Уругвай — Вікіпедія

Східна Республіка Уругвай ісп. República Oriental del Uruguay
Прапор Герб
Девіз: ісп. Libertad o Muerte «Воля або смерть» Травневе сонце
Гімн: Orientales, la Patria o la Tumba! Національний гімн Уругваю
Столиця (та найбільше місто)	Монтевідео 34°53′ пд. ш. 56°10′ зх. д.country H G O
Офіційні мови	Іспанська
Форма правління	Унітарна президентська конституційна республіка
- Президент	Луїс Альберто Лакальє Поу
- Віцепрезидент	Беатріс Аргімон
Незалежність
- від Бразильської імперії	25 серпня 1825
- визнана	28 серпня 1828
Площа
- Загалом	176 215 км² (90)
- Внутр. води	1,5 %
Населення
- оцінка липень 2020	▲3 473 730 (134)
- перепис 2011	3 286 314
- Густота	18,96/км² (202)
ВВП (ПКС)	2019 р., оцінка
- Повний	▲80,817 (92)
- На душу населення	▲23,274 (59)
ВВП (ном.)	2018 рік, оцінка
- Повний	▲60 180 (76)
- На душу населення	▲17,165 (47)
ІЛР (2016)	▲0.795 (високий) (54)
Валюта	Уругвайський песо (UYU)
Часовий пояс	UST (UTC-3)
- Літній час	UDST (UTC-2)
Коди ISO 3166	UY / URY / 858
Домен	.uy
Телефонний код	+598
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Уругвай

Уругва́й (ісп. Uruguay МФА: [uɾuˈɣwai̯] Уругва́й), офіційно Східна Республіка Уругвай (у значенні Республіка Східного берега річки Уругвай) — держава в південно-східній частині Південної Америки, на узбережжі Атлантичного океану. Межує з Бразилією та Аргентиною.

Уругвай є другою, після Суринаму, найменшою незалежною державою Південної Америки та третьою з усіх материкових територій (найменша — Французька Гвіана — департамент Франції). Країна має площу 176 215 км² та 660 км берегової лінії^[1].

Ландшафт, переважно, рівнинний з пагорбами та нечисленними узвишшями. Найвища точка країни — гора Серро-Катедрал, пік якої досягає 514 м над рівнем моря в районі пагорба Сьєра Карапе. Прибережні низовини мають родючі ґрунти. 3/4 країни є вкритим зеленою травою степом ідеальним для вирощування худоби. Густа річкова мережа охоплює країну, що складається з чотирьох басейнів річок або дельт: басейну річки Ла-Плата, річки Уругвай, лагуна Мірим та річка Ріо-Негро («Чорна річка»). Також кілька лагун знаходяться вздовж узбережжя Атлантичного океану.

На південному заході Ла-Плати, гирло річки Уругвай утворює західний кордон країни. Монтевідео є найпівденнішою столицею в Північній та Південній Америці та третьою найпівденнішою у світі (після Канберри і Веллінгтона).

В Уругваї знаходяться 10 національних парків.

Клімат субтропічний, океанічний. Середні температури січня 22—24 °C, липня 10—12 °C. Під час вторгнення південних вітрів, «памперо», відбувається пониження температури до −5 °C, йдуть снігопади. Опади випадають протягом усього року з осіннім максимумом від 1000 мм на півдні і у внутрішніх районах і до 1200 мм на півночі і на височинах.

Назва країни походить від назви однойменної ріки ґуаранською мовою. Існує декілька тлумачень цієї назви. Одним із найпоширеніших перекладів є "пташина ріка" (від гуар. urú – цим словом називають будь-яку дику птаху).^[2][3] Назва також може походити від ґуаранського слова, яким називають річкових равликів (гуар. uruguá), що поширені на берегах ріки Уруґвай.^[4]

Широкого поширення набуло тлумачення, запропоноване відомим уругвайським поетом Хуаном Соріля де Сан Мартіном: на його думку, назва означає "ріка барвистих птахів"^[5]. Хоча це тлумачення не підкріплене жодним дослідженням, воно й досі має велике культурне значення в країні.^[6]

Коли європейці вперше прибули на територію сучасного Уругваю у 1516 році, ці землі заселяли індіанці чарруа. У 1680 році була заснована фортеця Колонія-дель-Сакраменто, а майбутня столиця країни, Монтевідео, була побудована в 1726 році як військовий опорний пункт, що з часом перетворився на важливий комерційний центр, конкурент Буенос-Айреса.

Територія країни багато разів переходила з рук в руки між Іспанією і Португалією. У 1776 році вона увійшла до складу іспанського віце-королівства Ріо-де-ла-Плата, а у 1811 році почалася війна за незалежність від Іспанії.

У 1821 Уругвай, під назвою Провінція Сісплатина (порт. Provincia Cisplatina), був приєднаний до Бразилії, внаслідок чого 25 серпня 1825 року розпочалася Аргентино-бразильська війна за контроль над цією територією. Після трьох років війни в 1828 році в результаті компромісу між Аргентиною і Бразилією Уругвай одержав незалежність. Перша конституція Уругваю була прийнята 18 липня 1830 року.

У 1865—1870 роках Уругвай узяв участь у Війні Потрійного Альянсу разом з Аргентиною і Бразилією проти Парагваю.

З початку 20-го століття країна почала активно привертати європейських іммігрантів. У часи світових воєн Уругвай поставляв сільсько-господарські товари до виснаженої війною Європи. Ціни на ці товари помітно впали після кінця 2-ї світової війни, що сприяло занепаду уругвайської економіки у 50-ті роки. Інфляція, масове безробіття 60-x призвели до нестабільності і в країні з'явилася партизанська марксистська організація «Тупамарос» (Tupamaros), яка дестабілізувала ситуацію ще більше. 1967 року ухвалено нову конституцію.

27 червня 1973 року, після придушення «Тупамарос», влада перейшла до армії, а парламент країни було розпущено. Фактична військова диктатура продовжувалася 11 років, за цей час близько 10 % населення Уругваю емігрувало до інших країн. У 1984 році в країні розпочалися масові протести та загальний страйк проти диктатури. Були проведені вибори, на яких президентом обрано Хуліо Маріа Сангуінетті який перебував на посту до 1990 року. Його адміністрацією було впроваджено перші економічні реформи та почато демократизацію країни. Наступним президентом став Луіс Альберто Лакаллє, що виграв на президентських виборах 1989 року і перебував на посаді з 1990 до 1995 року. Він провів багато реформ, деякі з них, проте, були скасовані внаслідок референдуму. На виборах 1994 року, знову виграв колишній президент Сангуінетті, який з 1995 до 2000 року продовжив економічні реформи, реформував виборче законодавство, систему соціального захисту, освіти та інші. У 2000 році пост президента після повторного голосування зайняв Батлл.

1999 року в економіці Уругваю намітився спад. Спалах хвороби «афтоса»(aftosa) у 2001 році зашкодив важливій для країни м'ясній індустрії. Безробіття зросло до 20 % населення, розмір заробітної плати впав, національна валюта песо знецінювалася, зросла частка людей з доходами нижче прожиткового мінімуму.

2004 року уругвайці обрали собі нового президента, ним став Табаре Васкес (ісп. Tabaré Vázquez).

У 2010 році президентом став Хосе Мухіка (ісп. José Alberto Mujica Cordano), колишній партизан. Він відомий, як найбідніший президент світу, оскільки, зокрема, відмовився від користування президентською резиденцією та віддавав 90 % президентської зарплатні на благодійність. Внаслідок цього зарплата, яку він отримував, приблизно відповідає середній по Уругваю.

У листопаді 2014 року президентом знову обраний Табаре Васкес.

24 листопада 2019 року пост президента зайняв Луїс Альберто Лакальє Поу — син колишнього президента Уругваю Луїса Альберто Лакалле. набравши 48,71 % голосів на президентських виборах, з мінімальним відривом у 28 666 голосів.

Конституційна республіка. Главою держави є президент республіки. Президент і віце-президент обираються прямим загальним голосуванням терміном на 5 років. Вибори президента і віце-президента проводяться в два тури у випадку, якщо в першому турі ні один із кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів. Президент Східної Республіки Уругвай — Табаре Васкес.

Законодавчий орган — Конгрес (Генеральна асамблея), яка складається з двох палат: палати представників і сенату. Сенат складається з 31 сенатора, включаючи віцепрезидента, який є головою Конгресу і сенату. Палата представників складається з 99 членів. Генеральна асамблея обирається терміном на 5 років. Голова Конгресу (Генеральної асамблеї) — Родольфо НІН НОВОА (Rodolfo Nin Novoa). Голова сенату — Родольфо НІН НОВОА (Rodolfo Nin Novoa). Голова Палати представників — Роке АРРЕГІ (Rogue Arregui).

Виконавча влада здійснюється президентом республіки. Президент призначає Раду Міністрів.

Голова уряду — Президент Східної Республіки Уругвай — Луїс Альберто Лакальє Поу.

• Громадянський союз — ГС (Union Civica). Партія католиків. Створена у 1971 р. у результаті відокремлення від Християнсько-демократичної партії правого крила. Лідер — Херардо АСАМБУЙЯ (Gerardo Azambuya).
• Партія «Колорадо» (Partido Colorado). Заснована в першій половині XIX ст. як партія «Колорадо». З початку XI ст. офіційно іменується Батльїстською партією по імені її колишнього лідера Хосе Батльє-і-Ордоньєса. Партія не має оформленого членства. З'їзди не скликаються. Керівний орган партії — Генеральний виконавчий комітет. Лідер — Хосе Луїс БАТЛЬЄ (Jose Luis Batlle). Генеральний секретар — Хорхе БАТЛЬЄ ІБАНЬЄС (Jorje Batlle Ibanez).
• Комуністична партія Уругваю — КПУ (Partido Comunista del Uruguay PCU). Заснована 21 вересня 1920 р. на базі лівого крила Соціалістичної партії Уругваю. КПУ входить до Широкого фронту. Генеральний секретар — Едуардо ЛОРЬЄ (Eduardo Lorier). Друкований орган — теоретичний журнал «Естудіос» (Estudios). КПУ видає щоденну газету «Ора популар» (Hora Popular).
• Національна партія («Бланко») (Partido Nacional (Blanco). Заснована в 1836 р. Виконавчий голова — Хорхе Ларраньяга (Jorge Larranaga). Генеральний секретар — Альберто Сумаран (Alberto Zumaran).
• Соціалістична партія Уругваю — СПУ (Partido Socialista del Uruguay). Заснована у 1910 р. Генеральний секретар — Едуардо (Лало) ФЕРНАНДЕС (Eduardo (Lalo) Fernandez). Голова — Рейнальдо ГАРГАНО (Reynaldo Gargano).
• Християнсько-демократична партія — ХДП (Partido Democrata Cristiano — PDC). Створена у лютому 1962 р. на основі об'єднання партії католиків Громадянський союз і угруповання Християнсько-демократичний рух. Входила до Широкого фронту до березня 1989 р. Голова — Ектор ЛЕСКАНО (Hector Lescano). Генеральний секретар — Франсіско ОТТОНЕЛЬЇ (Francisco Ottonelli).

Уругвай поділяється на 19 департаментів (departamentos, в однині — departamento).

Населення вказане станом на 2011 рік.

Департамент	Площа км²	Населення чол	Щільність чол/км²	Столиця департаменту
Артіґас	11 928	73 378	6,15	Артигас
Дурасно	11 643	57 088	4,90	Дурасно
Канелонес	4 536	520 187	114,68	Канелонес
Колонія	6 106	123 203	20,18	Колонія-дель-Сакраменто
Лавальєха	10 016	58 815	5,87	Мінас
Мальдонадо	4 793	164 300	34,28	Мальдонадо
Монтевідео	530	1 319 108	2 489	Монтевідео
Пайсанду	13 922	113 124	8,13	Пайсанду
Ривера	9 370	103 493	11,04	Ривера
Ріо-Негро	9 282	54 765	5,9	Фрай-Бентос
Роча	10 551	68 088	6,45	Роча
Сальто	14 163	124 878	8,82	Сальто
Сан-Хосе	4 992	108 309	21,7	Сан-Хосе-де-Майо
Серро-Ларго	13 648	84 698	6,21	Мело
Соріано	9 008	82 595	9,17	Мерседес
Такуарембо	15 438	90 053	5,83	Такуарембо
Трейнта-і-Трес	9 676	48 134	4,97	Трейнта-і-Трес
Флорес	5 144	25 050	4,87	Тринідад
Флорида	10 417	67 048	6,44	Флорида

Головні міста: Монтевідео, Лас-П'єдрас, Пунта-дель-Есте, Сьюдад-де-ла-Коста, Сальто, Пайсанду, Фрай-Бентос.

Конституція написана 27 листопада 1966 року, діє з лютого 1967 року; скасована 27 червня 1973 року, нова конституція діє з 30 листопада 1980 року. Дві конституційні реформи були затвердженні плебісцитами 26 листопада 1989 року і 7 січня 1997 року.

Законодавство ґрунтується на іспанській системі цивільного права.

Голова держави — президент країни, прем'єр-міністр. Обираються національними виборами на строк 5 років.

Рада Міністрів призначається президентом за схваленням парламенту.

Двопалатний парламент — Генеральна Асамблея (Asamblea General) поділяється на Палату Сенаторів(Camara de Senadores) і Палату Представників (Camara de Representantes). 30 сенаторів обираються на загальнонаціональних виборах на 5-ирічний термін. 99 членів палати представників також обираються національними виборами кожні 5 років.

Існує Верховний суд, судді якого обираються на 10-річний термін Генеральною Асамблеєю.

Уругвай має зв'язки з більшістю країн світу, але особливо вони розвинуті з сусідами — державами південної Америки та з європейськими, звідки походить більшість населення.

• Українсько-уругвайські відносини

Уругвай — одна з найбільш економічно розвинених країн Латинської Америки.

Сільськогосподарські землі займають близько 9/10 території країни, з них пасовища займають близько 14 мільйонів гектарів.

Розвинене тваринництво експортного напряму — розведення м'ясних порід великої рогатої худоби і шерстистих овець. Головні сільськогосподарські культури: пшениця, рис, цукрова тростина, кукурудза, олійний льон, соняшник, кормові трави для худоби.

Вирощують також виноград і цитрусові.

Уругвай експортує м'ясо, рис, продукцію зі шкіри, вовну, рибу, молочні продукти. Головні країни уругвайського експорту: США 17,3 %, Бразилія 16 %, Німеччина 6,3 %, Аргентина 6,2 %, Мексика 4,2 % (на 2004 рік).

Країна імпортує механізми, хімічну продукцію, автомобілі, нафту. Головні країни уругвайського імпорту: Аргентина 19,5 %, Бразилія 19 %, Парагвай 12,9 %, США 9,2 %, Китай 6 % (на 2004 рік).

Основні галузі промисловості:

• харчова;
• м'ясо-охолоджувальна;
• виноробна;
• консервна;
• текстильна;
• шкіряно-взуттєва.

29 % електроенергії виробляється на ТЕС, решта на ГЕС.

Азартні ігри в Уругваї є повністю легальним бізнесом. Країна відрізняється найбільш вільним ринком азартних ігор Латинської Америки та є одним з найбільш вільних серед ринків інших країн світу. Законодавство дозволяє і чітко регулює будь-які види азартних ігор, отримання ліцензії від державного регулятора відбувається швидко і має формальні умови^[7].

Європейці — 88 %, метиси — 8 %, афроамериканці — 4 %, американських індіанців майже немає.

Станом на липень 2020 року населення Уругваю становить 3 430 730 осіб. Уругвайці в переважній більшості нащадки іспанських колоністів XVI—XVIII сторіч, та пізніших імігрантів другої половини XIX — початку XX століть, що також прибували переважно з «латинських» країн: Іспанії, Італії, Франції. Тож зараз Уругвай є однією з «найбіліших» країн Латинської Америки. Корінне ж населення під час колонізації та війн з індіанцями було повністю знищене.

Церква відділена від держави з 1916 року. Переважна більшість уругвайців є католиками (62 %), наступними за чисельністю групами є протестанти (4 %) та юдеї (3 %).

Офіційною та основною мовою є іспанська, біля бразильського кордону поширена портунос або бразілеро (португало-іспанський суржик).

Масове переселення українців до Уругваю почалося в 1920-х роках. Вперше до Уругваю почали прибувати переселенці переважно із Західної Волині та Західного Полісся, із сіл Східної Галичини. Також частина переселенців — з Аргентини. У 1946—1950 роках у цю країну переселилися так звані «переміщені особи» з Центральної Європи (особи, вивезені на примусову працю до Німеччини і політичні біженці).

28 липня — 1 серпня та 5—9 вересня 1923 р. в Монтевідео в театрі «Артигас» пройшло 10 концертів Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця, що мали великий успіх.

У 1960—1970-х роках значна частина українського населення Уругваю виїхала до Аргентини, США, Канади.

Майже половина переселенців осіла в столиці країни, місті Монтевідео, решта розосередилася по країні. Населення департаменту Сальто майже повністю складають вихідці із Західної Волині та Західного Полісся. Українці живуть також у районах Сан-Хосе і Пайсанду.

1934 року в Монтевідео було створено товариство «Просвіта». Проте згодом воно розпалося.

Організованого українського суспільно-культурного життя в Уругваї наразі немає. Активізувати його намагається Посольство України в Аргентині. Воно ж домоглося пожвавлення міжнародних стосунків, зокрема скасування віз між Україною та Уругваєм з 15 лютого 2019 року^[8][9][10].

• Портал Уряду Уругваю

• Список міст Уругваю

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Уругвай

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Уругвай

• Вивчення країн/території довідник — Уругвай [Архівовано 23 вересня 2006 у Wayback Machine.] (countrystudies.us)
• Урок історії-Парагвай [Архівовано 19 листопада 2005 у Wayback Machine.]
• Держ. Департамент США(Бюро справ західної полусфери) [Архівовано 25 червня 2013 у WebCite]
• ЦРУ «the world factbook» [Архівовано 10 грудня 2005 у Wayback Machine.]
• Президент Уругваю — найбідніший у світі [Архівовано 21 листопада 2012 у WebCite]

• Уругвай [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.

	Бразилія
Аргентина		Атлантичний океан
	Ла-Плата