Рогізне (Дубенський район) — Вікіпедія

село Рогізне
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Дубенський район
Тер. громада	Демидівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA56040090190049546
Основні дані
Засноване	1545
Населення	▼639 (01.01.2018)
Площа	17,66 км²
Густота населення	42,07 осіб/км²
Поштовий індекс	35222
Телефонний код	+380 3637
Географічні дані
Географічні координати	50°23′18″ пн. ш. 25°19′56″ сх. д. / 50.38833° пн. ш. 25.33222° сх. д. / 50.38833; 25.33222
Середня висота над рівнем моря	209 м
Водойми	р. Жабичі
Відстань до обласного центру	80 км
Відстань до районного центру	27 км
Найближча залізнична станція	Дубно
Відстань до залізничної станції	30 км
Місцева влада
Адреса ради	35200, Рівненська обл., Дубенський р-н, смт Демидівка, вул. Миру, 19
Карта
Рогізне
Рогізне
Мапа
Рогізне у Вікісховищі

Рогі́зне — село в Україні, у Демидівській селищній громаді Дубенського району Рівненської області. Село розташоване на річці Жабичі, за 80 км від Рівного. Традиційна народна назва — Рогізно. Населення становить 639 осіб.

Є два трактування назви. Швидше всього вона походить від прізвища пана Рогозінського, або від рослини рогози (рогіз), якої на місці сучасної церкви було дуже багато. Жителі прикрашали рогозою свій одяг кругом пояса. Пан Рогозінський за річкою мав замок, який зруйнували монголо-татари. Під замком були підземні ходи, а через річку — дерев'яний місток.

Село розміщене на рівнині, на захід від Повчанської височини. З північної сторони протікає річка Жабичі, в центрі села є два ставки. З усіх сторін поселення оточують поля, лише на заході — село Вовковиї.

Горбистий, характерні балки та підвищення.

Головна водна артерія — р. Жабичі, яка протікає на східній околиці села. Долина заболочена, у 1980-х роках було проведено меліорацію. Наразі система меліоративних каналів і регулятори знаходяться в занедбаному стані.

В центрі села протікає мілководна заболочена безіменна притока, на якій влаштовано два стави загального користування. Обидва стави використовуються для риборозведення.

Колишній центр села розміщувався по берегах П'явки. Жили в Рогізному заможні хазяї — переселенці пани Томашевський і Нагроцький. Їх прізвища носять по сьогоднішній день сільські вулиці.

Вулиці Теслугівська, Нагрощина та Колгоспна асфальтовані, по вул. Берестецькій покриття бруківка. Центральна вулиця — Перемоги. Забудова одноповерхова, однотипна. Всі вулиці газифіковані, в центрі прокладено водопровід.

Перша згадка про село датована 1545 роком, де в числі городень в описі Луцького замку згадується «городня Рогозинського села Рогизна и Волковьій». Згадується село і в 1569 році у скарзі кастелянші Ф. Требуновської на селян Рогізного, які самовільно вирубали ліс у Пляшевій і побили кількох селян^[1].

До пана Рогози (за історичними документами його прізвище Рогозінський) на території теперішньої церкви і далі за нею жило кілька сімей кочівників. Їх називали «дикими людьми», «дикунами». Пізніше тут поселилося слов'янське плем'я волинян. Кочівники жили на західній і південно-східній околицях села, де заснували невелике поселення. Колишня територія села була покрита лісами.

Згодом територія села відійшла до Польщі у склад Волинського воєводства. У Рогізному продовжував жити пан Рогозінський. А люди тим часом вирубували ліси, розширювали територію свого поселення, яке вже знаходилося на берегах річки П'явки. З часом річка замулилась, поросла очеретом, і на її місці утворився ставок, якому дали назву Жабичани, від жаб, які щовечора подавали свій голос.

Польський археолог Габріель Ленчик, користуючись інформацією місцевих краєзнавців та органів охорони пам'яток, подає інформацію про замчище на території села^[2].

15-18 вересня 1621 року відбувся напад татарської орди постраждало, село Рогізне, полонили й Марушу з Четвертенських — дружину дідича Василя Рогозинського, з усією челяддю^[3].

За часів Російської імперії село відносилося до Теслугівської волості Дубенського повіту Волинської губернії. Станом на 1885 рік у селі було 597 осіб 81 двір, православна церква, постоялий будинок, паровий і водяний млини^[4].

Від села Рогізне («Гнилька») до школи у Глибокій Долині був ліс. На той час ще проживав пан Ружевський. Після Першої світової війни 1914—1918 рр. з села Рогізне йшла вузькоколійка, проходили війська Будьонного, що згадується в книзі «Пройдений шлях».

В січні 1918 року в селі було ненадовго проголошено радянську владу.

Волинь та Рівненщину зайняли польські війська, згідно з Ризьким договором 1921 р. західна Волинь переходить до складу II Речі Посполитої.

До 1939 року на Рогізне і Глибоку Долину був один солтис (сільський голова). Під час Німецько-радянської війни через село проходили загони з'єднання С. А. Ковпака. В селі і околиці суттєвих боїв не відбувалось. При відступі німецькі війська понесли значні втрати, особливо в околиці «Жидівської гори» (до с. Підвисоке), загинули і радянські вояки. При просуванні фронту їх похоронили на околиці села, однак після війни рештки перенесли в с. Козин (тодійшній районний центр). В цетрі села за нинішньою автобусною зупинкою під час окупації був насипаний символічний курган в пам'ять воїнів УПА. Пізніше, при будівництві зупинки і зміні планування вулиць, курган був зруйнований. 69 жителів села воювали проти нацистів на фронтах війни. Пам'ять односельців, які воювали за комуністичний режим і загинули на фронтах, увічнена обеліском, який стоїть в центрі села.

На околицях села діяли загони УПА, від їх рук загинули 4 мешканці Рогізного: Грабовецька Ніна Михайлівна (1918 р.н.) та Грабовецький Іван були вкинуті в криницю оунівцями^{[джерело?]}. В результаті збройних сутичок між силами НКВД та загонами ОУН загинули Дикун Олександр Герасимович (1924 р.н.), Кучма Андрій Трохимович (1927 р.н.), Кучма Петро Трохимович (1922 р.н.), Кушнірук Євстахій Семенович (1917 р.н.), Потапчук Андрій Тимофійович (1919 р.н.), Цісарук Трохим Федорович (1924 р.н.). Всі вони були вбиті енкаведистами у перші післявоєнні роки. Четверо жителів села загинули за невідомих обставин.

До 1960-х років на вулицях села було відсутнє тверде покриття. Зі свідчень старожилів, навчесні і восени більшість вулиць були практично непрохідні, в пригоді ставали стежки поза селом. В 60-х роках була збудована дорога від Вовковий до перехрестя з трасою Демидівка — Пляшева (в народі — «біля Царя»). Дорога до Глибокої Долини була прокладена пізніше і менш якісно, що стало очевидно пізніше. В процесі ліквідації хуторів і переселення в село, зникли вулиці Копанська і Котова (проживали Котовські).

У 1970-х роках дворів налічувалось 312, населення становило — 1070 осіб. До сільради входили три села — Рогізне, Глибока Долина та Копань. Був створений колгосп ім. Горького, який обробляв 1629 га землі, у тому числі 1230 га орної. Було розвинуте зерно-бурякосійне землеробство, м'ясо-молочне тваринництво. В 1971 році вироблено на 100 га сільсько-господарських угідь 138 цнт м'яса, 671 цнт молока, вирощено 32,8 цнт зернових, 415 цнт цукрових буряків, 192 цнт картоплі. 57 колгоспників за виробничі досягнення були нагороджені орденами і медалями, у тому числі бригадир Г. А. Ваницька — орденом Леніна, 49 чоловік — Ленінською ювілейною медаллю. Парторганізація, що існувала з 1948 року налічувала 20 комуністів, комсомольська організація була створена у 1940 році, об'єднувала 44 члени ВЛКСМ.

Село славиться своїми патріотичними настроями. Так, у 1991 році вперше на теренах нинішнього Демидівського району в Рогізному було піднято синьо-жовтий стяг^[5].

У 2011—2012 рр. облаштовано вуличне освітлення. В майбутньому планується ремонт і асфальтування центральної вулиці.

У 2017 році внаслідок реформи децентралізації Рогізне увійшло до складу Демидівської селищної громади.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Демидівської селищної громади Демидівського району.^[6]

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Демидівського району, село увійшло до складу Дубенського району^[7].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 736 осіб^[8].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[9]

Практично всі жителі села задіяні у сільському господарстві, високий рівень безробіття (станом на 2015 рік — 110 безробітних). Відсутні промислові підприємства, працює млин СФГ «Барвінок», деревообробний цех з пилорамою, кілька сільськогосподарських господарств, на яких працюють сезонні робітники^[10]. Колгосп «Україна» внаслідок реформування та розпаювання у 90-х рр. зруйновано майже повністю.

Через село проходять автомобільні шляхи територіального значення Т-0303 Луцьк — Радомишль — Демидівка — Дубно (покриття — бруківка) та О 180501 Рогізне — Глибока Долина — Копань. Рейсовими автобусами можна дістатись до центру селищної ради смт демидівка, в районний центр м. Дубно, смт Млинів, м. Рівне.

Стаціонарним телефонним зв'язком забезпечені 40 абонентів, лінії застарілі. Останніми роками спостерігається відмова від традиційного домашнього телефону, кількість активнних абонентів невпинно зменшується.

У грудні 2017 року жителів села почали підключати до високошвидкісного оптичного доступу до мережі Інтернет (провайдер Укртелеком).

Наявні лінії проводового радіомовлення, однак в 2013 році була відключена остання радіоточка.

Працює відділення зв'язку ДП «Укрпошта».

На всій території села наявне покриття трьох мобільних операторів — Київстар, lifecell, Vodafone.

Підприємство Уарнет у 2017 році озвучило плани будівництва оптоволоконної мережі на території Демидівського району, в тому числі і в Рогізному. Станом на 01.09.2017 в кінці вул. Видумка здійснено виведення оптоволоконного магістрального кабелю, подальші роботи призупинені.

Працює фельдшерсько-акушерський пункт (вул. Колгоспна).

У Рогізному діє початкова школа — філія опорного закладу Демидівський ліцей, дошкільний навчальний заклад «Первоцвіт» - як структурний підрозділ школи.

Перша збудована церква була на тому самому місці, що й зараз. За розмірами вона була невелика. Але невдовзі була збудована прекрасна церква, куполи якої світилися на все село. В роки війни церква була зруйнована, селяни не змогли вберегти святиню. Згодом на її місці була збудована велика дерев'яна церква. Але невдовзі вона згоріла ще новою. Після цього службу вели в службовому приміщенні, де жили священики. Потім кілька років, доки не побудували нову церкву, службу вели в хаті Дорощука Миколи Івановича. Церкву відремонтували і побудували службове приміщення. Церква була невеличка. Але селяни згуртувавшись побудували гарну простору церкву, яка й досі вабить до себе людей. В новій церкві службу вів Отець Ліщук Василь. Але невдовзі переїхав у смт Млинів. Замінив його Возний Віталій, який служив до смерті у 2018 році^[11].

З 2018 по червень 2020 року в церкві служив отець Ростислав (Руслан Гронь) з міста Луцьк. Відкрито недільну школу для дітей і молоді села^[12][13][14].

Є Пам'ятник воїнам-односельчанам, які загинули в роки Другої Світової війни. Вціліли кілька будинків т.з. «чеської» пори. Будівель XIX ст. чи раніше не збереглось. Археологічних досліджень на території села не проводилось.

У центрі села знаходиться Будинок культури (культорганізатор - Кушнірук Галина Леонідівна працює з 2003 року), в якому розміщена публічно-шкільна бібліотека (бібліотекар - Погранична Інна Василівна). З 1993 по 2008 (?) рік бібліотекарем працювала Дембовська Людмила Яківна, з 2008 по 2018 рік - Гах Марія Василівна.

Торговельна мережа складається з чотирьох магазинів («Продукти і промтовари», «Мрія», «Оріон», «Жасмин»), є бар «Корсика»^[15].

2015 року в селі була заснована громадська організація «Сприяння розвитку села» (керівник - Сергій Щербатюк), яка об'єднала навколо себе активних і свідомих жителів села. Влітку 2015 року було реалізовано кілька культурних проєктів, зокрема відновлено кіносеанси в будинку культури^[16], налагоджено співпрацю з бібліотекою^[17].

2016 року видано інформаційно-краєзнавчу книгу «Історія Рогізного єднає покоління» авторства місцевих жителів — громадського активіста Сергія Щербатюка та бібліотекаря Марії Гах.

• Артур Глинський (нар. 2001 — пом. 13 вересня 2022, Таврійське, Херсонський район, Херсонська область) — український військовик, старший солдат, командир вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту.
• Микола Щербатюк (1955 - 2019 рр.) — письменник, автор книги «Голос чужої сльози» (2008).^[18][19]
• Сергій Щербатюк (нар. 1987) — автор книги «Історія Рогізного єднає покоління» (2016), громадський активіст, депутат Демидівської селищної ради 7 скликання^[20].
• Шаранда Євстафій Миколайович (нар. 1924 р.) — ветеран німецько-радянської війни. Був призваний на фронт у 1944 році, служив автоматником, згодом — артилеристом. Нагороджений орденами і медалями: орден Червоної зірки, медаль «За відвагу», медаль «За взяття Кенігсберга», медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», медаль «За перемогу над Японією».^[21]

• 
  Вулиця Перемоги навесні
• 
  Дорога до села (від Демидівки)
• 
  Вул. Нагрощина
• 
  Село взимку
• 
• 
  Вулиця Нагрощина
• 
  Хрест-фігура у центрі села Рогізне

• Енциклопедія Сучасної України. — Київ : © Інститут енциклопедичних досліджень Національної академії наук України, 2006. — Т. 5. — С. 685. — ISBN 966-02-3355-8.
• Цимбалюк Є. П. Млинівщина: Погляд у минуле. — Рівне: Редакційно-видавничий відділ облуправління по пресі, 1991.-30 с.
• Щербатюк С. М., Гах М. В. Історія Рогізного єднає покоління. — Луцьк: Видавництво Терен, 2016. — 128 с.: іл.
• Сторінка села в соціальній мережі Фейсбук