Повітрянодесантна операція — Вікіпедія

Пові́трянодеса́нтна опера́ція — узгоджені, взаємозв'язані єдиним замислом і планом дії з'єднань і частин повітрянодесантних військ, авіації і інших сил з перекидання, висадки і рішення бойових завдань в тилу противника з метою досягнення оперативних або оперативно-стратегічних цілей.

Основними показниками повітрянодесантної операції є:

мета операції,
склад і завдання повітряного десанту,
дальність і глибина десантування військ в тил противника,
тривалість дій в його тилу (тривалість операції).

Характер і зміст повітрянодесантної операції залежить від її цілей, складу повітряного десанту, дальності й глибини десантування військ, тривалості їхньої дії в тилу противника.

Історія застосування

Повітрянодесантна операція, як форма розгортання і ведення бойових дій в тилу противника зародилася під час Першої світової війни 1914–1918, але тоді унаслідок обмежених можливостей перекидання військ повітрям і їх підтримки за лінією фронту, а також через порівняльні малі темпи просування військ з фронту широкого практичного застосування не отримала.

Друга світова війна

Подальший розвиток повітрянодесантні операції набули під час ведення Другої світової війни 1939–1945, однак широкого розповсюдження вони не отримали. При проведенні кампанії на території Польщі у вересні 1939 року німецькі війська вперше успішно застосовували повітряний десант в ході проведення повітрянодесантної операції. Німецькі війська проводили також невеликі повітряні-десантні операції в Норвегії, Голландії й Бельгії в 1940.

Найзначнішими повітрянодесантними операціями були: операція німецьких військ в 1941 із захоплення острова Крит; операції Радянської Армії взимку 1942 в районі Вязьми та восени 1943 в районі Черкас. Військами союзників були проведені в 1944 Нормандська і Голландська, а також Рейнська повітрянодесантна операції 1945 року операції, в яких використовувалися крупні повітряні десанти.

Армія США також застосовувала повітряний десант у ході операцій в Північній Африці в 1942, в Італії, Франції та на Далекому Сході в 1943—1945.

У 1945 радянськими військами на Далекому Сході висаджувалися повітряні десанти для захоплення аеродромів і вузлів комунікацій у мм. Харбін, Чанчунь, Мукден (Шеньян), Гірін, Дальній (Далянь), Пхеньян.

Післявоєнний час

У післявоєнний час у зв'язку з розвитком засобів збройної боротьби й особливо створенням ядерної зброї, підвищенням бойових і транспортних можливостей авіації, розвитком повітрянодесантних військ значення повітрянодесантної операції зросло й вона одержала подальший розвиток. В СРСР та основних державах НАТО посилено розроблялися теоретичні основи повітряна-десантних операцій у нових умовах. Так, в армії США повітрянодесантні операції поділяються на тривалі й короткочасні.

Тривалі повітрянодесантні операції можуть проводитися для захоплення важливих районів території противника, районів розташування ядерних засобів, центрів воєнної промисловості й інших стратегічних об'єктів.

Для забезпечення єдиного керівництва силами й засобами в такій операції передбачається створювати об'єднане десантне командування, якому передаватимуться в оперативне підпорядкування з'єднання й частини всіх видів збройних сил, що беруть участь у повітрянодесантній операції.

Короткочасні повітрянодесантні операції можуть проводитися для сприяння сухопутним військам у досягненні високих темпів наступу, форсуванні великих водних перешкод, подоланні гірських та інших важкопрохідних районів (зон), а також для заборони підходу резервів із глибини й відходу військ противника із фронту та знищення важливих об'єктів у його тилу. Керівництво такими повітрянодесантними операціями, на думку командування НАТО, здійснюється тимчасовою повітрянодесантною оперативною групою.

Підготовка повітрянодесантної операції

Підготовка повітрянодесантної операції включає зосередження повітрянодесантних військ, військово-транспортної авіації й матеріальних засобів у вихідних районах для десантування, підготовку військ і організацію заходів щодо забезпечення операції. Завдання повітряному десанту ставиться звичайно на весь період дій у тилу противника.

Основними завданнями військово-повітряних сил у повітряно-десантної операції є:

десантування військ і доставка їм боєприпасів, військової техніки й інших матеріальних засобів,
знищення й придушення противника в районі десантування до початку викидання,
прикриття висадки й підтримка десанту в ході бойових дій.

Бойова авіація

придушує засоби ППО на маршрутах прольоту військово-транспортної авіації й
прикриває її від ударів авіації противника,
веде боротьбу за втримання панування (переваги) у повітрі,
ізолює район бойових дій десанту з метою не допустити або затримати підхід резервів противника,
веде повітряну розвідку.

Склад авіації, виділений для рішення зазначених завдань, залежить від конкретної обстановки.

Так, у Рейнській повітряно-десантної операції 1945 для десантування 18-го повітряно-десантного корпусу у складі 6-ї англійської й 17-ї американської повітряно-десантних дивізій було залучено близько 1800 транспортних і понад 1300 літаків-буксирувальників вантажних планерів, а для прикриття військово-транспортної авіації й району десантування використалося 2150 винищувачів.

З'єднання й частини військ ППО прикривають від ударів авіації противника повітряний десант і військово-транспортну авіацію у вихідному районі для десантування й при польоті над своєю територією. Сили й засоби військ, що наступають із фронту, залучаються для знищення й придушення засобів ППО противника в смузі прольоту військово-транспортної авіації й підтримки десанту після його викидання (висадки) у межах досяжності своїх засобів вогневого ураження. В міру підходу військ фронту до десанту бойові можливості й обсяг завдань, що ними виконуються з підтримки повітряного десанту, збільшуються. Між десантом і військами наступу встановлюється прямий зв'язок, ретельно організується взаємодія, проводиться обмін офіцерами зв'язку, які можуть вилетіти разом з десантом або прибувати до нього після викидання (висадки).

Вихідні райони для десантування призначаються з урахуванням розташування з'єднань і частин повітряного десанту, радіуса дії військово-транспортних літаків, наявності аеродромів, шляхів виходу до них, трубопроводів, ділянок місцевості, придатних для обладнання злітно-посадочних смуг. У вихідних районах для військ, що десантуються, призначаються райони очікування, у яких війська завершують підготовку до десантування, вивчають бойове завдання, проводять тренувальні заняття. Для військово-транспортної авіації призначаються аеродроми зльоту.

За поглядами фахівців армії США, вважається, що для базування авіації, виділеної для десантування повітрянодесантної дивізії, потрібно 13-15 аеродромів. У Рейнській операції 2 дивізії десантувались із 23 аеродромів, розташованих у районах Лондона (11) і Парижа (12).

При визначенні району десантування враховуються завдання повітряного десанту, угруповання й можливості противника, характер місцевості з погляду можливості приземлення особового складу й бойової техніки. У його межах для частин призначаються зони викидання (висадки). Для повітрянодесантної дивізії звичайно передбачається кілька зон викидання й зон висадки (на майданчиках приземлення і аеродромах після їхнього захоплення). Порядок викидання військ визначається з урахуванням завдання десанту, плану його бойових дій і інших умов.

Проведення повітрянодесантної операції

Звичайно десантування військ здійснюється двома ешелонами. Перший ешелон (іноді його називають штурмовим) включає з'єднання й частини, які десантуються парашутним способом, а другий складається із з'єднань (частин), а також важкої бойової техніки штурмового ешелону, десантується посадковим способом. Крім того, для виконання завдань з тилового забезпечення операції створюється тиловий ешелон, що залишається у вихідному районі протягом всієї повітрянодесантної операції.

Час десантування визначається з урахуванням угруповання й характеру дій противника в районі викидання, погоди, умов видимості, можливостей прикриття десанту в польоті й при викиданні. У Другій світовій війні політ військово-транспортної авіації найчастіше проводився зі змінним профілем: над своєю територією — на більших, над територією противника — на середніх і малих висотах. Висота викидання військ була в межах 300—1000 м. У післявоєнний час проявляється тенденція до її зменшення, для того щоб скоротити час перебування десантників у повітрі й досягти більшої раптовості й купчастості приземлення підрозділів. Скорочується й загальна тривалість викидання повітряних десантів.

Можлива дальність десантування в сучасних повітряне-десантних операціях практично дорівнює радіусу дій військово-транспортної авіації й коливається від кількох сотень до кількох тисяч кілометрів. Глибина десантування в порівнянні із Другої світової та Корейської війною різко зросла.

Бойові дії в повітрянодесантної операції починає штурмовий (передовий) ешелон, що відразу ж після приземлення захоплює ключові об'єкти, створює плацдарм, не допускає підходу до нього противника й забезпечує висадку головних сил, із прибуттям яких повітряний десант розширює первісний район, організує його оборону або розвиває наступ з метою опанування новими об'єктами (районами). Захоплені в тилу противника плацдарми в подальшому можуть використовуватися як передова база військово-повітряних сил і військово-морського флоту (сил). Тривалість самостійних дій у тилу противника, за досвідом війн, становила від декількох годин до кількох діб.

Повітрянодесантні операції закінчуються після з'єднання з наступальними з фронту військами.

Повітрянодесантні операції неодноразово проводилися під час локальних війн та збройних конфліктів.

Славетні повітрянодесантні операції

Див. також

Джерела

Радянська військова енциклопедія. «ВАВИЛОН — ГРАЖДАНСКАЯ» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1979. — Т. 2. — С. 284-285. — ISBN 00101-236. (рос.)

Посилання

Портал «Війна»