Софія Данська — Вікіпедія

Софія Данська
дан. Sofie Eriksdatter af Danmark
Ім'я при народженні	дан. Sofie Eriksdatter af Danmark
Народилася	1241
Померла	1286[1] Данія
Країна	Швеція
Титул	королева[d]
Конфесія	християнство
Рід	Естрідсени
Батько	Ерік IV
Мати	Judith of Saxonyd
Брати, сестри	Інґеборґ Еріксдаттерd, Jutta of Denmarkd і Agnes of Denmarkd
У шлюбі з	Вальдемар I Біргерсон
Діти	Ingeborg of Swedend, Marina Valdemarsdotter of Swedend, Рикса Шведськаd, Katarina Valdemarsdotter of Swedend, Margareta Valdemarsdotter av Sveriged і Erik Valdemarssond
Медіафайли у Вікісховищі

Софія Данська (дан: Sofie Eriksdatter і швед Sofia Eriksdotter; 1241—1286) — королева Швеції як дружина короля Вальдемара.

Софія була старшою дочкою Еріка IV і Юти Саксонської. У неї не було братів, але були три сестри, Інґеборґа, Аґнес і Юта. Її батько був убитий у 1250 році, коли вона та її сестри були дітьми. Оскільки він не залишив сина, його наступником став брат Абель, а потім у 1252 році його другий брат Хрістоффер I.

Шлюб між Софією Данською та королем Швеції Вальдемаром був укладений як частина політики мирної дипломатії між Данією та Швецією, яку підтримував Бірґер Ярл, батько Вальдемара і фактичний регент Швеції.^[2] У 1254 році Бірґер Ярл виступав посередником між Хрістоффером I і королем Норвегії Гоконом, і коли Хрістоффер I потребував підтримки проти архієпископа Лунда Якоба Ерландсена, у 1258 році був укладений союз між Христоффером I, королем Норвегії Гоконом і Бірґером Ярлом. У зв'язку з цим Хрістоффер I заручив свою племінницю Софію з сином Бірґера Вальдемаром зі Швеції, а його племінниця Інґеборґа із сином Гокона Маґнусом VI.^[2] Була необхідна звільнення від Папи, щоб дозволити шлюб у межах ступеня спорідненості, який був наданий Олександром IV 1 березня 1259 року з мотивацією, що шведи та данці завдяки цьому шлюбу зможуть більше боротися проти сусідніх язичників.^[2] В «Ерікскронікані», що коли їй повідомили про домовлений шлюб, вона вийшла з кімнати, зайшла до своєї кімнати і попросила Діву Марію: «Дай мені щастя з ним і йому зі мною».^[3]

За словами Ерікскронікана, весілля між Софією та Вальдемаром відбулося в 1260 році в Імнінге (ймовірно, Онінге в Одешогу), і було описано як грандіозна подія з турнірами, танцями, іграми та віршами. Софія отримала дохід від Мальме та Треллеборга, а також статок у золоті та сріблі як її придане.^[2] Однак її становище на весіллі було вже дещо меншим, ніж тоді, коли було оголошено про заручини. Її тесть Бірґер Ярл сам одружився з вдовою її дядька Абеля, вдовою данською королевою Матильдою Голштинською, і Софія отримала тим самим вдову свого дядька Абеля, названого вбивцею її батька, як її свекруха.^[2] Під час цього весілля її дядька Хрістоффера I змінив Ерік V з Данії під регентством Марґарет Самбірійської, яка відмовлялася визнавати право Софії на спадщину після батька до 1263 року^[2].

Софія описана в літописах як політично активна, горда красуня з гострим язиком і інтересом до шахів.^[3] Про неї відомо небагато подробиць, але її печатка як королеви збереглася, а також імена двох її фрейлін: Маргарети Рагнілдсдоттер та Інгрід.^[2]

У 1266 році її чоловік нарешті став королем де-факто після смерті свого батька Бірґера Ярла, а свекруха покинула Швецію. У конфлікті між королем Вальдемаром та його братами королева Софія прийняла сторону короля і, як повідомляється, також посилила конфлікт, образивши своїх зятів: вона славно назвала герцога Маґнуса Біргерссона «кет-лаботер» («Маґнус Лідильник») і герцог Ерік Бірґерссон «Erik alls intet» («Дійсно-нічого-Ерик»).^[2]

У той час як сама Софія та її сестра Інґеборґа були одружені з королями, їхні сестри Аґнес і Юта були змушені стати черницями під тиском данського регента, щоб уникнути того, щоб більша частина величезного статку сестер мала залишити Данію. У 1271 році Аґнес і Юта втекли з монастиря в Роскілле до своєї сестри королеви Софії в Швеції.^[2] У шведському королівському дворі їх привітно зустріли, але Юта і Вальдемар влаштували скандал, закрутивши роман.^[2] Можливо, у 1273 році у них народилася дитина^[3]. Скандал — не тільки перелюб, а й кровозмішення, оскільки церква вважала невістку справжньою сестрою — як повідомляється, призвів до того, що Вальдемару довелося здійснити паломництво до Риму, щоб попросити прощення у Папи.^[2] Чи він справді здійснив паломництво, невідомо.^[2] За літописами королева Софія коментувала: «Я ніколи не одужаю від цього горя. Прокляти день, коли моя сестра побачила королівство Швеція».^[3]

У 1274 році в Швеції почалася відкрита громадянська війна, коли брати короля, герцоги Маґнус і Ерік, оголосили йому претензію на трон.^[2] Після битви при Гові в червні 1275 року герцог Маґнус проголосив себе королем Швеції. Ця новина надійшла до королеви, коли вона грала в шахи.^[3] Король Вальдемар використав зв'язки Софії та вступив у союз з королем Данії та Норвегії проти Маґнуса, але безуспішно. Потім він спробував вступити в союз з Бранденбургом і князями Північної Німеччини, влаштувавши шлюб між його дочкою Інґеборґою і Герхардом II Гольштинським і заклавши Ґотланд Бранденбурґу.^[2] Під час конфлікту Софія виступила на боці Вальдемара: 8 вересня 1277 року вона разом з Вальдемаром підписали лист про закладення острова Ґотланд Банденбурґу в Копенгагені.^[2]

У 1278 році Вальдемар нарешті погодився назавжди зректися престолу на користь свого брата Маґнуса і взяв титул quondam rex (колишній король), а також отримав деякі землі у Вестерґетланді та Естерґетланді. Вальдемар оселився в Данії в 1280 році, а Софія залишилася в Швеції.^[2] З цього моменту вони жили окремим життям.^[2]

Королева Софія називала себе regina quondam (колишня королева) і senior regina (старша королева).^[2] Вона згадується в кількох ділових документах, наприклад, коли вона пожертвувала прибуток від лову лосося в Норрчепінгу абатству Скеннінге в 1283 році. Наступного року данський суд у Ніборзі остаточно вирішив питання про спадщину її та її сестер і надав їм доступ до всіх земель, успадкованих їхнім батьком у Данії. Приблизно в той же час король Маґнус на практиці визнав свого брата Вальдемара непридатним керувати його справами (зрештою він ув'язнив Вальдемара в 1288 році). Незрозуміло, як і чи вплинуло це на Софію, але Магнус таки взяв на себе управління маєтками Вальдемара і опіку над донькою Софії, шлюби якої він організував.^[2]

Софія померла в 1286 році. Одне джерело стверджує, що вона була похована в абатстві Врета, а інше — в абатстві Рінґстед в Данії. Її чоловік був ув'язнений у 1288 році і відкрито жив із коханками у своїй затишній в'язниці до своєї смерті в 1302 році.

У Софії було шестеро дітей:

1. Інґеборґа (1263—1292), графиня Гольштейн, одружена з Герхардом II, графом Гольштейн-Плон
2. Ерік (1272—1330), Ріксрод, данський претендент на престол у 1328—1329 роках.
3. Марина, вийшла заміж у 1285 році за Рудольфа, графа Діпхольца
4. Річеза (до 1292 р.), королева Польщі, вийшла заміж у 1285 р. за польського короля Пшемислом II
5. Катерина (пом. 1283)
6. Марґарет (пом. після 1288), монахиня в абатстві Скеннінґе з 1288 року.

• Christer Öhman (Swedish): Helgon, bönder och krigare. Berättelser ur den svenska historien [Saints, farmers and warriors. Stories from the history of Sweden]