Майдан Оборонний Вал — Вікіпедія

майдан Оборонний Вал Харків
Майдан Оборонний Вал. Вид на 1-у дорожню клінічну лікарню
Район	Салтівський
Колишні назви
Вознесенська (до 1922 року)[1], Фейєрбаха (до 2024)
Загальні відомості
Протяжність	360 х 160 м
Координати	49°59′28″ пн. ш. 36°14′53″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.24806° сх. д. / 49.99111; 36.24806
поштові індекси	61001
Транспорт
Автобуси	10, 279е, 292т
Покриття	асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	від № 1 до № 19
Архітектурні пам'ятки	№ 5, 7, 9, 10, 12, 15
Навчальні заклади	УкрДУЗТ
Медичні заклади	1-а дорожня клінічна лікарня
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Майдан Оборонний Вал у Вікісховищі

Майдан Оборонний Вал — майдан в Салтівському районі Харкова. Дотикається до проспекту Героїв Харкова з його північного боку, між будинками № 43 і 47. Майдан має форму не зовсім правильного прямокутника, з розмірами приблизно 360 х 160 м. Майдан відокремлений від проспекту Героїв Харкова будівлею ХНТУСГ (колишнє реальне училище).

Вознесенська площа виникла на місці оборонних валів. На генеральному плані Харкова, складеному в 1785 році, територія сьогоднішнього майдану розташовується на околиці міста, далі починається підгородня Немишлянська слобода. Місце виявилося зручним для торговлі сіном, дровами й харчовими продуктами. Московська дорога поступово перетворилась на міську вулицю з назвою Старомосковська (нині проспект Героїв Харкова).

Для розбудови площі, домінантою якої з 1675 року була Вознесенська церква, значущими віхами були державні установи й громадські будівлі. На початку XIX століття побудована казначейська палата, поштова контора, в 1876 році — на місці дерев'яної Вознесенської церкви споруджено кам'яну, приблизно тоді ж з'явився житловий будинок для священика. 1877 року поблизу на Старомосковській вулиці побудоване 1-е реальне училище за проєктом К. А. Толкунова (сучасна адреса — пр. Героїв Харкова, 45). 1885 року майдан прикрасила велична споруда жіночої Олександрівської гімназії (не збереглася).

Наступна хвиля забудови належить до поч. XX століття — лікарня Червоного Хреста, будинок ліги боротьби з туберкульозом, будинок рабинату, модернова будівля Управління Північно-Донецької залізниці.

У 1950-х роках побудовані нові будівлі для Харківського інституту інженерів залізничного транспорту й Інституту сільського господарства.

29 квітня 2024 року майдан перейменувано на Оборонний Вал, бо до заснування площі він проходив тут^[2][3].

Вперше на цьому місці була побудована Вознесенська церква у 1675 році. Це був дерев'яний храм. 1733 року його замінили новим, теж дерев'яним. Але ця церква згоріла в 1787 році. Сім років потому губернський архітектор П. А. Ярославський розробив проєкт нового дерев'яного храму з окремою дзвіницею. Тільки в 1869—1876 роках була побудована нова мурована Вознесенська церква за зразковим проєктом А. А. Тона, переробленим губернським архітектором Б. С. Покровським.

Після жовтневого перевороту 1917 року церкву закрили, а в 1931 році перебудували під спортбазу. В 1950-х роках залишки церкви передали під лабораторний корпус Університету сільського господарства.

.

• Буд. № 4, 5 — Пам'ятка архітектури Харкова, Лікарня Червоного Хреста. Побудована за проєктом архітектора Олександра Ржепішевського у 1914 році. В цих будівлях і зараз розташована дорожня клінічна лікарня.
• Буд. № 7 — Пам'ятник архітектури Управління Північно-Донецької Залізниці, архітектори Сергій Тимошенко, П. І. Ширшов, П. В. Соколов, при консультації академіка архітектури Олексій Бекетова, 1913 рік. Будівля коштувала місту 500 тис. рублів, мала власну електростанцію й центральне водяне опалення. Нині це Український державний університет залізничного транспорту^[4].
• Буд. № 8 — Пам'ятник архітектури Корпус Інституту інженерів залізничного транспорту, побудований у 1950—1955 роках за проєктом архітекторів Н. М. Подгорного і Е. Я. Гальперіна. Будівля зведена на фундаментах зруйнованого в роки війни будинку колишньої жіночої гімназії, автором якої був Болеслав Михаловський.
• Буд. № 9 — Дитячий садок № 84. Колишній губернаторський дім. Пізніше був перебудований під жіночу гімназію В. А. Шекун, потім — під дитячий садок.
• Буд. № 9а — Житловий будинок поч. XIX століття ймовірно був побудований для вчителів місцевої гімназії.
• Буд. № 9б — Житловий будинок поч. XIX століття, вирізняється серед інших тутешніх будинків цікавою архітектурою (ніби до основної будівлі притулилась башта з гострокутними вікнами). Часто студенти художніх шкіл пишуть з нього картини. Автор невідомий^[5].
• Буд. № 10 — Пам'ятник архітектури початку XIX століття. Казначейство, архітектор Петро Ярославський.
• Буд. № 11 — Колишній житловий будинок священика П. П. Четверікова, 1875 рік, проєкт інженера Н. З. Колодяжного.
• Буд. № 12 — Пам'ятник архітектури початку XX століття. Будинок ліги боротьби з туберкульозом. Можливе співавторство архітекторів Сергія Загоскіна і Василя Кричевського^[6].
• Буд. № 15 — Пам'ятник архітектури Міська поштова контора, 1834 рік, архітектор С. Шевцов. Це одна з найстаріших будівель у Харкові. Після розповсюдження телеграфного зв'язку використовувалась як телеграфна контора. Приблизно до 2010 року тут містилося відділення зв'язку № 49. Потім розпочався ремонт будинку, але його досі не завершено, і будинок не використовується^[7].
• Буд. № 19 — один з перших прибуткових будинків Харкова, 1887 рік. Власник будинку і автор проєкту архітектор Борис Покровський^[8].

При Університеті залізничного транспорту існує братська могила, де поховані 12 радянських воїнів. У березні 1943 року вони загинули в боях за Харків.^[9] Могила є пам'яткою історії Харкова місцевого значення, охоронний № 143.

Раніше на площі стояв пам'ятник Сергію Кірову, оскільки його ім'я носив Інститут інженерів залізничного транспорту. У зв'язку з процесом декомунізації в Україні 18 травня 2015 року пам'ятник було повалено невідомими особами.^[10]

15 вересня 2021 р. на майдані відкрили пам'ятник класику азербайджансько-перської поезії, мислителю Нізамі Ґенджеві. Пам'ятник встановили на честь 880-тої річниці від дня народження поета за ініціативою Посольства Азербайджанської Республіки в Україні. Автор пам'ятника — скульптор Катіб Сафар-огли Мамедов.^[11]

Екскурсоводи Харкова розповідають екскурсантам історію про так званий «Харківський Пасквіль»^[12].

1 липня 1800 року на стіні Вознесенської церкви з'явився пасквіль на російського імператора Павла I. Про цей випадок було донесено імператорові; всі, хто бачив пасквіль, були заарештовані й доправлені до Петербурга, де їх допитав особисто государ. Втім, знайти пасквілянта не спромоглись. Імператор наказав встановити на Вознесенській площі шибеницю для автора «твору». Якщо ж у призначений термін його не знайдуть, то кожного десятого харків'янина битимуть батогами, всіх мешканців Харкова вишлють до Сибіру, а місто зруйнують. На другий день після спорудження шибениці на ній з'явилось опудало імператора. Подальшому розвиткові подій завадило вбивство Павла I 24 березня 1801 року.

Реальна історія дещо відрізнялася від поширеної версії. Справжній перебіг подій встановив український історик Микола Горбань^[13].

За спогадами сучасника, уродженця Слобідсько-української губернії Цебрикова, «пасквіль» фактично був спрямований проти вищих харківських урядовців, які 1 травня перепилися і вчинили бійку. На аркуші паперу, прибитого до стіни церкви, намальовано було, як сваряться поміж собою п'яниці, а під цим віршований підпис, що закінчувався словами: «Нечего дивиться: каков поп таков и приход».

	Тодішній слобідсько-український губернатор Петро Сабуров вирішив, що слова про попа стосуються до особи самого царя, і негайно надіслав «пасквіль» цареві. Почалося слідство.
— Микола Горбань

За іншими свідченнями, на великому аркуші паперу також була накреслена шибениця, на котрій висів вензель Павла І. Під шибеницею був перелік осіб, які на шибеницю заслуговують — наближені до імператора особи, а за ними харківські урядовці. Для пошуку авторів не було достатніх відомостей, тому підозрюваними було оголошено людей, яких міська влада лише вважала підозрілими, деякі з них і раніше складали скарги. Цар Павло вимагав обов'язково розшукати винуватців, було звільнено з посад харківського губернатора Сабурова, віце-губернатора Шидловського та губернського прокурора Чайковського. Таким чином, історія з «пасквілем» мала для Харкова серйозні наслідки.

Харківське слідство було визнане недбалим, і цар наказав новоросійському губернаторові Ніколаєву вирушити до Харкова і вести справу «О пасквиле, найденном в Харькове, и о прикосновенных к оному». Допитували всіх, хто щось чув про «пасквіль», але ніхто не признався, що писав його. В результаті кількох підозрюваних, чия вина так і не була доведена, відправили до Сибіру, в Іркутську губернію. По смерті Павла I їх повернули до Харкова.

Не підтверджується історія про опудало Павла І, яке, нібито, повісили на шибениці. Так само не мав місця намір імператора зруйнувати весь Харків.

• Єдиний адресний реєстр міста Харкова [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Е. А. Плотичер. История улиц и площадей Харькова. Район Московского проспекта. Архів оригіналу за 23 грудня 2020. Процитовано 23 грудня 2020.
• Дьяченко Н. Т. Улицы и площади Харькова [Архівовано 12 липня 2015 у Wayback Machine.]
• А. Лейбфрейд, В. Реусов, А. Тиц. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• А. Лейбфрейд. Площадь Фейербаха
• Харьков, который мы потеряли: старейший дом — почтово-телеграфическая контора на площади Фейербаха (фото) [Архівовано 6 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Площадь Фейербаха. Страницы краеведческого альбома
• О народном образовании в дореволюционном Харькове. Часть II. Среднее образование
• Харьков в фотографиях. Задворки площади Фейєрбаха (фото) [Архівовано 28 лютого 2021 у Wayback Machine.]
• Домофото. Список зданий, Харьков, площадь Фейербаха. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 21 травня 2021.