Іванов Віктор Михайлович — Вікіпедія
Віктор Михайлович Іванов | ||||
---|---|---|---|---|
Народився | 31 січня (13 лютого) 1909 Козятин, Козятинська волость, Бердичівський повіт, Київська губернія, Російська імперія | |||
Помер | 18 червня 1981[1] (72 роки) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
Громадянство | СРСР | |||
Діяльність | кінорежисер, сценарист | |||
Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії | |||
Членство | Національна спілка письменників України і НСКУ | |||
Партія | КПРС | |||
Учасник | німецько-радянська війна | |||
Нагороди | ||||
Премії | | |||
| ||||
Іванов Віктор Михайлович у Вікісховищі | ||||
Ві́ктор Миха́йлович Івано́в (31 січня [13 лютого] 1909, Козятин, Київська губернія, Російська імперія — 18 червня 1981, Київ, УРСР, СРСР) — радянський український кінорежисер, сценарист, письменник. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974).
Народився у м. Козятин Київської губернії. У 1936 р. закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (майстерня Сергія Ейзенштейна).
Батько, Михайло Спиридонович, був військовим фельдшером, мама, Тетяна Андріївна — домогосподаркою. Під час епідемії холери у 1919 р. батько, рятуючи хворих, сам заразився і помер, лишивши дружину з трьома дітьми. Щоб прогодуватися, Віктор у 13 років влаштувався працювати розсильним у відділі народної освіти.[2]
Закінчив Бердичівське ремісниче училище та Жмеринську профшколу. Пізніше у В'язьмі отримав спеціальність помічника машиніста поїзда. У 1932 р. молодого перспективного працівника направили до Московського інституту залізничного транспорту. Але він несподівано здав документи до Московського державного інституту кінематографії, вступивши на режисерське відділення, на курс кінорежисера Сергія Ейзенштейна.[2]
Працював асистентом режисера на Київській кіностудії імені Довженка. Після початку німецько-радянської війни просився на фронт, але йому відмовляли. У 1942 р. працівників кіностудії евакуювали до Ашгабата.[2]
Добився відправки на фронт. Війну пройшов командиром взводу вогнеметників. Воював під Сталінградом, форсував Дніпро, Букринський плацдарм, брав участь у звільненні Києва. Був двічі поранений, важко контужений, комісований за станом здоров'я.[2]
У роботі на Київській кіностудії йому було відмовлено як інваліду, тому після закінчення війни працював на кіностудіях Свердловська, Вільнюса, Каунаса.[2]
З 1950 р. — режисер-постановник Київської кіностудії імені Довженка, пропрацював там до самої смерті.[2]
Створив понад 10 кінофільмів, зокрема комедію «За двома зайцями» (1961). Автор збірок для дітей «Наша Наташа» (1954), «Доріжка» (1958), збірки віршів «Доделки-переделки», «Попади», «Сатирический патруль» (1960).
Був членом Спілки письменників України (з 1956 р.) та Спілки кінематографістів України.
Невістка — мистецтвознавиця Ольга Жбанкова (1943—2021)[3].
Переживши два інфаркти,[2] помер на 73-му році життя 18 червня 1981 р. Похований разом з родиною на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′03″ пн. ш. 30°30′04″ сх. д. / 50.4175222° пн. ш. 30.5013833° сх. д.).
Режисер-постановник:
- «Пригоди з піджаком Тарапуньки» (1955)
- 1957 : «Шельменко-денщик»
- «Сто тисяч» (1958)
- «Олекса Довбуш» (1960, співавт. сцен.)
- «За двома зайцями» (1961)
- «Ключі від неба» (1965)
- «Непосиди» (1968, у співавт. з А. Народицьким)
- «Вулиця тринадцяти тополь» (1969, у співавт. з А. Народицьким)
- «Веселі Жабокричі» (1973)
- «Ні пуха, ні пера» (1975)
- «Співає Микола Кондратюк» (1977, т/ф)
- «Оглядини» (1980)
- «Снігове весілля» (1981)
Сценарист:
- «За двома зайцями» (1961)
- «Рибки захотілось» (1963)
- «Бджоли і люди» (1963)
- «Непосиди» (1967)
- «Здрастуй, Ральфе!» (новели «Чіп» і «Боцман») та ін.
Вшанування пам'яті Віктора Іванова | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|
|
- 23 серпня 1999 року в Києві встановлено паркову скульптуру героям фільму «За двома зайцями» Проні Прокопівні (Маргарита Криницина) та Голохвостому (Олег Борисов).
- У рідному місті Віктора Іванова — Козятині — на будинку, у якому народився режисер, встановлено меморіальну дошку, а в міському історичному музеї створено окрему меморіальну експозицію, присвячену кіномитцю.
- Нагороджений орденом Червоної зірки, медалями
- Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974)
- Лауреат Державної премії України ім. О. Довженка (1999 р., посмертно)
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д е ж УІНП. 1909, народився сценарист і кінорежисер Віктор Іванов. УІНП (укр.). Процитовано 26 квітня 2024.
- ↑ История одной открытки
- Кино и время. Вып. 3-й. Режиссеры советского художественного кино. — М., 1963. — С. 115.
- Валентина Проценко. Весело про серйозне (В. М. Іванов)// Режисери і фільми. — К., 1969. — С. 112—122.
- Кино: Энциклопедический словарь. — М., 1987. — С. 147.
- Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К. — С. 290.
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. 274.
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 270—271.
- УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 543.
- 1909, народився сценарист і кінорежисер Віктор Іванов — Український інститут національної пам'яті
|