French
DeutschЖайворонок степовий — Вікіпедія
| Жайворонок степовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Melanocorypha calandra (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
 Ареал виду Осіле проживання Зимування | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
|
Жайворонок степовий[1] (Melanocorypha calandra) — невеликий горобцеподібний птах родини жайворонкових (Alaudidae). В Україні осілий, кочовий птах степової та частково лісостепової смуги. Вид перебуває під охороною Бернської конвенції та ряду інших природоохоронних документів[2].
Досить великий жайворонок, розміром зі шпака. Маса тіла 53-70 г, довжина тіла близько 20 см. Дорослий птах зверху сірувато-бурий, з темною строкатістю; над оком білувата «брова»; на боках на межі шиї і вола великі чорні плями; боки тулуба буруваті; решта низу тулуба білувата; спід крил темно-бурий; на задньому краю крил вузька біла смуга; махові пера бурі, зі світлою облямівкою; хвіст бурий, крайні стернові пера білі; дзьоб бурий, масивний; ноги бурі. Самець і самка подібні за забарвленням, проте самець помітно більший за розміром. Молодий птах схожий на дорослого, але пера верху зі світлою верхівкою; темні плями на боках шиї ледь помітні.
Від решти жайворонків відрізняється чорними плямами на межі шиї і вола; крім того, від польового жайворонка — виразними білуватими «бровами»; від сірого та малого жайворонків — вузькою білою смугою на задньому краю крил та більшими розмірами.[3]
Мінливість проявляється у варіюванні відтінків основного фону забарвлення верхнього боку тіла та в ступені розвитку рисунку із темних штрихів на верхньому боці тіла.
Видає мелодійне різноманітне щебетання та дзвінкий крик «крррлітс — крррлітс». Пісню виконує в повітрі.
Ареал степового жайворонка включає південні і східні регіони Європи, Північну Африку, Центральну та Передню Азію, Близький Схід. В Україні мешкає у степовій і частково лісостеповій смугах. Зимує в межах гніздового ареалу, відлітаючи з північних районів, де встановлюється сніговий покрив.
Оселяється на відкритих степових просторах з добре розвиненим трав'янистим покровом, при цьому віддає перевагу ковиловим і злаково-полинним степам; охоче поселяється також серед полів злаків.
Чисельність в Європі станом на кінець ХХ ст. оцінена в 10-24 млн пар, в Україні — 40-80 тис. пар[4]. Європейська популяція становить 25-49% від світової, яку оцінюють в 61,2-288 млн особин. Чисельність скорочується.[5]
На півночі ареалу з'являється з появою перших проталин. Спів і токові польоти степового жайворонка можна спостерігати з початку березня до кінця червня, місцями і до середини липня. Перші кладки з'являються на півдні України вже наприкінці березня. Трапляються кладки і до середини червня, очевидно — другі. Гніздо облаштовують в ямці під кущиком трави, добре маскується і затінюється. Гніздо степовий жайворонок будує із сухих стеблинок і листя злаків та тонких корінців. Вистилка лотка, зазвичай, складається з тонших матеріалів. Іноді гніздо розташовується в купці сухого кінського посліду. У кладці буває найчастіше 4-5 яєць. Яйця досить темні, брудно-білого або зеленуватого основного фону з численними бурими або оливковими, наскільки розмитими плямами, згущеними до тупого кінця. Насиджує тільки самка протягом 16 днів. Вигодовування в гнізді триває близько 10 днів. Пташенята, які тільки-но покинули гніздо, трапляються з другої половини травня до кінця липня. Водночас вже наприкінці липня з'являються досить великі кочові зграї, які шукають поживу серед степів, жнив, косовиць та обабіч доріг разом з іншими жайворонками. Кочівлі тривають до пізньої осені. Нерідко вони переходять у справжній осінній проліт.
Всеїдний птах. У літній період майже повністю переходить на тваринну їжу. Здобуває поживу, пересуваючись по землі. Рослинна їжа влітку становить не більше 10%. Це насіння різних дикорослих рослин, зелені частини тонконога, зерна культурних злаків. Восени, зі зникненням комах, жайворонок переходить на рослинну їжу. Степові жайворонки досить регулярно відвідують водопій.
Стан більшості природних популяцій виду в межах ареалу залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид»)[6]. Але в окремих регіонах спостерігається тенденція до зниження чисельності популяції виду, що потребує запровадження охоронних заходів. Тому, жайворонок степовий занесений до Додатку ІІ Бернської конвенції (охоронна категорія: вид підлягає особливій охороні) та Резолюції 6 (види, що потребують спеціальних заходів збереження їхніх оселищ) цієї ж конвенції[2]. Крім того, вид охороняється Директивою Європейського Союзу 2009/147/ЄС «Про захист диких птахів» (Додаток І. Види і підвиди, що знаходяться під загрозою вимирання, які є вразливими, рідкісними або специфічними з екологічної точки зору)[7]. На регіональному рівні в Україні жайворонок степовий занесений до Червоних книг/списків Дніпропетровської, Сумської та Харківської областей[2].
Виділяють 4 підвиди:
- Melanocorypha calandra calandra (Linnaeus, 1766),
- Melanocorypha calandra gaza Meinertzhagen, 1919,
- Melanocorypha calandra hebraica Meinertzhagen, 1920,
- Melanocorypha calandra psammochroa Hartert, 1904.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б в Фауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенка. — Київ, 2010. — 80 с. (с. 36)
- ↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
- ↑ BirdLife International 2012. Melanocorypha calandra. The IUCN Red List of Threatened Species. Version 2015.2. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 25 July 2015. [Архівовано 26 червня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Жайворонок степовий у Червоному списку МСОП
- ↑ Директива ЄС про захист диких птахів
- Беме Р. Л., Кузнецов А. А. Птицы открытых и околоводных пространств СССР. Полевой определитель. — М. : Просвещение, 1983. — 176 с. (с. 121).
- Воїнственський М. А. Птахи. — К. : Рад. школа, 1984. — 304 с. (с. 217—218)
- Воїнственський М. А., Кістяківський О. Б. Визначник птахів УРСР. — К. : Рад. школа, 1952. — 304 с. (с. 268—269)
- Второв П. П., Дроздов Н. Н. Определитель птиц фауны СССР. — М. : Просвещение, 1980. — 256 с. (с. 131).
- Иванов А. И., Штегман Б. К. Краткий определитель птиц СССР — Л. : Наука, 1978. — 560 с. (с. 323)
- Марисова І. В., Талпош В. С. Птахи України. Польовий визначник. — К. : Вища школа, 1984. — 184 с. (с. 125)
- Птицы Советского Союза. Т. 5 / Под ред. Г. П. Дементьева и Н. А. Гладкова. — М. : Сов. наука, 1954. — 804 с. (с. 535—540)
- Птицы СССР. / Под ред. Г. П. Дементьева. — М. : Мысль, 1967. — 637 с. (с. 391)
- Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — Київ, 2002. — 416 с. (с. 252—253). — ISBN 966-7710-22-X
