Жан Расін — Вікіпедія

Жан Расін
Jean-Baptiste Racine
Жан Расін
Ім'я при народженніЖан Батист Расін
Jean-Baptiste Racine
Народивсягрудень 1639[1]
Ла-Ферте-Мілон, графство Валуа, Франція
Помер21 квітня 1699(1699-04-21)[2][3][…] (59 років)
Париж, Франція
·рак печінки
ПохованняЦерква Сент-Етьєн-дю-Мон[5]
ГромадянствоФранція Франція
Національністьфранцуз
Діяльністьдраматург
Alma materЛіцей Сент-Луї і Q108740666?
Мова творівфранцузька
Напрямоккласицизм
Жанртрагедія
Magnum opusАндромаха (Расін), Федра (Расін), Athalied, La Thébaïded, Alexandre le Grandd, Les Plaideursd, Britannicusd, Béréniced, Bajazetd, Mithridated, Iphigénied і Estherd
ЧленствоФранцузька академія (22 квітня 1699)[6] і Академія надписів та красного письменства (1699)[7]
БатькоJean Racined[8]
МатиJeanne Sconind[8]
У шлюбі зCatherine de Romanetd
ДітиЖан Батист Расін молодший
Луї Расін
Автограф
CMNS: Жан Расін у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Жан Бати́ст Расі́н (фр. Jean-Baptiste Racine фр.: [ʒɑ̃ batist ʁasin]; 21 грудня 1639 — 21 квітня 1699) — французький драматург, один із «Великої Трійці» драматургів Франції XVII століття поруч з Корнелем та Мольєром.

Біографія

[ред. | ред. код]

Жан Расін народився 21 грудня 1639 року (охрещений 22 грудня 1639 року) в місті Ла-Ферте-Мілон, графство Валуа (нині департамент Ен), у родині чиновника податкової служби Жана Расіна (1615—1643). У 1641 році під час пологів другої дитини (сестри майбутнього поета Марі) померла його мати. Батько одружився вдруге, але за два роки також помер у 28-річному віці. Дітей виховувала бабуся.

1649 року Жан-Батист вступив до школи в Бове при монастирі Пор-Рояль. У 1655 році його прийняли учнем у саме́ абатство. Три роки, що Расін провів там, мали значний вплив на розвиток його літературного дарування, адже навчався він у чотирьох тогочасних видатних філологів-класиків (П'єр Ніколь, Клод Лансло, Антуан Ле Местре, Жан Хамон), завдяки чому він став добре обізнаним з класичною античною літературою.

Після навчання у паризькому колежі д'Аркур (фр. Collège d'Harcourt) 1660 року Расін познайомився з Лафонтеном, Мольєром, Буало; написав придворну оду «Німфа Сени» (за яку отримав пенсію від короля Людовика XIV), а також дві п'єси, що дотепер не збереглися.

У 1661 році Расін перебрався до дядька, колишнього священика, для переговорів про отримання від церкви бенефіції, що дало б йому можливість повністю віддатись літературній творчості. Однак церква відмовила йому, й 1662 року (або наступного, 1663-го) він повернувся до Парижа. Вважається, що його перші п'єси, що дійшли до нас, «Фіваїда, або Брати-вороги» (фр. La thebaïde, ou les frères ennemis), та «Александр Великий» (фр. Alexandre le grand), були написані за порадою Мольєра, що поставив їх у 1664 та 1665 роках, відповідно.

У наступні після постановки «Александра Великого» два роки (1665—1667) Расін зміцнив зв'язки з двором, що відкрили йому шлях до особистих приязних стосунків з королем Людовиком XIV. Драматург діяв відповідно до тогочасних моральних устоїв стану, в якому опинився — здобув заступництво королівської коханки мадам де Монтеспан (її в образі пихатої Вастії автор пізніше зобразив у п'єсі «Есфір», 1689), свою коханку, відому актрису Терезу Дюпарк, змусив полишити трупу Мольєра й перейти до театру «Бургундський готель», де 1667 року вона зіграла головну роль в «Андромасі», яку вважають однією з найкращих у доробку Расіна. Оригінальність трагедії полягає в тому, що Расін виявив у ній велике вміння зобразити душу сучасної йому людину, в якій під нальотом культури вирують справжні тваринні пристрасті, і оце протистояння обов'язку та почуттів здатне призвести до суцільного руйнування особистості.

Єдину комедію Расіна «Позивачі» (Les Plaideurs) було поставлено 1668 року. 1669 року з помірним успіхом пройшла трагедія «Британік» (Britannicus), а наступного, 1670-го, на сцені з'явилась «Береніка» (Bérénice), що викликали немало суперечок з приводу виведених у ній персонажів.

За «Беренікою» були «Баязет» (Bajazet, 1672), «Мітридат» (Mithridate, 1673), «Іфігенія» (Iphigénie, 1674) та «Федра» (Phèdre, 1677). Остання трагедія, на думку багатьох літературознавців, є вершиною драматургії Расіна, перевищуючи решту творів автора красою віршів та глибиною проникнення у людську психологію. Вона ж, як це і буває з гострими творами, була неприязно сприйнята при дворі.

Відтак, Расін не став брати участь у великій полеміці, яку породила «Федра» — він одружився з набожною й господарною Катрін де Романе, яка подарувала чоловікові сімох дітей, та обійняв посаду королівського історіографа разом із Н. Буало. У цей період драматургом були створені лише п'єси «Есфір» та «Аталія» (Athalie) — їх він створив на прохання мадам де Ментенон, щоб їх поставили у 1689—1691 роки у заснованій нею школі в Сен-Сіре.

Жан Расін помер 21 квітня 1699 року. Його поховано на паризькому цвинтарі біля Церкви Сент-Етьєн-дю-Монт. Його молодший син Луї Расін також став поетом, але не досяг слави батька.

Творчість

[ред. | ред. код]
  • 1660 — (фр. Amasie)
  • 1660 — (фр. Les amours d’Ovide)
  • 1660 — «Ода на видужання короля» (фр. Ode sur la convalescence du roi)
  • 1660 — «Німфа Сени» (фр. La Nymphe de la Seine)
  • 1685 — «Ідилія миру» (фр. Idylle sur la paix)
  • 1693 — «Коротка історія Пор-Рояля» (фр. Abrégé de l’histoire de Port-Royal)
  • 1694 — «Духовні пісні» (фр. Cantiques spirituels)

П'єси

[ред. | ред. код]

Особливості творчого методу Ж. Расіна

[ред. | ред. код]
  • критика вишуканої літератури сучасності з її «досконалими героями»;
  • намагання повернути літературу до життя, до реальних людей, до реальних людських стосунків;
  • утвердження права митця зображувати слабкості людської натури (зображення так званої «середньостатистичної людини»);
  • література і театр покликані морально виховувати читача;
  • правдоподібність сценічної дії;
  • обґрунтовування обов'язковості давніх сюжетів для трагедії;
  • показував людей такими, якими вони є, а не якими вони повинні бути;
  • створення не героїчних, сповнених пафосу трагедії, а трагедії любовно-психологічні, що відображали безсилля розуму перед пристрастю;
  • страждання кохання, душевна боротьба, внутрішні протиріччя психології людини складають основний


Переклади українською

[ред. | ред. код]
  •  Французькі клясики XVII сторіччя. Буальо, Корнель, Мольєр, Расін. Пер. з французької Максима Рильського. — Харків: Література і мистецтво, 1931[9].
  •  Ж. Расін. Федра. // Максим Рильський. Зібрання творів у 20-ти томах. Том 9-й.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #120076761 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ Internet Broadway Database — 2000.
  5. ↑ http://www.tombes-sepultures.com/crbst_997.html
  6. ↑ Французька академія — 1635.
  7. ↑ https://aibl.fr/academiciens-depuis-1663/
  8. ↑ а б Pas L. v. Genealogics — 2003.
  9. ↑ Французькі клясики XVII сторіччя. Буальо, Корнель, Мольєр, Расін. Пер. з французької Максима Рильського. — Харків: Література і мистецтво, 1931 Зміст: Корнель — «Сід»; Расін — «Федра»; Мольєр — «Мізантроп», Буало — «Мистецтво поетичне».
  10. ↑ База даних малих космічних тіл JPL: Жан Расін (англ.) .

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Мокульский С. С. Расин: К 300-летию со дня рождения. — Л.: 1940 (рос.)
  • Шафаренко И. Жан Расин. // Писатели Франции / Составитель. Е. Эткинд. — М.: «Просвещение», 1964 (рос.)
  • Расин Ж. Сочинения. — М.: 1984 Т. 1-2 (рос.)
  • Кадышев В. С. Расин. — М.: 1990 (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан_Расін&oldid=43809954