Хрустальний — Вікіпедія

Хрустальний
Герб Хрустального Прапор Хрустального
Краснолуцька міська рада
Основні дані
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Ровеньківський район
Тер. громада	Хрустальненська міська громада
Код КАТОТТГ	UA44080050010029178
Засноване	1895
Статус міста	з 1926 року
Населення	▼ 79 764 (01.01.2021)[1]
Площа	153,56 км²
Густота населення	519 осіб/км²
Поштові індекси	94500-94529
Телефонний код	+380-6432
Координати	48°7′38″ пн. ш. 38°55′9″ сх. д. / 48.12722° пн. ш. 38.91917° сх. д. / 48.12722; 38.91917
Висота над рівнем моря	269 м
Водойма	р. Міус, Кришталева, Юліна, Глуха, Янівське водосховище
Назва мешканців	хрусталя́нин хрусталя́нка хрусталя́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Красний Луч
До обл./респ. центру
- залізницею	136 км
- автошляхами	62 км
До Києва
- автошляхами	784 км
Міська влада
Адреса	94500, Луганська обл., м. Хрустальний, вул. Комуністична, 33
Міський голова	Філіппова Марина Вікторівна
Хрустальний у Вікісховищі Карта Хрустальний Хрустальний

Хруста́льний (до 1920 року — Криндачі́вка, у 1920—2016 роках — Кра́сний Луч) — місто в Україні, адміністративний центр Хрустальненської міської громади Ровеньківського району Луганської області. З весни 2014 року місто перебуває під окупацією російських військ.

Відстань автошляхами до Луганська — 62 км,^[2] фізична відстань до Києва — ~636,3 км^[3].

Сусідні населені пункти:^[3]

	Хрустальний	Софіївський	Зелений Гай, Курган, Христофорівка
	Боково-Хрустальне, Хрустальне	Пн	Краснолуцький, Боково-Платове
		Зх    Хрустальний    Сх
		Пд
	Княгинівка	Міусинськ	Садовий Кріпенський

Терен сучасного міста ймовірно було заселено ще в глибоку давнину, про що свідчать курганні поховання епохи пізньої бронзи. Перші значні поселення поблизу міста виникли у XVII столітті. Через них проходив шлях, яким доставляли сіль з Бахмута до Ростова, Таганрога й Новочеркаська. Згодом уздовж шляху селилися люди, займаючись скотарством і землеробством.

У 1880-х на південних схилах Донецького кряжу знайшли значні поклади антрациту.

У 1894 на території міста з'явилася перша шахта. Розвиток вугільних підприємств стримувала відсутність залізничного транспорту. Гужовий транспорт уже не задовольняв шахтовласників. Тому виникла нагальна потреба у будівництві залізничної гілки, що зв'язує рудники з найближчою станцією Штерівка. У 1900 залізнична гілка довжиною 12,5 верст з'єднала вугільні підприємства з казенною Катерининською залізницею. Нову станцію назвали Криндачівка за іменем власника ділянки землі Криндача. Незабаром навколо станції виросло робітниче селище, яке отримало однойменну назву. До 1913 в Криндачівці вже діяло 18 вугледобувних шахт.

Напередодні першої світової війни Криндачівка являла собою невелике глухе містечко, що потопає в бруді. У 1913 в ньому проживало 3 500 осіб. На вузьких кривих вулицях селища тулилися одна до іншої глинобитні хатини та землянки сімейних шахтарів. Було також близько двадцяти кам'яних казарм і дерев'яних бараків, схожих на труни, в яких жили сезонні робітники й шахтарі, що ще не мають власної халупи. У селищі не було жодної мощеної вулиці. Навесні та влітку тут стояла непролазна багнюка. За питною водою ходили за 2-3 кілометри. Із заходом сонця Криндачівка поринала в темряву. Вкрай важкими були умови праці криндачівских шахтарів — робочий день тривав 12 годин. Заробітна ж плата у забійників, вагонників і саночників не перевищувала 1 карбованець 50 копійок в день, а у робітників інших категорій була ще менше.

До 1917 існувало лютеранське село Маручине (Марієнфельд) на орендованій землі в Катеринославській губернії, Слов'яносербський повіт, Іванівська волость; у радянський період — Ворошиловградська/Донецька область, Іванівський/Краснолуцький район. Лютеранський прихід Ростов-Луганськ. Землі 1135 десятин. Мешканці: 100 (1905), 250 (1911), 189/51 німці (1926).^[4]

У 1920-ті за планом ГОЕЛРО за 7 км від селища почали будувати Штерівську електростанцію. Згодом на честь цієї події відбувся мітинг гірників, на якому вирішено перейменувати Криндачівку в Красний Луч. У 1926 Красний Луч отримав статус міста районного підпорядкування та електроенергію від Штерівської ДРЕС.

З 18 липня 1942 по 1 вересня 1943 місто було під контролем нацистів.

З 1991 — у складі незалежної України.

12 травня 2016 ВРУ постановила надати місту назву Хрустальний^[5][6]. Постанова набрала чинності з дня, наступного за днем її опублікування.

Невдовзі після проголошення «Луганської народної республіки» у 2014 році місто опинилося під контролем сепаратистів. Так, ще 25 квітня 2014 року депутати міської ради висловили свою підтримку сепаратизму, а 30 квітня 2014 року над будівлею міської ради було вивішено російський прапор^[7]. 3 червня 2014 року було захоплено податкову інспекцію^[8], а 18 червня 2014 року — військкомат^[9].

Починаючи з 9 серпня 2014 року антитерористичними силами здійснювалися спроби визволення міста від терористів, того дня в бою загинув солдат 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Віталій Галянт. В центрі міста почалися активні бойові дії, були завдані авіаційні удари по місцях дислокації бойовиків — біля заводу «Стандарт», здійснювалися удари по блокпостах у місті, знищений блокпост на виїзді з Хрустального в бік Сніжного (Штергрес)^[10]. Чимало мешканців намагалися залишити місто^[11]. Проте відбити місто українським військам не вдалося.

22 листопада 2014 року в місті перекинулася російська вантажівка зі зброєю та набоями, усі окупанти у військовій формі із російськими шевронами загинули^[12].

Станом на ранок 9 грудня 2014 року з Хрустального позникали «козаки», місто патрулюють російські військові, велике скупчення військової техніки — біля водосховища Грабово окупанти облаштували «Гради» та гаубиці^[13].

12 грудня 2014 року надійшла інформація, що жителі міста повністю вигнали російських бойовиків-козаків^[14].

Протягом 2-4 лютого 2015 року українські військові поблизу Хрустального знищили зведений танковий підрозділ терористів — 7 танків було підбито в першу добу наступу, 4 танки протягом наступних 2 діб, ще 3 танки вийшли з ладу з інших причин^[15]. З 5 на 6 лютого 2015 року до Хрустального було доставлено до 80 трупів окупантів — чергову партію — терористів, ліквідованих під Дебальцевим^[16].

16 червня 2022 року в населеному пункті Хрустальний стався вибух боєприпасів на складі окупантів. Судячи з вибухів детонації та масштабів пожежі, горів склад з боєприпасами та іншою зброєю російських окупантів^[17].

Вночі 24 липня 2022 року українські військові шістьма ракетами з комплексу M142 HIMARS поцілили прямо в дах готелю, в якому знаходився командний пункт одного з великих підрозділів окупанта. За даними української розвідки, втрати склали до 100 осіб^[18].

Згідно з переписом населення 2001 року у Хрустальному проживало 94875 осіб.^[19]

Національний склад населення за даними перепису 2001 року^[20]:

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[21]:

Видобуток кам'яного вугілля (антрациту) — ДП «Донбасантрацит», Шахти «Краснолуцька», імені газ. Ізвєстія, «Княгининська», «Краснокутська», «Новопавлівська», «Міусинська», «Хрустальська»). Машинобудівний, ливарно-механічний заводи. Виробництво будматеріалів, легка, харчова промисловість. Швейна фабрика. Головна гордість міста (в економічному плані) — цегельня «Фагот».

Завод «Красний луч», що спеціалізується на випуску гідроакустичних та навігаційних систем для військово-морського флоту, нині не працює. Господарський суд Луганської області в серпні 2007 року схвалив план санації заводу. Передбачається вивіз з підприємства впродовж року основних ліквідних активів (близько 70 % тих, що є в наявності).

Північною околицею міста проходить E50М03.

У районі річки Міус розташований меморіальний комплекс Міус-фронт. У час німецько-радянської війни тут проходив однойменний оборонний рубіж. Деякі вулиці міста названі на честь Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях за вигнання нацистів з Донбасу. Це відомий пілот-винищувач, «біла лілія Сталінграда» Лідія Литвяк, Погорелов та ін.

У місті працює ДЮСШ, яка зростила чимало відомих спортсменів в різних видах спорту, особливо з легкої атлетики, футбол і важкої атлетики. Також у місті тривалий час у Палаці піонерів працював шаховий гурток під керівництвом Новоскольцева Миколи Федоровича, який виховав чимало спортсменів різного рівня: кандидатів у майстри спорту і першорозрядників.

• Краснолуцький гірничий технікум
• Краснолуцький приладобудівний технікум
• Краснолуцький аероклуб

Місцеві органи влади представлені Краснолуцькою міською радою, яка входить до складу Луганської області України.

Міський голова — Філіппова Марина Вікторівна. До міської ради входить 50 депутатів.^[22]

• Абдумаликов Фатхула (Федір Федорович) — військовий комісар міста, депутат міськради кількох скликань
• Братченко Станіслав Никифорович — український археолог
• Зеленець Микола Анатолійович — литовський дипломат. Почесний консул Литви в Луганську.
• Косичі (династія)
• Овсюк Олександр Михайлович — український дипломат, правознавець, письменник. Кандидат юридичних наук.
• Редькин Віктор Миколайович (1977-2014) — молодший лейтенант МВС України, учасник російсько-української війни.
• Шматько Микола Гаврилович — український скульптор, художник.
• Шух Михайло Аркадійович — український композитор, педагог, диригент. Заслужений діяч мистецтв України (2001).
• Жемчугов Володимир Павлович — український партизан, учасник російсько-української війни, герой України (2017).
• Гресь Віктор Степанович — радянський і український режисер, сценарист, актор. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1982). Народний артист України (2000).
• Лук'янченко Володимир Валерійович (1964—2014) — український військовий, учасник війни на сході України.
• Данілов Олексій Мячеславович - український політик, секретар РНБО. Голова Ради експертів з питань енергетичної безпеки.
• Чупрін Михайло Русланович — старший лейтенант полку «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що трагічно загинув під час російського вторгнення в Україну 2022 року, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно).

• Краснолучский приборостроительный техникум [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Украина избавилась от производителя навигационных систем для ВМФ (рос.)
• Мармурова скульптура Короля мармуру Миколи Шматька [Архівовано 6 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)

• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті рр. — Київ: Основи, 2002. — 510 с. (резюме, djvu) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Подов. В. И., Курило В. С. История Донбасса: В 3 т. Т.2: Донбасс в XIX в. — Луганск: Альма-матер, 2004. — 384 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
• Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка», 2009. — 300 с.
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.