estate [Архівовано 17 жовтня 2018 у Wayback Machine.] — Media Analysis
  5. а б в «Журналістика» [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  6. Parliamentary Assembly of the Council of Europe – Resolution 1003 (1993) on the ethics of journalism (see clause 33) [Архівовано 26 червня 2009 у Wayback Machine.]
  7. Spain – FAPE's Código Deontológico (Deontological Code) [Архівовано 2 червня 2013 у Wayback Machine.] (see Principios Generales, item 7, "a")
  8. PACE Resolution 1003 (1993) on the Ethics of Journalism [Архівовано 26 червня 2009 у Wayback Machine.] (see clause 22)
  9. Розділ 2. "Основи журналістики" як наукова дисципліна про теоретико-методологічні проблеми фаху. Структура науки про журналістику - Основи журналістики: Підручник. politics.ellib.org.ua. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 31 серпня 2020.
  10. Нетреба Марина, Нищик Ганна. Викладання журналістських дисциплін у вищій школі: специфіка та форми навчання. Вісник Львівського університету. Серія Журналістика. 2017. Вип. 42. С. 33– 38.
  11. Кузьміна С. Л., Досенко А. К. Студентський медійний центр як практико-орієнтована модель підготовки журналістів (на базі Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського). — 2020. — №10 (Українською) . Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". Архів оригіналу за 30 серпня 2020.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Вайшенберг З. Новинна журналістика: навч. посіб.: стандарти якості журналіст. практики / З. Вайшенберг, Ю. Ракерс ; пер. з нім. В. Климченко, А. Баканов. — К. : Академія Української Преси ; К. : Центр вільної преси, 2004. — 262 с. — ISBN 966-7181-73-1
  • Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. — Львів, 1974. — 295 с.
  • Жадько В. О. Журналістика та основи редакторської майстерності: навчальний посібник / В. О. Жадько. — К. : Знання, 2012. — 271 с. — ISBN 978-966-346-909-6
  • Жадько В. О. Основи журналістики та редакційно-видавничої справи: Навчальний посібник для студ. вузів / В. О. Жадько; За ред. В. П. Андрущенко. — К.: СПД Жадько, 2005. — 352 с. — ISBN 966-85670-2-1.
  • Журналістика: основи професіональної комунікації : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. за спец. «Журналістика»] / В. О. Карпенко ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики. — К. : Нора-прінт, 2002. — 348 с. — ISBN 966-78-37-37-8
  • Журналістика = Journalismus: підручник і посібник: пер. з нім. / Штефан Рус-Моль; Пер. В. Климченко, В. Олійник; Наук. ред. В. Іванов. — К. : Академія Української Преси: Центр Вільної Преси, 2013. — 345 с. — (Бібліотека масової комунікації АУП) — 1000 пр. — ISBN 978-966-2123-49-4
  • «Журналісти і Незалежність». – Київ : ВЦ «Академія», 2020. – 400 с.
  • Журналістика: словник-довідник / Авт.-уклад. Ігор Леонідович Михайлин. — К. : Академвидав, 2013. — 317 с. — (Nota Bene!). — ISBN 978-617-572-064-6
  • Інтернет-журналістика. Робота журналіста і редактора у нових ЗМІ: пер. з англ. / Ричард Крейг; Пер. Андрій Іщенко. — К. : Києво-Могилянська академія, 2007. — 324 с. — ISBN 966-518-427-0
  • Історія журналістики (XVII—ХХ ст.): підруч. для студентів ВНЗ / І. Срібняк. — Київ: Вид. дім «Києво-Могил. акад.», 2013. — 304 с. — Бібліогр.: с. 296—300. — ISBN 978-966-518-630-4
  • Історія української журналістики (західноукраїнська преса першої половини ХХ ст.: структура, проблематика. Книга перша): навчальний посібник / С. А. Кость. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 264 с.
  • Історія української журналістики: Становлення та розвиток фейлетону : навч. посіб. / Н. Г. Герасимчук. – К. : Київський ун-т, 2014. – 111 с.
  • Квіт С. М. Масові комунікації: Підручник. [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] — K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 206 c. — ISBN 978-966-518-451-5
  • Ла Рош Вальтер фон. Вступ до практичної журналістики. — К.:Академія Української преси. — 2004.
  • Михайлин І. Л. Основи журналістики. — К.: Центр учбової літератури, 2011—496 с. — ISBN 978-611-01-0175-2
  • Музична журналістика: теорія, історія, стратегії: на прикладах із щоденної преси Львова від початків до сьогодення: монографія / Лідія Олександрівна Мельник. — Львів: ЗУКЦ, 2013. — 383 с. — 500 пр. — ISBN 978-617-655-086-0
  • Оратаї журналістської ниви: Українські редактори, видавці, публіцисти : У 2 кн. Кн. 1 / М. М. Романюк; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника. Наук.-дослід. центр періодики. — Л., 2002. — 235 c.
  • Оратаї журналістської ниви : Українські редактори, видавці, публіцисти. У 2 кн. Кн. 2 / М. Романюк; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника. Н.-д. центр періодики. — Л., 2004. — 238 c.
  • Правила світу інформації: як українським медіа наблизитися до європейських стандартів : посіб. для журналістів / Л. Опришко, А. Сафаров, О. Чуранова ; [Л. Опришко, А. Сафаров, О. Чуранова]. – Київ : Рада Європи, 2019. – 107 с. – Авт. вказані над вих. дан. – ISBN 617-684-241-5.
  • Приступенко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації. 2-ге вид., стер. / Т. О. Приступенко  — К.: Київський університет, 2008. — 334 с. — ISBN 978-966-439-030-6
  • Радіожурналістика: засади функціонування : Підруч. для студ. / В. В. Лизанчук; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — Л., 2000. — 365 c.
  • Релігійна журналістика : підручник / А. А. Бойко. – К. : Київський ун-т, 2016. – 305 с. – ISBN 966-439-867-8.
  • Словник журналіста: терміни, мас-медіа, постаті / М-во освіти і науки України, Ужгород. нац. ун-т; [авт.-уклад.: Ю. М. Бідзіля, відп. ред.) та ін.]. — Ужгород: Закарпаття, 2007. — 220, [3] с.
  • Тарасюк П. Хто наступний?: Нариси про журналістів України, котрі загинули у постперебудовні роки, виконуючи свій професійний обов'язок. — Житомир, 1997. — 127 с.
  • Телевізійна журналістика. Теорія і практика: навч. посібник для студентів ВНЗ, які навчаються за спец. «Журналістика» / Анатолій Володимирович Яковець; Наук. ред. С. І. Даниленко. — 2-е вид. — К. : Києво-Могилянська академія, 2009. — 262 с. — ISBN 966-518-525-3
  • Теле- та радіожурналістика: Зб. наук. праць. Вип. 9. Ч. 1 / Гол. ред. В. В. Лизанчук. — ЛНУ ім. І. Франка, 2010. — 384 c.
  • Теорія і методика журналістської творчості : Навч. посіб. / В. Й. Здоровега; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — Л. : ПАІС, 2000. — 180 c. — Бібліогр.: с. 174—175.
  • Українська журналістика в іменах: Матеріали до енцикл. словника. Вип. 1—20 / Н.-д. центр періодики Львівської наук. б-ки ім. В. Стефаника НАН України; Ред. М. М. Романюк. — Львів, 1994—2013.
  • Яцимірська М. Г. Сучасний медіатекст: Словник-довідник. — Львів: ПАІС, 2005. — С. 128 с.
  • Яцимірська М. Г. Культура мови журналіста: навч посібник. — 2−ге вид., перероб. і доп. — Львів: ПАІС. — 2017. — 168 с. https://journ.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2020/11/Posibnyk_pdf.pdf [Архівовано 20 січня 2021 у Wayback Machine.]
  • Яцимірська М. Г. Термінологічно−понятійний мінімум студента−журналіста: навч посібник. Ч. І—ІІ. — Львів: ПАІС, 2008. — 104 с.
  • Stephan Ruß-Mohl: Journalismus. Das Hand- und Lehrbuch. Frankfurt a.M. 2003, ISBN 3-934191-62-2.
  • Wolf Schneider, Paul-Josef Raue: Das neue Handbuch des Journalismus. 2. überarb. Auflage. Reinbek 2006.
  • Mark Briggs: Journalism 2.0: How to Survive and Thrive, PDF (PDF 2.0MB, 132 S.), J-Lab: The Institute for Interactive Journalism, University of Maryland Philip Merrill College of Journalism, 2007
  • Florence Aubenas et Miguel Benasayag, La Fabrication de l'information. Les journalistes et l'idéologie de la communication, éd. La Découverte.
  • Pierre Bourdieu, Sur la télévision, Liber-Raisons d'agir, 1996.
  • Jacques Le Bohec, Les Rapports presse-politique, L'Harmattan, 1997.
  • Jacques Le Bohec, Élections et télévision, Presses universitaires de Grenoble, 2007.
  • Jacques Le Bohec, Dictionnaire du journalisme et des médias, Presses universitaires de Rennes, 2010.
  • Hélène de Maleissye, Le Filtre médiatique, Paroles de journalistes, éd. Indiciel, 2006.
  • Jean-Luc Martin-Lagardette, Le Guide de l'écriture journalistique, éd. La Découverte 2009 (7e édition)

Посилання

[ред. | ред. код]