Поліолефіни — Вікіпедія

Поліолефі́ни — синтетичні полімери, продукти полімеризації олефінів складу [-СН₂-С(R',R")-]n, де R', R"-Н, СН₃- або інші алкільні радикали.

Фізико-механічні і хімічні властивості окремих представників поліолефінів залежать головним чином від їхньої природи і способу одержання. Поліолефіни займають одне з перших місць серед пластиків за обсягом виробництва і застосуванням у різних галузях промисловості й побуті. Практичне значення мають поліетилен, поліпропілен, поліізобутилен.

Початковою сировиною для синтезу поліолефінів служать ненасичені вуглеводні — етилен, пропілен, бутилен та інші вищі олефіни, що виходять при термічній переробці нафти, а також переробці природного газу.^[1]

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Глосарій термінів з хімії / укладачі: Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.