Тримурті — Вікіпедія

Індуїзм
Історія · Пантеон
Напрями Вайшнавізм Смартизм Шайвізм Шактизм
Вірування і практика Артха Бгакті-йога Бгакті Дхарма Йога Кама Карма Майя Мандир Мантра Мокша Пуджа Самсара Санскрит Тантра Тримурті Яджня
Писання Бгаґавад-Ґіта Веди Веданґа Махабхарата Пурани Рамаяна Упанішади інші
Близькі теми Аюрведа Джйотіша Ґуру Індуїзм за країнами Календар Космологія Міфологія Свята Термінологія
Категорія • Портал
п о р

Триму́рті (санскр. त्रिमूर्ति, «три обличчя») — концепція тріади, яка об'єднує трьох головних богів індуїстського пантеону (Брахму-Творця, Вішну-Охоронця і Шиву-Руйнівника) у єдине ціле^[1], у так звану індуїстську трійцю, або Велику трійцю^[2]. Саме поняття Тримурті часто трактується як божество, найвідомішим зображенням якого є людина з трьома обличчями. Вважається також, що самі боги Брахма, Вішну і Шива — усього лише аспекти, прояви Тримурті.

Зображується Тримурті у вигляді трьох голів на одній шиї або ж трьох облич на одній голові.^[3]

Створення Тримурті почалося з того, що єдиний Універсальний Дух побажав розділити себе, що було викликано Пристрастю. З ками, або бажання, вийшов у зовнішній світ первісний бог чоловічої статі Брахма, що створив три світи й усе суще. Але акт створення спричиняє також процеси збереження і розпаду, а отже, постає потреба в Богові-Захиснику Вішну і Богові-Руйнівнику Шиві. Три цих боги, наділені функціями створення, збереження й руйнування, становлять основну групу індуїстських божеств. Навколо них виросла велика система індуїстських богів і богинь.

Тримурті трактують як модель відображення абсолюту в трьох формах, які доповнюють одна одну й співвідносяться з космогонічними функція творення.

Цю модель розробили насамперед шиваїсти. У «Лінга-пурані» абсолют, що відповідає «вічному Шиві» (Садашива), представлений у трьох проявах: як творець світу Брахма, як його охоронець Вішну та руйнівник Шива (Бхава). Три космологічні функції відповідають трьом гунам філософії самкх'я — в тримурті Вішну є втіленням «просвітленого» начала саттви, Брахма — «енергетичного» раджасу, а Шива — «деструктивного» тамасу. Цим трьом гунам традиційно відповідають певні кольори: чорний — тамасу, червоний — раджасу та білий — саттві. Тримурті також пов'язують з основними елементами: земля — Брахма, вода — Вішну, вогонь — Шіва.

Прихильники шактизму, для яких бог існував у жіночій подобі, мали жіночий тримурті, який називався «трідеві» з Сарасваті в ролі творця, Лакшмі в ролі своєрідної берегині та Калі в ролі нищительки.

Раніше за Тримурті помилково брали зображення триликого Шиви-Мехашвари (наприклад, на острові Елефанта на околицях Бомбея). Насправді три обличчя Шиви-Махешвари символізують три іпостасі цього божества.

У Пуранічний період (300—1200 роки н. е.) відбувався підйом постведичної релігії та еволюція, яку Р. Маджумдар назвав «синтетичним індуїзмом»^[4]

Цей період не відзначався однорідністю. Включення ортодоксального брахманізму у вигляді залишків старих ведичних традицій разом з різними сектантськими релігіями, зокрема шиваїзму, вайшнавізму і шактизму, які ще належали до ортодоксальних, формує образи окремих осіб^[5]. Однією з важливих рис цього періоду була гармонія між ортодоксальними та і сектантськими формами^[5]. З цього приводу Р. Маджумдар зазначає, що найпомітніше вираження цього можна знайти в богословській концепції тримурті, тобто прояву вищості Бога у трьох формах — Брахми, Вішну та Шиви. Але цю концепцію не можна вважати успішною, адже Брахма не здобув значної влади порівняно з Шивою та Вішною, а отже, в ній проглядаються задуми трьох різних сект щодо їхніх богів, яких вони вважали брахманом^[5]

Моріс Вінтерніц зазначає, що Тримурті рідко згадується в індуїстській літературі^[6]

Французький індолог Ален Данієлу^[7] вважає, що концепція християнської Трійці розвинулася під певним впливом індуїстського Тримурті. На початку нашої ери концепції індуїзму були відомі в грецькому світі. У Александрії була досить велика індійська діаспора. До того ж збереглися грецькі джерела з описами індуїстських культів (II ст., Геліодор, син Діона). За цією інтерпретацією Бог Отець відповідає Шиві, Вішну виступає як аватара бога в ролі Ісуса Христа. Інші дослідники також проводили паралелі між індуїзмом та християнством і зокрема наголошували на подібностях між Ісусом та Крішною^[8]. Святий Дух християнської Трійці, за тлумаченням Данієлу, щонайкраще відповідає Брахмі.

Проте інші дослідники відкидають будь-який значний вплив Тримурті на концепцію Трійці. Для Вільгельма Шмідта та Макса Мюллера впливи індуїзму на християнство якщо і були, то в значно меншій мірі та у пізніші часи.

Артур Бешем відзначає, що інтерес Заходу до Тримурті пояснюється подібністю індуїстської трійці й християнства. Але насправді індуїстська триєдність, на відміну від християнської Святої Трійці, ніколи не сприймалась, оскільки індуїстська триєдність схилялась завжди на користь одного бога — Брахми. Тому триєдність Тримурті штучна, і вона мала мало реального впливу^[9].

Фріда Метчетт характеризує систему Тримурті як одну з кількох структур, в якій різні божественні фігури можуть бути встановлені на різних рівнях"^[10].

Також концепція Тримурті присутня в Майтраянії-упанішаді, де три боги представлені у формі його трьох найвищих форм.

Одне з найвідоміших зображень Тримурті, яке науковці датують VIII століттям, є в Еллорі, комплексі печерної та наземної архітектури в Південній Індії. Статуя Тримурті розташована в одному з храмів комплексу Кайласанатхі. На скульптурних зображеннях боги Тримурті стоять разом або ж їхні тіла вростають одне в одне.

• 
  Брахма, Вішну і Шива, 1770
• 
  Богиня Бхадракалі та індуїстська «трійця», 1660-1670
• 
  Зображення Тримурті у Ват-Пху, кхмерському храмовому комплексі в південному Лаосі.

• Banerjea J. N.. The so-called Trimurti of Elefanta. Arts Asiatiquesi, 1955, t. 2, № 2, p. 120-26.
• Basham, A. L. (1954). The Wonder That Was India: A Survey of the Culture of the Indian Sub-Continent Before The Coming of the Muslims. New York: Grove Press, Inc.,.
• Courtright, Paul B. (1985). Gaṇeśa: Lord of Obstacles, Lord of Beginnings. New York: Oxford University Press. ISBN 0-19-505742-2.
• Daniélou, Alain. Mythes et dieux de l'Inde, Champs Flammarion, 1994/
• Flood, Gavin (1996). An Introduction to Hinduism. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-43878-0.
• Flood, Gavin (Editor) (2003). The Blackwell Companion to Hinduism. Malden, MA: Blackwell Publishing Ltd.. ISBN 1-4051-3251-5.
• Grimes, John A. (1995). Ganapati: Song of the Self. SUNY Series in Religious Studies. Albany: State University of New York Press. ISBN 0-7914-2440-5.
• Jansen, Eva Rudy (2003). The Book of Hindu Imagery. Havelte, Holland: Binkey Kok Publications BV. ISBN 90-74597-07-6. Eighth printing; First published 1993.
• Kirfel W., Die dreiköpfige Gottheit, Bonn, 1948.
• Radhakrishnan, Sarvepalli (Editorial Chairman) (1956). The Cultural Heritage of India. Calcutta: The Ramakrishna Mission Institute of Culture. Second edition, four volumes, revised and enlarged, 1956 (volume IV).
• Winternitz, Maurice (1972). History of Indian Literature. New Delhi: Oriental Books Reprint Corporation. Second revised reprint edition. Two volumes. First published 1927 by the University of Calcutta.
• Zimmer, Heinrich (1972). Myths and Symbols in Indian Art and Civilization. Princeton, New Jersey: Princeton University Press. ISBN 0-691-01778-6.

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Тримурті

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Trimurti

• Зображення Тримурті