Чина — Вікіпедія

Чина
Чина лісова (Lathyrus sylvestris) — типовий вид
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Метеликові (Faboideae)
Триба: Fabeae
Рід: Чина (Lathyrus)
L., 1753
Види

≈ 160 (докладніше див. Список видів роду Чина)

Синоніми[1]
  • Anurus C.Presl (1837)
  • Aphaca Mill. (1754)
  • Astrophia Nutt. (1838)
  • Athyrus Neck. (1790), opus utique oppr.
  • Cicercula Medik. (1787)
  • Clymenum Mill. (1754)
  • Graphiosa Alef. (1861)
  • Konxikas Raf. (1840)
  • Lastila Alef. (1861)
  • Lathyroides Heist. (1759), nom. superfl.
  • Lathyros St.-Lag. (1880), orth. var.
  • Menkenia Bubani (1899)
  • Navidura Alef. (1861)
  • Nissolia Mill. (1754), nom. rej.
  • Ochrus Mill. (1754)
  • Orobus L. (1753)
  • Oxypogon Raf. (1819)
  • Pisum L. (1753)
  • Platystylis Sweet (1828)
  • Spatulima Raf. (1837)
  • Vavilovia Fed. (1939)
Вікісховище: Lathyrus

Чина[2][3] або горошок[4] (Lathyrus) — рід однорічних і багаторічних трав'янистих рослин родини бобових (Fabaceae). Види Lathyrus родом з помірних областей Північної півкулі, деякі види потрапляють у тропічну Східну Африку і Південну Америку поза Амазонією.

Назва

[ред. | ред. код]
Чина бульбиста
Чина пальчаста в районі бухти Ласпі
Чина круглолиста в районі бухти Ласпі
Чина запашна
Чина лучна
Чина широколиста
Чина посівна

Вперше слово «Lathyrus» було використано Теофрастом і походить від давньогрецької назви, що складається з la — дуже і thoures — привабливий[5]. Українська назва має праслов'янське походження, утворене від «чіпати, чипати»; назва мотивується тим, що ця витка рослина має вусики, за допомогою яких чіпляється за інші рослини або предмети[6].

Відомо близько 160 видів (докладніше див. Список видів роду Чина), у тому числі в Україні — 27, з них у культурі 2:

10 видів занесені до Червоного Списку Міжнародного Союзу Охорони Природи:

3 види занесені до Червоної книги України:

Використання

[ред. | ред. код]

Чина посівна (Lathyrus sativus) як культурна рослина вирощувалась ще древніми греками і римлянам, була відома в Єгипті та Індії. Тепер її вирощують у Південно-Західній Азії і Північній Африці, а також у деяких країнах Європи (Іспанії, Франції, Угорщині, Італії та ін.). Світова посівна площа чини близько 500 тис. га. В Україні чину посівну вирощують у правобережних районах лісостепової і степової зон.

Чину умовно називають харчовою рослиною. В деяких країнах Середземномор'я, у Середній та Малій Азії її насіння споживають лише після попереднього замочування у воді. Воно містить 30-35 % білків, 38-40 % крохмалю, 0,6 % жирної олії. Проте в оболонці насіння є фітинова кислота, що збудливо діє на нервову систему. Щоб вилучити її насіння замочують у воді, а потім ретельно промивають. З насіння готують смачну кашу, пюре, начиння для пирогів, варять юшки. На Кавказі в харч вживають також потовщені корені, що замінюють картоплю.[7]

Ряд рослин роду Чина вирощують як зернові на Північному Кавказі, у Закавказзі, Середній Азії, Йорданії; їх траву використовують як корм для великої рогатої худоби, овець.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Lathyrus L. Plants of the World Online. Retrieved 9 August 2023.
  2. Чина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
  4. Lathyrus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  5. Душистый горошек (Lathyrus) Сем. Бобовые [Чина запашна (Lathyrus) Род. Бобові]. «Энциклопедия декоративных садовых растений» ((рос.)) . Процитовано 04.12.2014.
  6. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — С. 321. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  7. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.65

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]