Лубківський Роман Мар'янович — Вікіпедія

Роман Мар'янович Лубківський
Роман Мар'янович Лубківський
Народився	10 серпня 1941(1941-08-10) с. Острівець, Крайсгауптманшафт Тернопіль, Дистрикт Галичина, Генеральна губернія
Помер	23 жовтня 2015(2015-10-23) (74 роки) Львів, Україна
Поховання	Личаківський цвинтар[1]
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	письменник, державний і громадський діяч
Галузь	переклади з чеськоїd[2], переклади з словацькоїd[2], переклад[2], літературна критика[2], дипломатія[2] і Ukrainian poetryd[2]
Відомий завдяки	письменник, державний і громадський діяч, дипломат
Alma mater	Львівський університет
Знання мов	українська[3][2]
Членство	СП СРСР, Спілка білоруських письменників і Верховна Рада України I скликання
Жанр	вірш
Посада	народний депутат України[4]
Партія	КПРС[5]
Діти	сини Маркіян, Данило
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Рома́н Мар'я́нович Лубкі́вський (10 серпня 1941, с. Острівець, Дистрикт Галичина — 23 жовтня 2015, Львів, Україна) — український письменник, державний і громадський діяч, дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України. Член Спілки письменників України (1976). Дійсний член Острозького академічного братства (2005), НТШ (2007), почесний член Спілки білоруських письменників (2006).

Роман Мар'янович Лубківський народився 10 серпня 1941 року в селі Острівець, нині Теребовлянського району Тернопільської області, Україна.

Закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1963). Працював заступником головного редактора журналу «Жовтень» (з 1990 — «Дзвін»).

У 1980—1992 — голова Львівської організації Спілки письменників України, член виконавчої ради українського відділення ПЕН-клубу, делегат Установчого з'їзду Руху.

У 1990—1994 — народний депутат України. За ініціативою Романа Лубківського було започатковано традицію складення присяги Президентами України на Пересопницькому Євангелії.

У 1992—1993 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській і Словацькій Федеративній Республіці. У 1993—1995 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській Республіці.

У 2006—2007 — голова Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка.

У 1997—2001 — начальник управління культури Львівської ОДА. У 1996—2000 — голова львівської обласної організації товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, згодом — його почесний голова.

З 1995 — професор факультету міжнародних відносин та дипломатичної служби Львівського національного університету.

2007 заснував іменну стипендію для найкращих учнів Острівецької ЗОШ I—III ступенів.

Помер 23 жовтня 2015 року у віці 74 років у Львові^[6]. Відспівували 26 жовтня в соборі святого Юра, прощальне слово мав, зокрема, Дмитро Павличко, поховали в родинному гробівці на полі 67 Личаківського цвинтаря. Зі столичного керівництва не було представників^[7]. У серпні 2016 року у Львові на фасаді будинку на вулиці Крушельницької, 19, де мешкав письменник, було встановлено меморіальну таблицю^[8].

• 1977 — заслужений діяч культури Польщі. Нагороджений цією відзнакою за перекладацьку діяльність і популяризацію в Україні польської літератури.
• 1979 — літературна премія імені Павла Тичини.
• 1984 — премія імені Вітезслава Незвала Чеського літературного фонду.
• 1988 — премія імені Павола Гвєздослава за оригінальну та перекладацьку творчість, відданість культурі словацького народу.
• Державна премія України імені Т. Шевченка 1992 року в галузі літератури за збірку поезій «Погляд вічності»^[9].
• Орден «За заслуги» III ст. (8 грудня 1998) — за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність^[10].
• Заслужений діяч мистецтв України (18 серпня 2006) — за значний особистий внесок у соціально економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 15-ї річниці незалежності України^[11].
• 2008 — премія імені Максима Рильського.
• 2008 — премія Ars Translationis за переклад з чеської мови драми Вацлава Фріча «Іван Мазепа».
• Орден «За заслуги» II ст. (23 серпня 2011) — за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги в державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові^[12].

Друкуватися почав у 1958 році. Твори Романа Лубківського перекладено англійською, білоруською, болгарською, польською, російською, сербською, словацькою, хорватською та чеською мовами. Переклади з більшості слов'янських літератур, зокрема, твори О. Блока, І. Вазова, Я. Івашкевича, Янки Купали, Десанки Максимович та інших.

• «Зачудовані олені» (1965),
• «Громове дерево» (1967),
• «Рамена» (1969),
• «Смолоскипи» (1975),
• «Звіздар» (1977),
• «Майоліка» (1985),
• «Словацьке літо» (1986),
• «Карбівня» (1987),
• «Серпневе яблуко» (1989),
• «Погляд вічності» (1990) — відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка,
• «Балканський Христос» (2001),
• «Камінне жниво» (2001),
• «Квітень у серпні» (поезії поза збірками, 2003),
• «Зелене серце» (2003),
• «Сто і одна строфа» (2003).

• «Слов'янське небо» (1972, антологія перекладів поезій),
• «Многосвіточ» (1978, публіцистика),
• «Високі райдуги» (1979, публіцистика),
• «Слов'янська ліра» (1983, антологія перекладів поезій),
• «Богорівний, бо правдомовний: Слово про Шевченка» (1997, монографія),
• «Сповідь. Молитва. Присяга: Літературний портрет Д. Павличка» (2004, монографія).

Співупорядник збірок:

• «Вінок Маркіянові Шашкевичу» (1987),
• «Весни розспіваної князь. Слово про Антонича» (1989).

Упорядник та науковий редактор

• книги М. Богдановича «Стратим-лебідь» (2002),
• книги статей С. Гординського «На переломі епох» (2004),
• літературно-мистецьких збірників «Посвята» (2003) та «Шевченкова дорога і Білорусь» (2004).

13 серпня 2017 року в Острівці на фасаді церкви святого Димитрія УГКЦ відкрито пам'ятну таблицю Романові Лубківському.^[13]

• 
  Гробівець родини Лубківських на 67 полі Личаківського цвинтаря

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Лубківський Роман Мар'янович

• Матвієнко В. М. Лубківський Роман Мар'янович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Новосядлий Б., Ониськів М. Лубківський Роман Мар'янович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 397. — ISBN 966-528-199-2.
• Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 305–307.