Нове (Ніжинський район) — Вікіпедія
селище Нове | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Чернігівська область |
Район | Ніжинський район |
Громада | Дмитрівська селищна громада |
Код КАТОТТГ | UA74040130150041587 |
Основні дані | |
Засновано | 1740 |
Площа | 0,029 км² |
Населення | 15 (2015 рік) |
Густота | 1896,55 осіб/км²; |
Поштовий індекс | 16570 |
Телефонний код | +380 4635 |
Географічні координати | 50°56′24″ пн. ш. 32°50′39″ сх. д. / 50.94000° пн. ш. 32.84417° сх. д.Координати: 50°56′24″ пн. ш. 32°50′39″ сх. д. / 50.94000° пн. ш. 32.84417° сх. д. |
Висота над рівнем моря | 158 м
|
Відстань | |
Найближча залізнична станція: | |
Селищна влада | |
Адреса | 16572, Чернігівська обл., Ніжинський район , смт Дмитрівка, вул. Незалежності, буд. 18 |
Карта | |
Нове — селище в Україні, у Дмитрівській селищній громаді, Ніжинського району, Чернігівської області. До 2020 року село належало до Рубанської сільської ради. Населення становить 15 осіб (2015 рік).
Засновано як господарський пункт Парафіївського цукрового заводу після Другої світової війни на території Рубанської сільської ради.
Комуністична влада надала право Парафіївському заводу вербувати на роботу безпаспортних батраків із навколишніх колгоспів Бахмацького та Ічнянського районів, приписуючи їх до так званого «совхозу» (звідси поширене ім'я мешканців селища — «совхозяни», або «совхозькі»).[1]
У 1960-х роках завербовані люди мешкали у бараках, без родин. Спеціалізувалися на буряківництві та торфорозробці. Робота з вирощення буряку була рабською, ручною. У 1980-х роках це «відрядження» формалізоване у населений пункт, селищу дали ім'я «Нове». У Парафіївському «совхозі», на відміну від «колхозу», комуністи платили безпаспортним українцям живі гроші, що збільшувало продуктивність праці. Якщо «колхоз» спеціалізувався на рабській, фактично безкоштовній праці людей, то «совхоз» мусив мати віддачу для розвитку парафіївської промисловості, орієнтованої, зокрема, на горілчані заводи. Ідентичне баракове селище було створене у Софіївці Ічнянського району, куди вербувалася покріпачена молодь Крупичполя, Рожнівки, Мартинівки та Терешихи.
Після зупинки Парафіївського цукрового заводу у 1990-х роках селище фактично переходить на натуральний спосіб життя, посилилася еміграція.
До 2006 року у селищі ще мешкало 55 осіб — нащадків колгоспних кріпаків. Тепер постійних мешканців три-чотири родини, але прописано не менше 20 осіб. Потенційно жилих будинків до 25. Власного цвинтаря ніколи не було, ховають у Рубанці. Храмове свято на теплого Миколи (22 травня).
До селища прокладено асфальтову дорогу.
- ↑ Опитування мешканців села Рубанка від 8 квітня 2015. Експедиція ГО «Голінська сотня». Журнал Ростислава Мартинюка
|
|
Це незавершена стаття з географії Чернігівської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |