Земля Лади — Вікіпедія

Вид на південну півкулю Венери. V-56 квадрангл, оточений чорною штрихованою лінією. Вінець Кетцалпетлатль виділений червоним кольором, а внутрішній вінець Боала — жовтим. Фонове зображення NASA/JPL.

Земля Лади (лат. Lada Terra) — велика територія біля південного полюса Венери, центр якої знаходиться на 60° пд. ш. 20° сх. д. / 60° пд. ш. 20° сх. д. / -60; 20, 8615 км завширшки. [1] Вона визначена Міжнародним астрономічним союзом як одна з трьох "основних земель" Венери.

Широкий регіон Лади містить масивні вінці, рифтові зони та вулканічні рівнини, а також багато інших особливостей, які вчені систематизують, щоб описати історію цієї складної планети. [2] У 1990 р. радіолокатор Венери (Магеллан) виявив найбільшу систему каналів на планеті, розташовану в північній частині Лади. [3] Незважаючи на те, що Лада зазвичай вважається високогір'ям Венери, топографія набагато нижча, ніж її північні аналоги Землі Іштар та Афродіти.

Назва

[ред. | ред. код]

Земля Лади названа на честь Лади, слов'янської богині кохання. Термін "земля" не є аналогом суші на Землі, оскільки на Венері немає океанів. Цей термін застосовується до ділянок планети, які перевищують середній радіус планети.

Особливості

[ред. | ред. код]
Розширений вид на Земля Лади. Чорна пунктирна лінія обмежує Землю Лади, тоді як біла — рівнину Лавінію. Вінець Кетцальпетлатль — червоним, а вінець Боала — жовтим. Пояс Альфа-Лада зображений як ламана світло-синя лінія. Фонове зображення NASA/JPL.

Земля Лади — одна з восьми областей на поверхні Венери, поряд з Іштар та Афродіти, що розташовані поблизу північної полярної області та екватора відповідно. Лада має діаметр 8615 км і охоплює більшу частину південного полюса на Венері. Регіон складається з сильно деформованих місцевостей, що свідчить про процеси деформації кори, що впливали на область в минулому. [2] Низовини мають набагато гладший рельєф з дуже малою деформацією, що вчені вважають відносно молодими залишками потоків лави. [4] Найвидатніший регіон — це середньогір’я, де пологий рельєф порушений розломами, тріщинами та вінцями, що робить цю територію найбільш складною та досліджуваною областю на Землі Лади.

Підйом Лади

[ред. | ред. код]

Західна частина Землі Лади містить велику куполоподібну структуру близько 2000 км і називається "Підйом Лади". Він досягає висоти близько 3 км і тут знаходиться один з наймасивніших вінців у Сонячній системі, Кетцалпетлатль, а також дві масивні рифтові зони, що частково перетинають підйом. [5] У 2007 році дані, отримані з місії Venus Express за допомогою спектрометра видимого та інфрачервоного тепловізійних зображень, виявили високі аномалії випромінювання, що, на думку багатьох вчених, є ознакою гарячої точки, аналогічною гавайській гарячій точці на Землі. [6] Це, а також позитивна гравітаційна аномалія, вказують на відносно недавню активність у регіоні. Підйом магми, що пов'язаний з гарячою точкою, здається, був основним процесом, що сформував Підйом Лади.

Пояс Альфа-Лада

[ред. | ред. код]

Розлом близько 6000 км завдовжки довжину і 200 км завширшки, названий поясом Альфа-Лада, охоплює північно-західний край Землі Лади, відокремлюючи відносно високі землі Лади від широких низин Лавінії. [2] Рівнина Лавінії, можливо, є зоною опускання магми. Близькість цієї зони до підйому Лади, що сформувався за рахунок підняття магми, можливо спричинила формування рифтової зони розлому. [7]

Пояс Аммавуро-Кетцалпетлатль

[ред. | ред. код]

Другий розлом, названий поясом Аммавуро-Кетцалпетлатль, становить 2000 км завдовжки і 300 км завширшки, лежить у північно-східному регіоні Лади. [8] Ці два масивні розломи перетинаються в північному регіоні Лади. Деформація двох поясів відбулася одночасно, хоча більший розлом Альфа-Лада, швидше за все, продовжував деформуватися протягом більш тривалого періоду.

Вінець Кетцалпетлатль

[ред. | ред. код]

На відміну від більшості вінців на планеті, які складають близько 200 км в діаметрі, вінець Кецальпетлатль має діаметр близько 800 км. Це третя за розміром корона після Вінців Артеміди та Хенг-О. [9] Він знаходиться на підйомі Лади, а частина вінця перетинає пояс Аммавуро-Кетцалпетлатль у північно-західному регіоні Лада Терра. У центрі вінця розташоване підняття, оточене заглибленням. Вінець характеризується масивними потоками лави, що вкривають майже 600 000 км2. Це найбільше лавове поле, що спостерігалося на Венері до сьогодні. Порівняно з іншими вінцями, вінець Кецальпетлатль має не лише найбільші лавові потоки, а й ще відзначається значною гомогенністю складу цих потоків, на відміну від решти вінців, що мають досить гетерогенний склад лави. [10]

Вінець Боала

[ред. | ред. код]

Вінець Кетцалпетлатль містить у собі молодший, менший вінець на ім’я Боала, що знаходиться на вершині Підйому Лади. У центрі вінця розташована депресія оточена пологим хребтом. [5]

Канали, окреслені червоним кольором, та молоді потоки зображені жовтими штриховими лініями. Ширина каналів близько 20 кілометрів. Земля Лади, південна півкуля Венери. Фонове зображення NASA/JPL

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Planetary Names: Terra, terrae: Lada Terra on Venus. Gazetteer of Planetary Nomenclature: Venus. International Astronomical Union. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 28 березня 2015.
  2. ↑ а б в Kumar, Senthil; Head, James W. Geologic Map of the Lada Terra Quadrangle (V–56), Venus (PDF). USGS.gov. Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2015. Процитовано 14 лютого 2015.
  3. ↑ Head, J.; Parker, T.; Komatsu, G.; Baker, V.; Gulick, V.; Saunders, R.; Weitz, C. (1991). An Outflow Channel in Lada Terra, Venus. Lunar and Planetary Science Conference. 22: 1035. Bibcode:1991LPI....22.1035P.
  4. ↑ Kumar, Senthil; Head, James W. GEOLOGICAL EVOLUTION OF LADA TERRA, VENUS (PDF). Lunar and Planetary Institute. Архів оригіналу (PDF) за 15 квітня 2015. Процитовано 16 лютого 2015.
  5. ↑ а б Head, James W.; Mikhail, Ivanov A. The Lada Terra rise and Quetzalpetlatl Corona: A region of long-lived mantle upwelling and recent volcanic activity on Venus (PDF). planetary.brown.edu. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 16 лютого 2015.
  6. ↑ Brown, N.; Smrekar, S.E. (2012). Lada Terra: A 'new' hotspot on Venus. AGU Fall Meeting Abstracts. 2012: P11D—1846. Bibcode:2012AGUFM.P11D1846S. Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 24 березня 2022.
  7. ↑ Magee, Kari P.; Head, James W. (1995). The role of rifting in the generation of melt: Implications for the origin and evolution of the Lada Terra-Lavinia Planitia region of Venus. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 100, № E1. с. 1527—1552. doi:10.1029/94JE02334. ISSN 2156-2202. Архів оригіналу за 9 жовтня 2020. Процитовано 5 жовтня 2020.
  8. ↑ Baer, G.; Schubert, G.; Bindschadler, D.L. Spatial and Temporal Relationships between Corona and Extensional Belts, Northern Lada Terra. Bibcode:1992LPI....23...53B.
  9. ↑ Head, James W.; Mikhail, Ivanov A. EVOLUTION OF THREE LARGEST CORONAE ON VENUS, HENG-O, QUETZALPETLATL, AND ARTEMIS: PRELIMINARY RESULTS (PDF). lpi.usra.edu. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 16 лютого 2015.
  10. ↑ Kratter, Kaitlin M.; Carter, Lynn M.; Campbell, Donald B. (2007). An expanded view of Lada Terra, Venus: New Arecibo radar observations of Quetzalpetlatl Corona and surrounding flows. Journal of Geophysical Research: Planets (англ.). Т. 112, № E4. doi:10.1029/2006JE002722. ISSN 2156-2202. Процитовано 5 жовтня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Земля_Лади&oldid=34956051