Саломія (Саломея) — Вікіпедія

Саломія
івр. שלומית‎‎
дав.-гр. Σαλώμη
Народилася14
Померла1 століття
Титулкоролева-консорт
Конфесіяюдаїзм і Jewish Christiand
РідІродіади
БатькоІрод Боет
МатиІродіада
У шлюбі зІрод Филип II і Арістобул Іродіадd
ДітиАристобул IVd

Саломія (Саломея, Соломея Соломія івр. שלומית‎ Шломіт) — дочка Ірода Боета (брата Ірода Антипа, син Ірода І Великого, відомого за «побиття немовлят») та Іродіади, юдейська царівна і пізніше (з 54 року) царівна Халкіди і Малої Вірменії.

У церковній традиції її ім'я пов'язане зі смертю Івана Хрестителя, якого церква шанує вище за всіх святих, після Богоматері, а Христос про якого говорив «Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя!» (Мт. 11:11), «Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли потішитись світлом його.» (Ів. 5:35)

У Новому Завіті, згадана як дочка Іродіади, та не за іменем. Ім'я Саломія назване у Йосипа Флавія, в його історичному творі «Юдейські старожитності»[1].

Саломія та Іван Хреститель

[ред. | ред. код]

В день коли чотиривласник Антипа святкував день народження, на бенкет з'їхалося багато знатних гостей. Іродіада, що покинула законного чоловіка (брата Ірода), фактично привселюдно спокусила свого звеселеного коханця (Мр. 6:23) юною донькою (як зазначив Огієнко, використане тут в застосуванні до Саломії слово κοράσιον означає дівчину-підлітка, по давньо-східним поняттям — раннього шлюбного віку). Танцівниця, за намовою матері, негайно ж попросила дати їй на блюді голову Івана Хрестителя.

Хоча Ірод боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше поважав і слухався (Мр. 6:20), оказався безсилим проти лукавства жіночої підступності (Мт. 14:7-8).

Сюжет нагадує умисел злої цариці Єзавель проти Пророка Іллі «Отак нехай зро́блять мені бо́ги, і так нехай додадуть, якщо цього ча́су взавтра я не зроблю́ душі твоїй, як зро́блено душі кожного з них!» (1Цар. 19:2), посилюючи символічне зближення Івана Хрестителя з Пророком Іллєю, та справджуючи пророцтва найбільшого з усіх пророків Ісаї «...дітиська його [народ] утискають, а жінки мають гору над ним...» (Іс. 3:12).

Згадка у Євангеліях

[ред. | ред. код]

У главі 6 Євангелія від Марка:

14 І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім'я Його стало загально відоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.

15 Інші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.[2]
16 А Ірод, прочувши, сказав: Іван, якому я голову стяв був, оце він воскрес!
17 Той бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.[3]
18 Бо Іван казав Іродові: Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого! [4]
19 А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки..
21 Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині,
22 і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала[5], і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини[6]: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі!
23 І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого!
24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити? А та відказала: Голови Івана Христителя...
25 І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!
26 І засмутився цар, але через клятву[7] й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.
27 І цар зараз послав вояка[8], і звелів принести Іванову голову.
28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері...

— Мр. 6:22-28, переклад Біблії 1962 Івана Огієнка (митр. Іларіона)

У главі 14 Євангелія від Матвія:

1 Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник[9] чутки́ про Ісуса,

2 і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“.
3 Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа.
4 Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати!“[10]
5 І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали.
6 А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла.
7 Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона.
8 А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“
9 І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі[11] з ним, звелів дати.
10 І послав стяти Івана в в'язни́ці.
11 І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері.

— Мт. 14:1-11, переклад Біблії 1962 Івана Огієнка (митр. Іларіона)

В мистецтві

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Саломія була по батьківській лінії онука Ірода Великого, засновника династії Іродіадів. Її батько Ірод Боет (Herodes Boethos, Ірод Безземельний) був сином Ірода Великого та його сьомої дружини другої Маріамни, яка за описом Йосипа Флавія «була першою красунею»[12]. По материнській лінії Соломія була правнукою Ірода Великого. Батько її матері був Арістобул, також син Ірода Великого проте по матері син його другої дружини і Маріамни першої.

У першому шлюбі Саломія перебувала із своїм дядьком Іродом Филипом (Herodes Philippos) — тетрархом Ітуреї, Трахонітської області, Батанеї та Аврана з 4 по 34 рік, сином Ірода Великого та його п'ятої дружини Клеопатри Єрусалимської.

По його смерті у 34 році вона одружується з Арістобулом, сином царя Ірода Халкіського. Її сподівання отримати спадок свого батька не справдились, коли римський імператор Клавдій у 49 році його володіння передав Агріппі II. Арістобул проте вже у 54 році, одразу по приході до влади Нерона, був призначений царем Малої Вірменії, а Саломія стає її царицею.

Збереглися багато монет того часу із зображенням царської пари — Арістобула і Саломії.

Цирцея подає бокал Одіссею (1891) Вільям Вотергаус

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Йосип Флавій, Юдейські старожитності 18, 5.4 [Архівовано 30 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Аверінцев: Другие говорили, что это Илия. Еврейская традиция с незапамятных времен воспринимает пророка Илию, который, согласно 2 Цар. 2:11–12, был живым взят на небо в «колеснице огненной» («11 Когда они шли и дорогою разговаривали, вдруг явилась колесница огненная и кони огненные, и разлучили их обоих, и понесся Илия в вихре на небо. 12 Елисей же смотрел и воскликнул: отец мой, отец мой, колесница Израиля и конница его! И не видел его более. И схватил он одежды свои и разодрал их на две части»), как неизменно живого современника всех поколений; при обрезании мальчика для него каждый раз ставят особое кресло, на пасхальном седере — чашу с вином, его встречают в различных обличиях евреи, нуждающиеся в его помощи, совете или наставлении. Как Илйас, вечно живой странник по свету и покровитель путешествующих, он вошел и в исламские предания. Вместе с тем, его ожидали как вестника Мессии (с чем, между прочим, связано символическое сближение Иоанна Крестителя с образом Илии, ср. Мк. 9:11–12 и комментарий к этому месту); позднее еврейские миниатюристы будут изображать Илию бегущим и трубящим на бегу в шофар перед Мессией, сидящим на коне.
    Пророк, как прежде бывали пророки. Для эпохи характерна, во-1-х, вера в то, что времена пророческого дара окончились, во-2-х, надежда на обновленное возвращение пророчества.
  3. ↑ Аверінцев: Иродиада — внучка Ирода Великого; ее первым мужем был Филипп (не путать с одноименным тетрархом!), еще один из сыновей Ирода Великого, на этот раз от Мариамны, а потому единокровный, хотя и не единоутробный брат Ирода Антипы. Ее роль в расправе над Иоанном Крестителем напоминает умысел злой царицы Иезавели против Илии (1 Цар 19:2 : «И послала Иезавель посланца к Илии сказать: пусть то и то сделают мне боги, и еще больше сделают, если я завтра к этому времени не сделаю с твоею душею того, что [сделано] с душею каждого из них»), усиливая символическое сближение Иоанна с Илией (ср. ниже к 1 Цар 19:3). Повествование Иосифа Флавия (Antiquitates Judaicae XVIII, 116–119) подчеркивает политические мотивы, заставлявшие Ирода Антипу бояться популярности Крестителя как возможного главы повстанцев: «Уважение к оному мужу, чьему совету, как казалось, все готовы были следовать, могло подвигнуть народ к восстанию». В сущности, обе версии не безусловно противоречат друг другу, если иметь в виду черту слабовольной нерешительности, как кажется, присущую тетрарху Галилеи: если политические резоны (в число коих, естественно, входил и вопрос о канонически недопустимом браке!) побуждают его арестовать Иоанна, он вполне может затем решиться на его казнь под действием толчка извне. Интересно, что у Иосифа Иродиада позднее интерпретирует поражение ее мужа в войне с Аретой как кару Божью за казнь Иоанна.
  4. ↑ Аверінцев: Не должно тебе жить с женой брата твоего! Такой брак был строго воспрещен, пока жив брат. Ср. 3 М. 18:16: «Наготы жены брата твоего не открывай, это нагота брата твоего» и особенно 3 М. 20:21: «Если кто возьмет жену брата своего, это мерзость — он открыл наготу брата своего, быть им бездетными».
  5. ↑ Аверінцев: Для юной девицы из столь высокой семьи — довольно необычное, если не прямо скандалезное поведение в присутствии пирующих мужчин, объяснимое только распущенностью нравов при дворе Ирода Антипы. Не только в Библии мы встречаем предостережения против певичек и плясуний, напр., Сир. 9:4: «Не оставайся долго с плясуньей (μετά ψαλλούσης), чтобы не попасть в плен художества ее»; известно изречение Цицерона, Pro Murena 14: «Никто не пляшет в трезвом виде, ежели по случайности не свихнется» (речь идет, разумеется, о поведении лиц свободнорожденных [в отличии от вольноотпущенных], что же касается возможности плясать в виде нетрезвом, то она резервирована для лиц мужского пола и уж никак не вообразима для юных особ женского пола). У Иосифа Флавия рассказывается, как Антипатр (сын Саломеи !) ставил в вину Архелаю пьянство и непристойные пляски на ночных пирах (Bellum Judaicum II, 2, 5); это позволяет представить себе и реальность, и отношение к этой реальности общественного мнения. Ср. G. Dalman, Der Tanz der Tochter des Herodias, Palflstinajahrbuch 14, 1918, S. 44–46. Джерело: Сергей Аверинцев. Собрание сочинений. / Переводы. Евангелия. Книга Иова. Псалмы. К.: Дух і літера, 2005. - С. 249-250
  6. ↑ Використане тут в застосуванні до Саломії слово κοράσιον обзначає дівчину-підлітка, по давньо-східним поняттям — раннього шлюбного віку
  7. ↑ Аверінцев: Из-за своей клятвы. Для святоотеческой экзегезы казус Ирода предоставлял возможность рассуждать об опасностях клятвы, а также о том, что в некоторых случаях нарушение клятвы является меньшим злом сравнительно с ее исполнением. Бл. Иероним обращается к Ироду с риторическим вопросом: «Если бы она потребовала умертвить отца, умертвить мать, стал бы ты это исполнять или нет?» (ad loa). «Исполнять клятву (εύορκείν) не везде хорошо» (Благовестник. Толкование на святые Евангелия Феофилакта, архиеп. Болгарского, СПб., б. г., с. 207). На языке другой эпохи ту же тему подхватывает Лютер, тоже обращающийся к тетрарху: «Ишь ты, прямо святой человек Ирод, какое затеял дело благочестия!» (цит. по кн.: J. Gnilka, Das Evangelium nach Markus, I, Мк 1–8, 26, 3. Aufl., Zurich, 1989, S. 253).
  8. ↑ Аверінцев: Стражник. В подлиннике употреблено латинское слово «спекулятор» (speculator), вошедшее на пространствах Римской империи и в греческий, и в еврейский языки (σπεκουλάτωρ). Оно обозначало различные воинские функции, в число которых входило, между прочим, приведение в исполнение смертных приговоров.
  9. ↑ Аверінцев: Царь Ирод. Речь идет о тетрархе («четвертовластнике») Ироде Антипе, сыне Ирода Великого, правившем Галилеей и Переей в 4–37 гг.; окончил жизнь в ссылке в Галлии. Термин «тетрарх» буквально означает «властитель четвертой части страны»; он употреблялся в уничижительном значении, примерно как «царек», прилагаясь, в частности, к двум из трех сыновей Ирода Великого, между которыми была разделена территория Палестины: Архелаю досталась более важная доля и его называли «этнархом», доли остальных двух были более периферийными (и все они, разумеется, являли собой марионеток римской власти). Если чуткость к этимологическому значению слова «тетрарх» требовала довести число таких «царьков» до четырех, можно было включить в их число Лисания как правителя Авилены (ср. Лк. 3:1: «В пятнадцатый же год правления Тиверия кесаря, когда Понтий Пилат начальствовал в Иудее, Ирод был четвертовластником в Галилее, Филипп, брат его, четвертовластником в Итурее и Трахонитской области, а Лисаний четвертовластником в Авилинее»). Но обозначение тетрарха как «царя», встречаемое у Марка, также было в повседневной речи совершенно нормальным, хотя титул «царя» в строгом смысле слова Ирод Антипа как раз пытался — и не смог добыть в Риме (Jos. Flav. Antiq. Jud. 18, 240–256).
  10. ↑ Огієнко: Іродіяда, дочка Аристовула, онука Ірода I, покинула свого чоловіка Ірода-Пилипа й одружи́лася з його братом Іродом Антипою.
  11. ↑ Огієнко: „Возлежав“ — сидів, півлежачи, при столі
  12. ↑ Йосип Флавій Юдейські старожитності 15, 9.3 [Архівовано 30 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]

http://www.bibelwissenschaft.de/nc/wibilex/das-bibellexikon/details/quelle/WIBI/zeichen/s/referenz/53939/cache/5d385edb6d80357fb96b43a7d9ef4e9b/ [Архівовано 13 листопада 2010 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Саломія_(Саломея)&oldid=42084394