Генріх Гіммлер — Вікіпедія

Гайнріх Луїтпольд Гіммлер Heinrich Luitpold Himmler
2-й керівник Головного управління імперської безпеки
4 червня 1942 року — 30 січня 1943 року
Попередник:	Рейнгард Гейдріх
Наступник:	Ернст Кальтенбруннер
Рейхсфюрер СС
6 січня 1929 року — 29 квітня 1945 року
Попередник:	Ергард Гайде
Наступник:	Карл Ганке
Рейхсміністр внутрішніх справ Німеччини
24 серпня 1943 року — 29 квітня 1945 року
Попередник:	Вільгельм Фрік
Наступник:	Пауль Гіслер
Рейхсляйтер
2 червня 1933 року — 29 квітня 1945 року
Ім'я при народженні:	нім. Heinrich Luitpold Himmler Yaker[1]
Народження:	7 жовтня 1900(1900-10-07) Мюнхен, Німецька імперія
Смерть:	23 травня 1945(1945-05-23) (44 роки) Люнебург, Британська зона окупації Німеччини
Причина смерті:	самогубство
Поховання:	Люнебурзьке пустище
Країна:	Німецька імперія  Веймарська республіка Третій Рейх
Релігія:	католик-відступник
Освіта:	Мюнхенський технічний університет
Партія:	НСДАП
Батько:	Joseph Gebhard Himmlerd[2]
Мати:	Anna Heyderd[2]
Шлюб:	Margarete Himmlerd[1][2]
Діти:	Гудрун Бурвіц
Військова служба
Роки служби:	1929—1945
Приналежність:	Третій Рейх
Рід військ:	СС
Звання:	Рейхсфюрер
Битви:	Перша світова війна Друга світова війна
Автограф:
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Ге́нріх (Гайнріх) Луїтпольд Гі́ммлер (нім. Heinrich Luitpold Himmler; 7 жовтня 1900, Мюнхен — 23 травня 1945) — німецький військовий та політичний діяч часів Третього Рейху, Райхсфюрер-СС, один з головних осіб націонал-соціалістичної партії, один з найголовніших та найвпливовіших лідерів нацистської Німеччини, сподвижник Адольфа Гітлера. Воєнний злочинець, один з організаторів Голокосту. Організував айнзацгрупи — ескадрони смерті, які здійснювали масові вбивства цивільних осіб на окупованих територіях. Будучи відповідальним за функціонування концтаборів, Гіммлер віддав накази про знищення близько 6 мільйонів євреїв, від 200 до 500 тисяч ромів і мільйонів інших в'язнів. Більшість знищених людей були громадянами Польщі та СРСР. Остаточна кількість жертв дорівнює від 11 до 14 мільйонів осіб.

Народився 7 жовтня 1900 року в Мюнхені у сім'ї баварського вчителя, таємного радника по відомству освіти Ґебгарда Гіммлера. Крім нього в родині було ще двоє братів: старший Ґебгард і молодший Ернст. Згідно з сімейною легендою, брати Г. Гіммлера були технократами, далекими від політики, однак у 2005 році його внучата племінниця Катрін Гіммлер випустила книгу про нього і його братів із жорсткою критикою нацизму, де показала, що це далеко не так.

Своє ім'я отримав на честь покровителя сім'ї Віттельсбахського принца Генріха (Гайнріха), шкільним учителем якого був Гіммлер-старший. Принц погодився стати хрещеним батьком і опікуном свого тезки.

Маючи такого знатного покровителя, Гіммлер із дитинства мріяв про те, що стане полководцем непереможної армії. Спочатку він хотів вступити на службу у військово-морський флот, але його не взяли через короткозорість. Тоді він вирішив служити у сухопутних військах. Щоб Гіммлер зміг піти на службу, його батько звернувся по допомогу до своїх високопоставлених покровителів. Незабаром було отримано позитивну відповідь Управління двору:

Банкірський дім «І. Н. Оберндерфер», Сальваторштрассе, 18, уповноважений перерахувати вам 1000 райхсмарок з 5%-воєнної позики. Прийміть цю суму як дар вашому синові Гайнріху від його хрещеного батька — що раптово пішов від нас його королівської високості принца Гайнріха.

Наприкінці 1917 року Гіммлер був зарахований в 11-й піхотний полк «Фон дер Танн». Після піврічної початкової підготовки в Реґенсбурґу проходив навчання у школі підпрапорщиків у Фрайзінґу (з 15 червня до 15 вересня), потім, з 15 вересня до 1 жовтня — на кулеметних курсах в Байройтi, а через два місяці демобілізувався. Попри те, що Гіммлер не зміг узяти участь у бойових діях, згодом він розповідав про свої «фронтові подвиги».

Збирався стати професійним офіцером, але після закінчення військового училища на фронт не потрапив, адже на той час 1-а світова війна вже скінчилася. Гіммлер вступив до одного з найчисельніших підрозділів «Корпусу добровольців». Потім учився на сільськогосподарському факультеті Мюнхенського технічного інституту, де зблизився з націоналістично налаштованими ветеранами 1-ї світової війни. Під час «Пивного путчу» 1923 року Гіммлер був прапороносцем, ніс т. зв. «бойовий стяг рейху». Деякий час він був секретарем Ґреґора Штрассера — лідера соціалістичного крила нацистської партії. У серпні 1925 року Гіммлер вступив у відновлену Гітлером НСДАП і був призначений ґауляйтером Баварії. У 1928 року Гіммлер одружився зі старшою за нього на сім років дочкою прусського землевласника Марґарет Боден.

6 січня 1929 року за розпорядженням Гітлера Гіммлер став райхсфюрером СС. Створюючи свій «чорний орден», він намагався зробити його продовжувачем середньовічних традицій лицарства, надавши йому відповідних атрибутів: срібні персні з зображенням черепа, почесні мечі, рунічну символіку і т. д. Розробив містичний ритуал вступу до СС, присвоєння чергових звань і навіть рекомендації членам СС одружуватися зі «зразковими» жінками. Згідно з інструкцією, вони повинні були мати «нордичні» риси обличчя, добре знати історію, володіти іноземними мовами, уміти їздити верхи, плавати, керувати автомобілем, стріляти з пістолета. Крім того, вони зобов'язані були зразково вести домашнє господарство, уміти готувати. Після відповідного іспиту кандидатка у дружини члена СС отримувала диплом. Гіммлер уважав, що керівні кадри НСДАП і СС повинні мати можливість покинути своїх дружин і обрати нових згідно зі згаданим еталоном.

Після того як Гіммлер таємно завів собі коханку (нею стала його приватна секретарка Хедвіг Потгаст) та дітей з нею, він спробував легалізувати двоєженство для членів СС за мотивом, що молода еліта військ СС однією з перших гине в боях, не залишаючи нащадків. Гіммлер говорив: «Якщо та гарна кров, яка лежить в основі нашого народу, не примножуватиметься, то ми не зможемо встановити панування над світом… Народ, який має у середньому по чотири сина у сім'ї, може зважитися на війну, адже якщо двоє загинуть, то двоє продовжать свій рід. Натомість керівники, які мають одного або двох синів, при прийнятті будь-якого рішення вагатимуться. На це ми не можемо піти». Але ініціатива Гіммлера з двоєженством суперечила основам германської сімейної етики нацизму, стріла спротив верхівки нацистської партії і він був змушений з соромом скасувати свій наказ.

З 1931 року Гіммлер займався створенням власної секретної служби — СД, на чолі якої він поставив Райнгарда Гайдріха. У 1933 році Гіммлер був призначений керівником поліції Мюнхена. За наказом Гітлера він створив перший концентраційний табір у Дахау. 20 квітня 1934 Ґерінґ призначив Гіммлера шефом прусського ґестапо. 17 червня 1936 Гітлер підписав декрет, яким Гіммлер призначався верховним керівником усіх служб німецької поліції — як воєнізованих, так і цивільних, котрі відтепер переходили під його контроль. Під орудою Гіммлера також створювалися війська СС.

4 жовтня 1943 року у місті Познань рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер виголосив промову перед найвищими офіцерами СС, у якій, зокрема, звучали сентенції антислов'янського змісту та заклики до жорстокого ставлення щодо слов'янського населення окупованих територій. В ній, зокрема, зазначалось, що «слов'яни - це суміш народів з нижчих рас з вкрапленнями нордичної крові». Ця промова була введена як звинувачувальний документ 1919-PS під час засідань Нюрнберзького трибуналу та наступних судових процесів щодо злочинів, скоєних функціонерами Третього Райху. Автентичність її не раз підтверджували як підсудні, так і свідки під час судових дебатів на інших трибуналах, на яких розглядались злочини нацистських функціонерів. Початок повного тексту промови Гіммлера перед вищими офіцерами СС — на 110-й сторінці 29-го тому матеріалів Нюрнберзького процесу.^[3][4][5][6].

Із 1943 року Гіммлер замість Фріка стає імперським міністром внутрішніх справ, а після провалу Липневої змови 1944 року — командувачем Резервної армії. Починаючи з літа 1943 року, з огляду на очевидну близьку поразку Німеччини, Гіммлер через своїх довірених осіб почав здійснювати контакти з представниками західних спецслужб із метою укладання сепаратного миру.

28 квітня 1945 британська агенція Reuters повідомила про сепаратні переговори Гіммлера із союзною коаліцією за спиною у Гітлера. Гітлер у припадку люті виключив Гіммлера з партії НСДАП і зняв його з усіх державних постів.

Після невдалих перемовин з графом Бернадотом та безрезультатного звернення до союзників по антигітлерівській коаліції, Гіммлер вирішив не повертатися до бункеру Гітлера в Берліні і спробував дістатися до Фленсбургу, щоб там приєднатися до майбутнього «уряду» адмірала Дьоніца. Але Дьоніц не захотів мати поряд з собою таку одіозну фігуру як Гіммлер, а його уряд зрештою так і не було створено. Після цього Гіммлера бачили в управлінні поліції Любека, а далі він зникає.

Згодом стало відомо, що він переховувався в одному з родових замків Шлезвіг-Гольштайну. Але внаслідок наближення англійських військ, він змінює зовнішність, збриває свої знамениті вуса і накладає на око чорний пластир, вдаючи себе за напівсліпого; переодягнувся у цивільний одяг, та мав при собі посвідчення страченого в гестапо та зовні схожого на Гіммлера фельдфебеля Гайнріха Хітцігера. Протягом двох тижнів інкогніто він просувався з півночі Німеччини на південь. Гіммлера супроводжували два його ад'ютанти — оберштурмбанфюрер СС Вернер Гротманн та штурмбанфюрер СС Гайнц Махер, а також особистий охоронець штурмбанфюрер СС Йозеф Кірмаєр.

О 19 годині 21 травня 1945 року на мосту Бервеверде біля Люнебурга троє підозрілих німців були затримані спільним британсько-радянським військовим патрулем та переправлені у табір для військовополонених № 031. Протягом двох днів їх ніхто не турбував, поки хтось з німецьких полонених не упізнав в арештованому Гіммлера. На первинному допиті Гіммлер зізнався та зажадав на зустріч з офіцерами англійських служб безпеки. Майор британської спецслужби мав розшукову картку на Гіммлера, де були зазначені його біографічні дані, особливі прикмети та навіть номери партійного квитка та посвідчення члена СС. Усі дані цілком збігалися зі свідченнями затриманого.

Колишній райхсфюрер був переправлений до управління контррозвідки 2-ї британської армії, де був підданий новому допиту. Під час детального медичного огляду в присутності полковника управління британської військової розвідки Мерфі лікар-стоматолог попрохав Гіммлера відкрити рота. Тоді той розчавив затиснуту в зубах ампулу з ціанистим калієм, і це спричинило його миттєву смерть.

Труп Гіммлера кремовано, а попіл розвіяно в лісі поблизу Люнебурга.

Не мав ніяких стосунків та досвіду з жінками, поки не одружився у 1928 році з Маргаретою Боден, якій було вже 35 і яка була на 7 років старша за нього. Після народження дочки (1929) стосунки подружжя лишалися холодними. Гіммлер мало бував вдома та мало бачився з дружиною і, як відомо з її щоденника, «весь віддавав себе роботі».

• дочка Гудрун — єдина дитина. В 1933 році сімейна пара усиновила хлопчика — сина загиблого товариша по партії
• коханка Хедвіг Поттгаст (Hedwig Potthast, 1912 нар.) — була приватною секретаркою Гіммлера. На 12 років молодша за Гіммлера і на 19 років молодша за його дружину, приваблива блондинка. Закохалася в Гіммлера й народила від нього двох дітей. Гіммлер таємно перевіз її на партійну віллу й регулярно відвідував. У 1945 році після звістки про самогубство Гіммлера Хедвіг Поттгаст була затримана розвідкою США й піддана багатоденним допитам. У 1950-х роках вона одружилася і змінила прізвище.
• син — Хельге (1942), дочка — Нанетте-Доротея (1944). Після війни вони змінили прізвища й мешкають десь на півночі Німеччини.

• Німецька пам'ятна медаль учасника війни на чорно-біло-червоній стрічці (20 грудня 1920)
• Пам'ятна медаль 1914/18 союзу Кифгойзера (18 березня 1922)
• Почесний хрест ветерана війни (1934)
• Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938 року»
• Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року» (20 березня 1939)
• Комбінований знак Пілот-Спостерігач в золоті з діамантами (1942)
• Медаль «За будівництво оборонних укріплень»
• Німецька імперська відзнака за спортивну підготовку (DRL) у сріблі
• Спортивний знак СА в бронзі (1936)
• Німецький Олімпійський знак 1-го класу — за забезпечення безпеки під час проведення Олімпійських ігор 1936 року.
• Почесний знак «За турботу про німецький народ»
• Почесний знак протиповітряної оборони 1-го ступеня

• Почесний кинджал фашистської міліції (Італія) (1937)
• Савойський військовий орден, великий хрест (Італія) (1937)
• Кавалер Великого хреста Ордена Корони Італії (1937)
• Кавалер Великого хреста Ордена Святих Маврикія та Лазаря (Італія) (1938)
• Імперський орден Ярма та Стріл, великий хрест (Іспанія) (1939)
• Орден Корони (Югославія) 1-го ступеня (1939)
• Орден Священного скарбу 1-го ступеня (1941)
• Великий хрест Ордена Хреста Свободи (Фінляндія) (30 липня 1942)
• Великий хрест Ордена Білої троянди Фінляндії (1942)
• Орден князя Прібіни (Словаччина) (березень 1943)
• Кавалер Великого хреста ордена Корони короля Звоніміра з дубовим листям (Хорватія) (1943)

• Знак учасника імперського партійного з'їду 1927 року
• Почесний партійний знак «Нюрнберг 1929»
• Знак учасника зльоту СА в Брауншвейзі 1931
• Орден крові (№ 3; 11 червня 1934)
• Медаль «За вислугу років в НСДАП» у бронзі, сріблі та золоті (25 років)
• Золотий партійний знак НСДАП
• Знак гау
• Золотий почесний знак Гітлер'югенду з дубовим листям

• Медаль «За вислугу років у СС» 2-го класу (1938)
• Цивільний знак СС (№ 2)
• Йольський свічник (1935)
• Почесний кут старих бійців (1934)
• Перстень «Мертва голова» (1935)
• Почесна шпага рейхсфюрера СС (1935)
• Почесний кинджал СС (1935)

• Док. фільм: Таємниці Третього Рейху — Geheimnisse des Dritten Reichs. Реж. F.Scherer, R.Schlosshan, ZDF (Центр. нім. телебачення), 42:58 хв. дивитися на ZDF.de [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.], дивитися на YouTube [Архівовано 30 червня 2014 у Wayback Machine.]. опис(нім.)

• А. М. Калганова и Б. Л. Хавкина (пред.). Последние дни Гиммлера. Новые документы из центрального архива ФСБ РФ // Новая и новейшая история (Москва). — 2001. — № 1. — С. 129—151.(рос.)
• Robert Biondi, ред. (2000) [1942]. SS Officers List: (as of 30 January 1942): SS-Standartenfuhrer to SS-Oberstgruppenfuhrer: Assignments and Decorations of the Senior SS Officer Corps. Atglen, PA: Schiffer. ISBN 978-0-7643-1061-4.
• Breitman, Richard (2004). Himmler and the Final Solution: The Architect of Genocide. London: Pimlico. ISBN 978-1-84413-089-4.
• Bullock, Alan (1993) [1991]. Hitler and Stalin: Parallel Lives. London: Fontana Press.
• Bullock, Alan (1999) [1952]. Hitler: A Study in Tyranny. New York: Konecky & Konecky. ISBN 978-1-56852-036-0.
• Cecil, Robert (1972). The Myth of the Master Race: Alfred Rosenberg and Nazi Ideology. New York: Dodd, Mead. ISBN 978-0-396-06577-7.
• Cesarani, David (2004). Holocaust: From the Persecution of the Jews to Mass Murder. London: Routledge. ISBN 978-0-415-27511-8.
• Duffy, Christopher (1991). Red Storm on the Reich: The Soviet March On Germany, 1945. New York: Da Capo Press. ISBN 978-0-306-80505-9.
• Evans, Richard J. (2003). The Coming of the Third Reich. New York: Penguin Group. ISBN 978-0-14-303469-8.
• Evans, Richard J. (2005). The Third Reich in Power. New York: Penguin Group. ISBN 978-0-14-303790-3.
• Evans, Richard J. (2008). The Third Reich at War. New York: Penguin Group. ISBN 978-0-14-311671-4.
• Flaherty, T. H. (2004) [1988]. The Third Reich: The SS. Time-Life Books, Inc. ISBN 1-84447-073-3.
• Gerwarth, Robert (2011). Hitler's Hangman: The Life of Heydrich. New Haven, CT: Yale University Press. ISBN 978-0-300-11575-8.
• Gilbert, Martin (1987) [1985]. The Holocaust: A History of the Jews of Europe During the Second World War. New York: Holt. ISBN 978-0-8050-0348-2.
• Goldhagen, Daniel (1996). Hitler's Willing Executioners: Ordinary Germans and the Holocaust. New York: Knopf. ISBN 978-0-679-44695-8.
• Guderian, Heinz (1957). Panzer Leader. New York: Ballantine Books.
• Grazhdan, Anna (director); Artem Drabkin & Aleksey Isaev (writers); Valeriy Babich, Vlad Ryashin, et. al (producers) (2011). The Battle for Germany (television documentary). Soviet Storm: World War II in the East. Star Media's Official YouTube Channel. Процитовано 15 May 2015. [Архівовано 31 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
• Hillgruber, Andreas (1989). The Nazi Holocaust Part 3, The "Final Solution": The Implementation of Mass Murder, Volume 1. Westpoint, CT: Meckler. ISBN 978-0-88736-266-8.
• Himmler, Katrin (2007). The Himmler Brothers. London: Pan Macmillan. ISBN 978-0-330-44814-7.
• Internationaler Militärgerichtshof Nürnberg (IMT) (1989). Der Nürnberger Prozess gegen die Hauptkriegsverbrecher (German) . Т. Band 29: Urkunden und anderes Beweismaterial. Nachdruck München: Delphin Verlag. ISBN 978-3-7735-2523-9.
• Kershaw, Ian (2008). Hitler: A Biography. New York: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-06757-6.
• Koehl, Robert (2004). The SS: A History 1919–45. Stroud: Tempus. ISBN 978-0-75242-559-7.
• Kohn-Bramstedt, Ernest (1998) [1945]. Dictatorship and Political Police: The Technique of Control by Fear. London: Routledge. ISBN 978-0-415-17542-5.
• Kolb, Eberhard (2005) [1984]. The Weimar Republic. London; New York: Routledge. ISBN 978-0-415-34441-8.
• Longerich, Peter (2012). Heinrich Himmler: A Life. Oxford; New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-959232-6.
• Lukas, Richard C. (2001) [1994]. Did the Children Cry?: Hitler's War Against Jewish and Polish Children, 1939–1945. New York: Hippocrene. ISBN 978-0-7818-0870-5.
• Majer, Diemut (2003). "Non-Germans" Under the Third Reich: The Nazi Judicial and Administrative System in Germany and Occupied Eastern Europe with Special Regard to Occupied Poland, 1939–1945. Baltimore; London: Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-6493-3.
• Roger Manvell, Heinrich Fraenkel (2011) [1962]. Goering: The Rise and Fall of the Notorious Nazi Leader. London: Skyhorse. ISBN 978-1-61608-109-6.
• Roger Manvell, Heinrich Fraenkel (2007) [1965]. Heinrich Himmler: The Sinister Life of the Head of the SS and Gestapo. London; New York: Greenhill; Skyhorse. ISBN 978-1-60239-178-9.
• McNab, Chris (2009). The SS: 1923–1945. London: Amber Books. ISBN 978-1-906626-49-5.
• Nicholas, Lynn H. (2006) [2005]. Cruel World: The Children of Europe in the Nazi Web. New York: Vintage. ISBN 978-0-679-77663-5.
• Overy, Richard (2004). The Dictators: Hitler's Germany, Stalin's Russia. New York: Norton. ISBN 978-0-393-02030-4.
• Padfield, Peter (2001) [1990]. Himmler: Reichsführer-SS. London: Cassel & Co. ISBN 978-0-304-35839-7.
• Penkower, Monty Noam (1988). The Jews Were Expendable: Free World Diplomacy and the Holocaust. Detroit: Wayne State University Press. ISBN 978-0-8143-1952-9.
• Pringle, Heather (2006). The Master Plan: Himmler's Scholars and the Holocaust. New York: Hyperion. ISBN 978-0-7868-6886-5.
• Rupp, Leila J. (1979). Mobilizing Women for War: German and American Propaganda, 1939–1945. Princeton, NJ: Princeton University Press. ISBN 0-691-04649-2.
• Sereny, Gitta (1996) [1995]. Albert Speer: His Battle With Truth. New York; Toronto: Random House. ISBN 978-0-679-76812-8.
• Shirer, William L. (1960). The Rise and Fall of the Third Reich. New York: Simon & Schuster. ISBN 978-0-671-62420-0.
• Speer, Albert (1971) [1969]. Inside the Third Reich. New York: Avon. ISBN 978-0-380-00071-5.
• Toland, John (1977) [1976]. Adolf Hitler: The Definitive Biography. London: Book Club Associates.
• Weale, Adrian (2010). The SS: A New History. London: Little, Brown. ISBN 978-1-4087-0304-5.
• Williams, Max (2001). Reinhard Heydrich: The Biography: Volume 1. Church Stretton: Ulric. ISBN 978-0-9537577-5-6.
• Yenne, Bill (2010). Hitler's Master of the Dark Arts: Himmler's Black Knights and the Occult Origins of the SS. Minneapolis: Zenith. ISBN 978-0-7603-3778-3.
• Christian Zentner, Friedemann Bedürftig, Amy Hackett (trans.), ред. (1991). The Encyclopedia of the Third Reich. Amy Hackett (trans.). New York: Macmillan. ISBN 978-0-02-897502-3.

• How many Jews were murdered in the Holocaust? How do we know? Do we have their names?. Yad Vashem. Архів оригіналу за 19 May 2008. Процитовано 1 July 2012.
• Introduction to the Holocaust. ushmm.org. United States Holocaust Memorial Museum. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 1 July 2012.
• The Treatment of Soviet POWs: Starvation, Disease, and Shootings, June 1941– January 1942. ushmm.org. United States Holocaust Memorial Museum. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 9 June 2012.
• Himmler, Heinrich (6 жовтня 1943). Heinrich Himmler's Speech at Poznan (Posen). Holocaust History Project. Архів оригіналу за 7 травня 2012. Процитовано 5 червня 2012.
• Himmler, Heinrich (6 жовтня 1943). The Complete Text of the Poznan Speech. Holocaust History Project. Архів оригіналу за 12 лютого 2012. Процитовано 5 червня 2012.
• Lisciotto, Carmelo (2007). SS & Other Nazi Leaders. Holocaust Research Project. Архів оригіналу за 13 травня 2012. Процитовано 20 June 2012.
• Longerich, Heinz Peter (2003). Hitler's Role in the Persecution of the Jews by the Nazi Regime. Atlanta: Emory University. Архів оригіналу за 22 July 2012. Процитовано 31 July 2013. {{cite journal}}: Проігноровано |chapter= (довідка)
• Longerich, Heinz Peter (2003). Hitler's Role in the Persecution of the Jews by the Nazi Regime. Atlanta: Emory University. Архів оригіналу за 9 July 2009. Процитовано 31 July 2013. {{cite journal}}: Проігноровано |chapter= (довідка)
• van Roekel, Evertjan (2010). Nederlandse SS'ers en de Holocaust [Dutch SS and the Holocaust]. Historisch Nieuwsblad (Dutch) . Архів оригіналу за 21 червня 2019. Процитовано 28 August 2014.
• Sauer, Wolfgang. Heinrich Himmler. grolier.com. Архів оригіналу за 11 December 1997. Процитовано 21 June 2012.
• Sereny, Gitta (November 1999). Stolen Children. Talk. Jewish Virtual Library. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 1 July 2012.
• Staff (24 May 1945). Heinrich Himmler Kills Himself in British Prison. Bend Bulletin. Архів оригіналу за 18 квітня 2020. Процитовано 17 March 2014.
• Staff (2 December 2010). Shadowy Nazi support group still honours daughter of SS head. sify.com. Sify News. Архів оригіналу за 8 грудня 2010. Процитовано 1 July 2012.
• Von Wiegrefe, Klaus (11 March 2008). Das Dunkle im Menschen [The Darkness in Man]. Der Spiegel. Hamburg: SpiegelNet GmbH (45). Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 21 June 2012.

• Heinrich Himmler стисла хронологія [Архівовано 21 жовтня 2012 у Wayback Machine.] — з документального Архіву Райхканцелярії
• Manfred Wichmann: Heinrich Himmler [Архівовано 2 травня 2009 у Wayback Machine.], LeMO
• Biografie Himmlers, Shoa.de 6. Mai 2010.
• Die letzten Tage von Heinrich Himmler. = Останні дні Гіммлера [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]. Докумени з посиланнями на джерела — сайт Університету Айхштет-Інгольштадт.
• Frischauer, Willi (2013) [1953]. Himmler: The Evil Genius of the Third Reich. Unmaterial Books. ISBN 978-1-78301-254-1.
• Haiger, Ernst (Summer 2006). Fiction, Facts, and Forgeries: The 'Revelations' of Peter and Martin Allen about the History of the Second World War. The Journal of Intelligence History. 6 (1): 105—117. Архів оригіналу за 26 квітня 2017. Процитовано 4 липня 2018.
• Hale, Christopher (2003). Himmler's Crusade: The True Story of the 1938 Nazi expedition into Tibet. London: Transworld. ISBN 978-0-593-04952-5.
• Himmler, Katrin (2005). Die Brüder Himmler. Eine deutsche Familiengeschichte [The Brothers Himmler: A German Family History] (German) . S. Fischer Verlag, Frankfurt a. M. ISBN 978-3-10-033629-3.
• Himmler, Katrin (2016). The Private Heinrich Himmler. New York: St. Martin's Press. ISBN 978-1-250-06465-3.
• Höhne, Heinz (1972). The Order of the Death's Head: The Story of Hitler's SS. Translated from German by Richard Barry. London; New York: Penguin Classic. ISBN 978-0-14-139012-3.
• Höss, Rudolf (2000) [1951]. Commandant of Auschwitz: The Autobiography of Rudolf Hoess. London: Phoenix Press. ISBN 978-1-84212-024-8.
• Morgan, Ted (1990). An Uncertain Hour: The French, the Germans, the Jews, the Klaus Barbie Trial, and the City of Lyon, 1940–1945. London: The Bodley Head. ISBN 978-0-370-31504-1.
• Reitlinger, Gerald (1981) [1956]. The SS: Alibi of a Nation 1922–1945. Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall. ISBN 978-0-13-839936-8.
• Russell, Stuart (2007). La fortezza di Heinrich Himmler — Il centro ideologico di Weltanschauung delle SS — Cronaca per immagini della scuola-SS Haus Wewelsburg 1934–1945 [The Fortress of Heinrich Himmler: The Center of SS Ideology: A Chronicle With Pictures of the SS Haus Wewelsburg School, 1934–1945]. Rome: Editrice Thule Italia. ISBN 978-88-902781-0-5.
• Thomas, Hugh W. (2002). The Strange Death of Heinrich Himmler: A Forensic Investigation. New York: St. Martin's Press. ISBN 978-0-312-28923-2.
• Гене Г. Чорний орден СС. Історія охоронних загонів. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003. — 542 с. — 6000 екз. — ISBN 5-224-03843-X (рос.)
• Андрій Гордієнко. Командири Другої світової війни. Т. 2., Мн., 1998. ISBN 985-437-627-3 (рос.)