Вулиця Богдана Хмельницького (Київ, Шевченківський район) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Богдана Хмельницького.
Вулиця Богдана Хмельницького
Київ
РайонШевченківський
Назва на честьБогдана Хмельницького
Колишні назви
Кадетська, Фундуклеївська, Леніна, Театерштрассе
Загальні відомості
Протяжність1,64 км
Координати початку50°26′41.3″ пн. ш. 30°31′14.6″ сх. д. / 50.444806° пн. ш. 30.520722° сх. д. / 50.444806; 30.520722
Координати кінця50°26′54.6″ пн. ш. 30°29′52.9″ сх. д. / 50.448500° пн. ш. 30.498028° сх. д. / 50.448500; 30.498028
поштові індекси01030, 01054, 01601
Транспорт
Найближчі станції метро «Університет»
 «Театральна»
 «Золоті ворота»
АвтобусиА 24, 114 (Хрещатик, будні)
ТрамваїЛінія існувала до 1934 року
ТролейбусиТр 5, 7, 8, 9, 17 (бульвар Тараса Шевченка)
Маршрутні таксіМт 230, 429, 433
Рухдвосторонній
Покриттябруківка, асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Навчальні закладиЗОШ № 53
Зовнішні посилання
Код у реєстрі11795
У проєкті OpenStreetMapr415284
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Богдана Хмельницького у Вікісховищі

Ву́лиця Богда́на Хмельни́цького — вулиця в Шевченківському районі міста Києва. Пролягає від Хрещатика до вулиці Олеся Гончара. Прилучаються вулиці Євгена Чикаленка, Терещенківська, Володимирська, Лисенка, Леонтовича, Івана Франка, Пирогова, Михайла Коцюбинського. На будинку № 2 встановлена анотаційна дошка.

Історія

[ред. | ред. код]

Вулиця виникла у 1830-ті роки під назвою Кадетська, оскільки існував проєкт зведення тут будівлі Київського Володимирського кадетського корпусу. З середини XIX століття переведено до вулиць 1-го розряду — це стало початком розквіту місцевості. 1869 року на честь київського губернатора Івана Фундуклея вулицю було названо Фундуклеївською[1].

Ще раніше було зведено дві будівлі, що й дотепер прикрашають собою вулицю — це будинок жіночої гімназії, відкритий у колишніх власних будинках Фундуклея та будівля Анатомічного театру, зведена у 1851–1853 роках за проєктом архітектора Олександра Беретті.

Основна забудова вулиці здійснена у останній третині XIX — 1-й третині XX століття. Серед найвизначніших споруд цього часу — будівлі театру Бергоньє та Колегії Павла Галагана, Ольгинської гімназії та готелю «Ермітаж». На Фундуклеївській навчались, працювали, жили відомі вчені, літератори, художники, співаки[2].

Фундуклеївська вулиця на початку XX століття.

1892 року тут було відкрито одну з перших ліній київського трамвая, тоді ж вулицю було забруковано.

З березня 1919 року мала назву вулиця Леніна[3][4], за радянським політичним аферистом Володимиром Ульяновим-Леніним, після війни назва була підтверджена у 1944 році[5]. Під час німецької окупації міста у 1942—1943 роках — Театрштрасе (нім. Theater Str., укр. Театральна)[6][7]. Сучасна назва — з 1993 року[8].

За радянської доби тутешня забудова майже не зазнала змін — лише було знесено декілька будівель задля спорудження інституту «Київпроект», натомість ще у 1930-ті роки на розі з вулицею Михайла Коцюбинського було зведено два багатоповерхових будинки, один з яких мав назву «Роліт» — цей будинок подібний до харківського будинку «Слово» і був місцем проживання багатьох відомих письменників радянської України.

Нині вулиця Богдана Хмельницького — одна з основних центральних, завдяки привабливій та цікавій забудові привертає увагу киян та гостей міста.

Пам'ятники

[ред. | ред. код]

Погруддя Бориса Патона (біля будинку № 15).

Меморіальні дошки

[ред. | ред. код]
  • Будинок № 5 — на честь першого виступу українського професійного театру під керівництвом артиста і драматурга Марка Кропивницького, що відбувся 10 січня 1882 року. Виготовлена з мармуру та бронзи (барельєф) за проєктом скульптора Івана Гончара та архітектора Ісроеля Шмульсона, відкрита 24 травня 1958 року.
  • Будинок № 5 — на честь радянського режисера Костянтина Хохлова (1885—1956), який працював у цьому будинку в 1938—1954 роках. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфа за проєктом скульптора Наталії Дерегус та архітектора Олега Стукалова, відкрита 3 листопада 1981 року.
  • Будинок № 11 — на честь ученого і письменника Агатангела Кримського (1871—1942), який мешкав у цьому будинку в 1885—1889 роках. Виготовлена з граніту (архітектор І. Л. Шмульсон), відкрита у 1971 році.
  • Будинок № 11 — на честь поета Івана Франка, який перебував у цьому будинку в 1885—1886 роках. Першу мармурову дошку, виготовлену за проєктом архітектора Ісроеля Шмульсона, відкрито у січні 1955 року, у 1970 році її замінено на гранітну.
  • Будинок № 15 — на честь вченого-математика Миколи Крилова (1879—1955), який працював у цьому будинку в 1929—1941 роках. Виготовлена з мармуру (архітектор Ісроель Шмульсон), відкрита 30 листопада 1963 року.
  • Будинок № 27/1 — на честь художника Георгія Меліхова (1908—1985), який проживав у цьому будинку в 1949—1985 роках. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфа за проєктом скульптора Олександра Скоблікова, відкрита у 1994 році.
  • Будинок № 39 — на честь режисера, народного артиста СРСР Дмитра Смолича, який жив і працював у цьому будинку в 1971—1987 роках. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфа.
  • Будинок № 42 — на честь хірурга Миколи Амосова, який мешкав у цьому будинку в 1971—2002 роках. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфа за проєктом скульптора Григорія Хусида, відкрита у 2003 році.
  • Будинок № 47 — на честь народного артиста СРСР Миколи Ворвулева (1917—1967), який мешкав у цьому будинку в 1957—1967 роках. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфа за проєктом скульптора Юрія Багаліки та архітектора Руслана Кухаренка, відкрита у 1994 році.
  • Будинок № 50 — на честь піонера вітчизняного дирежаблебудування інженера-конструктора Федора Андерса (1868—1926), який жив у цьому будинку в 1913—1926 роках. Виготовлена з граніту за проєктом архітектора В. Л. Лоботинського, відкрита 30 жовтня 1970 року.
  • Будинок № 66 — на честь співачки, народної артистки УРСР Оксани Петрусенко, яка проживала у цьому будинку в 1937—1950 роках. Виготовлена з бронзи та граніту (скульптор Галина Кальченко, архітектор Раїса Бикова), відкрита 5 березня 1966 року.
  • Будинок № 66 — на честь народного художника УРСР Карпа Трохименка (1885—1979), який мешкав у цьому будинку в 1948—1979 роках. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфа за проєктом скульптора Олександра Скоблікова, архітекторів Г. А. Щербини та К. Н. Сидорова. Відкрита 24 жовтня 1985 року.

Меморіальні дошки будинку Роліт (№ 68)

[ред. | ред. код]

Окремі будівлі, в тому числі пам'ятки архітектури та історії

[ред. | ред. код]
  • № 5 (1875; перебудований у 1930-ті) — театр Бергоньє (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки), архітектор Володимир Ніколаєв, стиль — сталінський неокласицизм (перебудова);
  • № 6 (1850-ті; 1874—1875; 1892; 1949—1950 — над- та перебудова) — колишня Фундуклеївська жіноча гімназія (нині Нафтогаз України), архітектори Олексій Заваров, Р. Книжник (над- та перебудова), стиль — сталінський ретроспективізм; перебуває на державному обліку як пам'ятка історії місцевого значення;
  • № 7 — Музей історії Києва;
  • № 8 (1888; 1892) — колишня будівля готелю Г. Гладинюка, архітектор В. Ніколаєв, добудова — архітектор О. Кривошеєв;
  • № 9-а (1870-ті; 1885) — житловий будинок Колегії Павла Галагана;
  • № 10 (1903—1904) — колишня садиба Ф. Міхельсона (головний будинок та флігель), архітектор Е. Брадтман;
  • № 11 (1860-ті, 1871, 1896) — будівля Колегії Павла Галагана; нині Музей літератури, арх. О. Шиле (перебудова 1871 з пристосуванням під Колегію), стиль пізній класицизм/неоренесанс;
  • № 12-14 (1884; 1910) — колишній прибутковий будинок дружини купця 1-ї гільдії М. Вольфсон (надбудовано для В. Кудашева), автор надбудови 2-х поверхів — арх. В. Ніколаєв (?), стиль неоренесанс/цегляний; нині відселений, перебуває на реконструкції;
  • № 15 (1914—1927) — будівля Ольгинської гімназії; нині Національний науково-природничий музей НАН України), архітектор П. Альошин, стиль — неокласицизм;
  • № 17 (1850—1890-ті; 2000-ті) — будівля колишнього готелю «Театральний»;
  • № 26 (1902—1903) — будівля колишнього готелю «Ермітаж»[9] (садиба Я. Бернера), арх. А.-Ф. Краусс, стиль — київський неоренесанс; на будівлі — мозаїчне панно С. Кириченка «Українська пісня»;
  • № 26-а (1903—1904) — флігель колишньої садиби Я. Бернера, архітектор А.-Ф. Краусс, стиль — неоренесанс/цегляний;
  • № 27/1 (1900; 1950-ті) — житловий будинок, архітектор А.-Ф. Краусс;
  • № 29/2 (1872; 1883; 1911) — колишній прибутковий будинок вдови статського радника О. Картамишевої, стиль — неоренесанс/цегляний;
  • № 30/10 (1900—1901; 2000) — колишній прибутковий будинок колезького радника М. Самонова, архітектор Микола Яскевич, стиль — неоренесанс/необароко;
  • № 31/27 (1876; 1900—1901) — колишній прибутковий будинок колезького асесора А. Крижановського, арх. О. Хойнацький, перебудова — арх. В. Ніколаєв, стиль — неоренесанс/необароко;
  • № 32 (1913) — колишній прибутковий будинок Є. Крушевської, арх. К. Іваницький, стиль — пізній модерн;
  • № 33/34 (1888; 1895; 1899) — колишній прибутковий будинок А. Гольденберга, арх. — В. Ніколаєв, стиль — київський неоренесанс;
  • № 34 (1895) — флігель колишньої садиби Г. Макленберга, арх. І. Ніколаєв (?);
  • № 35/1 (1874) — колишній прибутковий будинок Караваєвих, арх. В. Сичугов, стиль пізній класицизм/неоренесанс;
  • № 36 (1899—1900) — колишня садиба підрядчика Ф. Альошина (головний будинок та флігель), арх. — І. Ніколаєв, стиль — неоренесанс;
  • № 37 (1851—1853) — колишній Анатомічний театр; нині — Національний музей медицини України, архітектор — Олександр Беретті, стиль — пізній класицизм;
  • № 38 (1934—1936) — житловий будинок збудований для працівників Наркомату радянського господарства УРСР;
  • № 40/25 (1900—1901) — колишній прибутковий будинок В. Мартоса та В. Верховського;
  • № 42/32 (1893—1894) — колишній прибутковий будинок купця 2-ї гільдії М. Фальберга;
  • № 44, 44-б, 44-в (1897—1898) — колишня садиба купця М. Шамапаньєра: головний будинок та два флігелі (нині — Господарський суд міста Києва);
  • № 46 (1888—1890) — колишній особняк інж. М. Максимовича;
  • № 50 (1894—1895) — колишній прибутковий будинок дворянки С. Хомицької. Триповерховий цегляний будинок збудований у другій половині XIX століття. Поверхи розділені горизонтальними тягами, фасад першого поверху рустований. Головний фасад прикрашений рустованими пілястрами, декоративними блоками підвіконників і ліпним орнаментом[10];
  • № 51-а, 51-б, 51-в (поч. ХХ ст.) — колишня садиба Г. Міхельсон (головний будинок та два флігелі), в якій містилися Вищі жіночі курси;
  • № 52 (1904—1905) — колишній прибутковий будинок інженера шляхів сполучень П. Алексєєва;
  • № 56 (1890-ті) — колишній прибутковий будинок інженера І. Петрова;
  • № 58;
  • № 59-а (1896) — флігель колишньої садиби міщанки У. Щербини;
  • № 59-б (1912—1915) — колишній прибутковий будинок дружини статського радника Е.-К. Валькер;
  • № 59-в (1912—1915) — колишній прибутковий будинок дружини статського радника Е.-К. Валькер;
  • № 60 (1894) — колишній особняк архітектора Михайла Артинова;
  • № 66 (1936) — житловий будинок, зведений для старих більшовиків;
  • № 68 (1930-ті) — будинок Роліт, де мешкали багато відомих письменників;
  • № 72 (1908—1909) — флігель колишньої садиби присяжного повіреного В. Гельда;
  • № 72-б (1896—1897; 1908; 2006) — флігель колишньої садиби дворянки Л. Щелканцової;
  • № 72-в (1846; 1887) — головний будинок колишньої садиби міщанина М. Вересова;
  • № 72-г (1897) — флігель колишньої садиби дворянки Л. Щелканцової;
  • № 84 (1892) — колишній прибутковий будинок селянина М. Матвєєва;
  • № 94 (кін. 1890-х) — колишній прибутковий будинок купця І. Холодова.

Також історичну та архітектурну цінність мають будинки № 3, 8, 10, 21, 34, 35, 44, 45б, 48, 53, 57, 59, 62, 63, 64, 70, 72, 72б, 74, 84, 86, що споруджені у 2-й половині XIX — 1-й половині XX століття.

Установи та заклади

[ред. | ред. код]
Фрагмент Берлінського муру біля посольства ФРН

Особистості

[ред. | ред. код]

Інциденти

[ред. | ред. код]

25 лютого 2016 стався обвал перекриттів у будинку № 12-14 (пам'ятка архітектури місцевого значення) на вулиці Богдана Хмельницького, внаслідок чого двоє осіб загинуло[13][14]. Причиною обвалу визнано порушення в ході будівельних робіт, які проводила компанія, заснована міністром уряду Азарова Віктором Бойком[15]. У лютому 2018 р. в цій самій будівлі сталася пожежа горішнього поверху та покрівлі на площі 600 кв. м[16].

Будинки на вулиці Богдана Хмельницького

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) [Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.]
  2. ↑ Друг, Ольга Миколаївна.Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. — Львів: Світ, 2013. — 496, [XVI] с. : іл.
  3. ↑ От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
  4. ↑ Переименование улиц // Известия / Вісти. — 1920. — № 13. — 4 января. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
  5. ↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
  6. ↑ Себта Т. Топонімічні перейменування в окупованому Києві [Архівовано 9 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Музей історії міста Києва). — К.: Кий, 2010. — Вип. 10. — С. 195—213.
  7. ↑ Шевченківська районова управа м. Києва. Список вулиц, майданів, садків і парків р-ну «Киев-Центр». На 1-ше Липня 1943 р. // ДАКО, ф. Р-2359, оп. 3 , спр. 7, арк. 36.
  8. ↑ Розпорядження Київської міської ради народних депутатів та Київської міської державної адміністрації від 2 лютого 1993 року № 16/116 «Про повернення вулицям історичних назв, перейменування парків культури та відпочинку, станцій метро» // Державний архів м. Києва. Ф. 1689. Оп. 1. Спр. 119, Арк. 207–212. [Архівовано з першоджерела 12 липня 2013.]
  9. ↑ Садиба 1902—04, в якій містилися готель «Ермітаж», де зупинялися відомі діячі науки і культури, редакція журналу «Огни» // pamyatky.kiev.ua
  10. ↑ П. М. Калугин. Дом, в котором жил Андерс Ф. Ф. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 8. ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.)
  11. ↑ Чичкан Леонід Ілліч // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 510.
  12. ↑ Ляхович Леокадія Петрівна // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 280.
  13. ↑ Обвал будинку в Києві: загинуло ще дві людини. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 5 березня 2016.
  14. ↑ В горевшем в центре Киева доме два года назад погибли рабочие. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
  15. ↑ Реконструкцією обваленого будинку на Хмельницького займався міністр Азарова, — ЗМІ. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 5 березня 2016.
  16. ↑ В центре Киева горит постройка XIX века. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Богдана_Хмельницького_(Київ,_Шевченківський_район)&oldid=43259664