Філарет (патріарх Московський) — Вікіпедія

Філарет
Портрет з "Царського титулярника", 1672 р.
3-й патріарх Московський[1]
24 червня 1619 — 1 жовтня 1633
Церква: РПЦ МП
Попередник: Гермоген
Наступник: Іоасаф I
Великий Государ всієї Русі
1619 — 1633
Попередник: Михайло Федорович (самостійно)
Наступник: Михайло Федорович (самостійно)
Разом з сином
 
Діяльність: священник
Ім'я при народженні: Федір Микитович Романов
Народження: 12 листопада 1553(1553-11-12)
Москва, Московське царство
Смерть: 11 жовтня 1633(1633-10-11) (79 років)
Москва, Московія
Похований: Успенський собор Московського Кремля
Батько: Микита Романович Захар'їн-Юр'єв
Мати: Ксенія Шестова
Чернецтво: біля 1600
Єп. хіротонія: 1605
 
Автограф:

CMNS: Філарет у Вікісховищі

Патріарх Філарет або Федір Микитович Романов (рос. Патриа́рх Филаре́т, Фёдор Ники́тич Рома́нов, *1554 — †11 жовтня 1633, Москва, Московське царство) — церковний та політичний діяч Смутного часу та наступної епохи Московського царства; третій Патріарх Московський і всієї Русі (1619—1633). Перший з роду Романових, який мав саме це прізвище; двоюрідний брат царя Федора Івановича (сина Івана IV Грозного); батько першого царя з роду Романових — Михайла Федоровича (обраного на трон у 1613).

Життєпис

[ред. | ред. код]

У ранні роки Федір Романов не планував вступати до чернецтва і бути духовною особою. Боярин (з 1586 р.), один з перших чепурунів в Москві, син впливового Микити Захар'їна-Юр'єва[3], племінник цариці Анастасії, першої дружини Івана IV Грозного, він вважався можливим суперником Бориса Годунова в боротьбі за владу після смерті Федора Івановича в 1598 році. У 1590-і роки займав ряд державних і військових посад: був псковським намісником, брав участь у переговорах з послом імператора Рудольфа II, служив воєводою в ряді полків.

Разом з іншими Романовими, що зазнали опали при Борисі Годунові, який розглядав їх як своїх суперників у домаганнях на московський престол, в 1600 році був засланий. Він сам і його дружина Ксенія Іванівна Шестова були насильно пострижені в ченці під іменами «Філарет» і «Марфа», що повинно було позбавити їх прав на престол. Єдиний, хто вижив, це їхній син — Михайло Федорович — згодом в 1613 році був обраний московським царем.

До того Філарет встиг пережити нові злети і падіння: звільнений як «родич» з Антонієво-Сійського монастиря Лжедмитрій I в 1605 році і зайняв важливий церковний пост митрополита Ростовського, Філарет залишився в опозиції до Василя Шуйського яка скинула Лжедмитрія і з 1608 роки грав роль «названого патріарха» в Тушинському таборі нового самозванця, Лжедмитрія II; його юрисдикція поширювалася на території, контрольовані «тушинцями», до того ж він представив себе перед ворогами самозванця як його «полонений» і не наполягав на своєму патріаршому сані[4].

У 1610 був відбитий (​​"відполонений") у тушинців, незабаром взяв участь в поваленні влади Василя Шуйського і став активним прихильником семибоярщини. На відміну від патріарха Гермогена, він в принципі не заперечував проти обрання царем Владислава Сигізмундовича, але вимагав, щоб той прийняв православ'я. Беручи участь в переговорах з батьком Владислава, польським королем Сигізмундом III під Смоленськом і відмовившись підписати підготовлений польською стороною остаточний варіант договору, він був заарештований поляками в 1611.

1 червня 1619 його було звільнено (в порядку обміну полоненими) відповідно до умов Деулінського перемир'я 1618 і був урочисто зустрінутий сином.

Прибув до Москви 14 червня 1619; 24 червня того ж року його інтронізовано згідно чину поставлення першого Московського Патріарха, який здійснив Єрусалимський Патріарх Феофан III, котрий тоді перебував у Москві.

Він як батько государя, до кінця життя офіційно був його співправителем. Використовував титул «Великий государ» і зовсім незвичайне поєднання чернечого імені «Філарет» з ім'ям по батькові «Микитович»; тобто він фактично керував московитською політикою.

За вихованням і характером він був людиною світською. У церковно-богословських справах розбирався слабо і в спірних питаннях (наприклад, скандальний розгляд слів «і вогнем» в молитві для освяченні води в «Потребниках»), звертався до Вселенського Патріарха, просив Собор Східних Патріархів дати визначення про ті слова.

Родовід

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Акты исторические, собранные и изданные Археографической комиссией. — СПб., 1841. — № 184. Т. I. — С.347. (рос.)
  2. Deutsche Nationalbibliothek Record #118687158 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. Сім'я відрізнялася особливим благочестям. Підтвердженням цьому служить народна творчість, в якій батько Федора Микитовича, Микита Романович звався «добрим боярином», «славним дядечком». Див.:Песни, собранные П. В. Рыбниковым. Ч. 1. С. 66–67 (рос.)
  4. У патріарха Гермогена: «А які взяті в полон, як і Філарет-митрополит та інший, не власною волею, але потребою, і християнського закону не варті, і крові православної братії своєї не проливають … таких ми не звинувачуємо, а й молимо за них Бога, оскільки сила (Його), щоб Господь від них і від нас відвернув праведний свій гнів і корисне б подав їм і нам по великій Його милості» (Акты археографической экспедиции. Т. 2. 1598—1613. СПб.: Типография II Отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1836. № 169. С. 288—289. (рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]