Маньківський Микита Борисович — Вікіпедія

|Батько= |Посада= |Діти= |Мати= |Дружина= |Чоловік=

Маньківський Микита Борисович
Народився	11 (24) грудня 1914(1914-12-24) Київ
Помер	4 грудня 2014(2014-12-04) (99 років) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР→ Україна
Діяльність	лікар
Alma mater	Київський медичний інститут
Галузь	медицина
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Вчителі	Маньківський Борис Микитович
Відомий завдяки:	досягненням у галузі нейрогеронтології та нейрогеріатрії
Батько	Б. М. Маньківський
Діти	Маньковський Борис Микитович
Нагороди
Маньківський Микита Борисович у Вікісховищі

Манькі́вський Мики́та Бори́сович (11 (24) грудня 1914(19141224) — 4 грудня 2014^[1]) — український радянський невропатолог і геронтолог. Доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки України, лауреат Державної премії України.

Народився 11 (24) грудня 1914(19141224) року в Києві, в сім'ї відомого радянського невропатолога Б. М. Маньківського.

Після закінчення семирічної школи вступає до електротехнічного технікуму, а згодом — на електротехнічний факультет Київського політехнічного інституту, де провчився два роки. Після цього перейшов до Київського медичного інституту, який закінчив у 1939 році й вступив до аспірантури.

У вересні 1939 року призваний до лав РСЧА, проходив службу військовим лікарем, викладачем Київського військово-медичного училища. Учасник німецько-радянської війни з 1941 по 1945 роки на посадах командира медико-санітарної роти, медико-санаторного батальйону 22-ї гвардійської стрілецької дивізії Північно-Західного фронту, з листопада 1942 року — командир медсанбату 2-го гвардійського механізованого корпусу, з грудня 1943 року — начальник 1-го відділу польового евакопункту (ПЕП) 2-ї гвардійської армії. Навесні 1945 року під час артилерійського обстрілу супротивника був контужений і важко поранений. Лікувався у шпиталі в м. Каунас, потім був переведений до Москви.

З 1945 року — молодший науковий співробітник Київського психоневрологічного інституту.

У 1948–1950 роках — доцент кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту.

З 1950 по 1955 роки обіймав посаду ректора Чернівецького медичного інституту.

У 1955 році перейшов на посаду старшого наукового співробітника відділу клінічної неврології Інституту фізіології АН УРСР, де пропрацював до 1959 року.

У 1959–1964 роках — проректор з наукової роботи та завідувач кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту.

З 1964 року — заступник директора з наукової роботи, керівник клінічного сектору й завідувач відділу клінічної фізіології та патології нервової системи Інституту геронтології АМН України.

У своїх перших повоєнних наукових роботах одним із перших у вітчизняній літературі описав клініку і гістопатологію первинних інфекційних мієлітів, опублікував дослідження стосовно підгострого переднього поліомієліту з детальним його клінічним і гістопатологічним аналізом і обґрунтував інфекційно-вірусну природу захворювання.

Також займався дослідженням ролі алергічних механізмів у патогенезі деяких нейроінфекційних захворювань: при антирабічних щепленнях, грипі, сепсисі, синдромі геморагічного менінгоенцефаліту тощо. Він вперше у вітчизняній літературі з використанням гістопатологічних методик довів значення судинного чинника у механізмі ураження нервової системи при цій патології.

Значної уваги приділяв вивченню ревматичних уражень нервової системи: вперше виділив і описав синдроми геморагічного ревматичного менінгоенцефаліту, менінгоенцефаломієлорадикулоневриту, синдром так званої митральної епілепсії при нейроревматизмі.

Основні наукові дослідження М. Б. Маньківського останніх років пов'язані з вивченням функціональних змін нервової системи в процесі старіння людини, особливостей розвитку, клінічного перебігу, диференційної діагностики та лікування хвороб нервової системи серед людей похилого віку.

Він також є засновником нової галузі вітчизняної медичної науки — нейрогеронтології та нейрогеріатрії.

М. Б. Маньківський є автором близько 300 наукових робіт, серед яких 9 монографій. Під його керівництвом захищено 13 докторських та 57 кандидатських дисертацій.

• Заслужений діяч науки України (1978);
• Лауреат Державної премії України (1984).

За участь у німецько-радянській війні нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го (06.04.1985) та 2-го (02.06.1944)^[2] ступенів, Червоної Зірки (21.11.1942)^[3], медалями.

• Ревматичний енцефаліт. — Київ: Держмедвидав, 1959.
• Старіння й нервова система. — Київ: Здоров'я, 1972 (у співавторстві).
• Судинний паркінсонізм. — Київ; Здоров'я, 1982 (у співавторстві).
• Руководство по гериатрии. — Москва: Медицина, 1982 (у співавторстві).
• Биология старения. — Ленинград: Наука, 1982 (у співавторстві).
• Атеросклероз и возраст. — Ленинград: Медицина, 1982 (у співавторстві).
• Долгожители. Нейрофизиологические аспекты. — Ленинград: Наука, 1988 (у співавторстві).

Це незавершена стаття про українського науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

• Кафедра неврології Нацонального медичного університету імені О. Богомольця
• Патриарх украинской клинической неврологии [Архівовано 31 жовтня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Страна врачей [Архівовано 15 травня 2013 у Wayback Machine.](рос.)