Мигдаль степовий — Вікіпедія

Мигдаль степовий
Охоронний статус
Даних недостатньо  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Розоцвіті (Rosales)
Родина:	Трояндові (Rosaceae)
Рід:	Слива (Prunus)
Підрід:	Слива (Prunus subg. Prunus)
Вид:	Мигдаль степовий (P. tenella)
Біноміальна назва
Prunus tenella Batsch, 1801
Синоніми
Amygdalus ledebouriana Schltdl.[1] Amygdalus georgica Desf.[1] Amygdalus nana L.[1] Prunus ledebouriana (Schltdl.) Y.Y.Yao[1] Prunus nana (L.) Stokes[1]

Мигдаль степовий, мигдаль низький, бобчук (Prunus tenella або Amygdalus nana)^[2][3][4] — вид рослин родини Розові (Rosaceae). У природних умовах зустрічається в степах Євразії^[5]. Усі частини рослини отруйні^[6].

Бобівником ще називають іншу рослину родини Бобові — золотий дощ^[7].

Невисокий, 0,3—1,2(1,5) м заввишки, неколючий листопадний кущ, з голими, спрямованими вгору гілками і численними, більш-менш розлогими, вкороченими гілочками. Кора на однорічних пагонах білувата або червонувато-коричнева, на багаторічних — червонувато-сіра або сіра. До розпускання в бруньках листки вздовж складені. Листки чергові, прості, лінійно-ланцетні або видовжено-овальні, голі, при основі звужені в короткий черешок, на верхівці гострі, пилчасто-зубчасті, 2,5—7,5 см завдовжки і 0,5—2,5 см завширшки, темно-зеленого кольору; на вкорочених гілочках вони сидять пучками, на ростових пагонах — здебільшого поодинокі. Прилистки лінійні або лінійно-ланцетні, цілокраї, на верхівці загострені або трохи зубчасті, 5—10 мм завдовжки і 1—2 мм завширшки. ^[4][5][8].

Квітки відносно дрібні, двостатеві, актиноморфні, розташовані на вкорочених гілочках, майже сидячі, на коротких, 2—4 мм завдовжки, ніжках, оточені дрібними буро-коричневими бруньковими лусками, розпускаються одночасно з листками. Оцвітина подвійна, 1—2(2,5) см у діаметрі. Чашолистків і пелюсток по п'ять. Квітколоже трубчасте, по його краю прикріплені чашолистки, пелюстки і тичинки. Трубочка чашечки майже циліндрична, при основі витягнута, обернено-конічна або довгаста,. Частки чашечки видовжено-яйцеподібні, дорівнюють половині довжини трубочки або трохи довші, по краю пилчасті, із рідкими сосочкоподібними залозками. Пелюстки яскраво-рожеві, неправильно видовжено-овальні, 9—12 мм завдовжки і 4—6 мм завширшки, на верхівці тупуваті, іноді неглибоко виїмчасті. Тичинок багато. Зав'язь гола. Плід — однонасінна кістянка, вкрита волохатою повстю, яйцеподібно-округла, трохи стиснута, білувато-жовтуватого або солом'яного кольору, 9—12 мм завдовжки і 4—6 мм завширшки, з розкривним оплодієм. Кісточка стиснута, яйцеподібно-округла, скошена, майже гладенька або неглибоко неправильно сітчасто-борозниста, з товстим черевним швом і килюватим спинним швом, при основі пряма або трохи відтягнута, на верхівці тупа або трохи коротко-загострена. 2n = 16^[4][5][8][9].

Природний ареал охоплює степові і лісостепові (південь) регіони країн Центральної і Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії і Західного Сибіру^[4][5][8][9].

В Україні поширений на півдні Лісостепу, рідко; в Степу і Криму, спорадично^[3][4].

У межах ареалу цвіте з травня по червень^[5], в Україні — у квітні—травні^[3][4]. Відомі випадки аномального цвітіння в кінці літа — на початку осені (Запорізька область). За темпами вегетативного розмноження відноситься до вегетативнорухливих видів рослин. Запилення здійснюється за допомогою комах (ентомофілія). Плодоношення в липні—серпні. За способом поширення насіння відноситься до барохорів (діаспори поширюються під впливом сили тяжіння без участі інших зовнішніх чинників)^[8][10].

• 
  Молоді вегетуючі кущі
• 
  Початок цвітіння (утворення бутонів)
• 
  Початок масового цвітіння
• 
  Масове цвітіння
• 
  Кінець цвітіння
• 
  На стадії плодоношення

Мигдаль степовий за сезонним життєвим циклом (життєвою формою за Раункієром) належить до невисоких чагарників (хамефітів)^[10].

Рослина світлолюбна (геліофіт), досить посухостійка (мезоксерофіт), відносно морозостійка (мезотерм — походить з помірного кліматичного поясу), а також вимоглива до плодючості ґрунтів (мегатроф)^[10].

Є типовим мешканцем відкритих, переважно степових (степант), та інтразональних кам'янистих (факультативний петрофіт) ландшафтів^[10]. У Східній Європі зростає в степах (в підзонах різнотравно-лучних і різнотравно-ковилових степів), по схилах балок, в западинах, лощинах, на галявинах і узліссях байрачних лісів, на багатих гумусом, промитих ґрунтах; у гори піднімається до 1200 м над р. м.^[5][9][8].

В Україні зростає на степових і кам'янистих схилах, де місцями утворює зарості^[3][4].

В умовах Запорізької області зустрічається в балках і долинах річок, переважно у складі степових і петрофітних рослинних угруповань, подекуди — на прилеглих суходільнолучних ділянках та на узліссях серед розрідженої байрачно-лісової і штучно-лісової рослинності^[11][12][13].

В Україні вид перебуває під охороною — його занесено до переліків регіонально рідкісних рослин Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської і Хмельницької областей^[12][14].

Формація мигдалю степового (Amygdaleta nanae) занесена до Зеленої книги України (3 категорія охорони, статус угруповання «перебуває під загрозою зникнення»). Фітосозологічна значущість: співдомінантами в угрупованні є ковили волосиста, вузьколиста і найкрасивіша, занесені до Червоної книги України. Ботаніко-географічна значущість: домінант та ряд співдомінантів знаходяться на північній межі ареалу. Загальне проективне покриття угруповань (асоціацій у межах формації) коливається від 35 до 95 %. Чагарниково-трав'яний ярус з нечіткою вертикальною диференціацію на під'яруси, заввишки 30—60 см, інколи відмічається мохово-лишайниковий ярус. Проективне покриття головного домінанту — мигдалю степового — коливається у різних угрупованнях від 20 до 60 %, співдомінантів в різних угрупованнях (карагани кущової, костриці валіської, стоколосу прибережного, ефедри двоколоскової, тонконогу різнобарвного та ін.) — від 10 до 25 %. Видова насиченість асоціацій коливається від 20 до 40 видів^[13][15].

Природні популяції виду скорочуються головним чином через руйнування місць зростання внаслідок розорювання, заліснення і випалювання степів, випасання худоби, надмірну рекреацію (місцями), збирання лікарської сировини і на букети, а також викопування для висадження на присадибних і дачних ділянках^[12][16][17].

Заходи охорони: моніторинг за станом популяцій та угруповань; виявленні нових місцезнаходжень і включення їх до територій природно-заповідного фонду та екомережі^[15][16][17].

В Україні охороняється в Українському степовому природному заповіднику, Луганському природному заповіднику, біосферному заповіднику «Асканія-Нова», національному природному парку «Подільські Товтри»^[15].

У Донецькій області охороняється в природному заповіднику «Кам'яні Могили», природному заповіднику «Хомутовський степ», національному природному парку «Меотида», регіональному ландшафтному парку «Донецький кряж», лісовому заказнику «Великоанадольський ліс», ботанічній пам'ятці природи «Урочище Грабове» та ряді інших природно-заповідних об'єктів регіону. Вирощують у Донецькому ботанічному саду НАН України з 1969 р^[17].

У Запорізькій області охороняється в Національному заповіднику «Хортиця», національному природному парку «Великий Луг», комплексній пам'ятці природи «Балка Лукашева», ландшафтних заказниках «Балка Малишевська», «Томаківський» і «Верхів'я балки Канцерівська», ботанічному заказнику «Цілинна балка» та ряді інших природно-заповідних об'єктів регіону^[11][12].

Мигдаль степовий розводять як у межах ареалу, так і за його межами як красивий, ранньоквітучий декоративний чагарник. У культуру введений у XVII ст. Розмножується насінням (після 4-х місячної стратифікації), відводками та літніми живцями. Цвісти починає з 5-річного віку; період цвітіння в залежності від регіону та умов догляду складає 2—4 тижні. Використовується в різних ландшафтних композиціях, особливо ефектно виглядає в поєднанні з хвойними породами, ідеально доповнює кам'янисті гірки та узлісся^[8][18].

Усі частини рослини містять цианогенний глікозид — амигдалін (2,5—3,5 %). Найбільша його концентрація спостерігається в ядрах (сім'ядолях) плодів, що надає їм гіркого смаку і захищає від поїдання тваринами, у тому числі при їх проростанні. При розщепленні в травному тракті амигдалін виділяє токсичну синільну кислоту, яка здатна суттєво порушувати в організмі клітинне дихання. Після вживанні в їжу сирих ядер мигдалю спостерігається запаморочення, головний біль, слабкість, першіння в горлі, біль у животі, нудота і блювота. Характерними є забарвлення слизових оболонок у синій колір з виділенням з ротової порожнини запаху «гіркого мигдалю». Спостерігається задишка із затримкою на видиху, можливі судоми, у тяжких випадках — смерть від зупинки дихання на фоні серцевої недостатності^[6].

В ядрах кісточок міститься близько 20 % жирної та ефірної олії (т. з. мигдалева олія), білок (20 %), крохмаль, слиз, холін, аспарагін, вітаміни групи В, аскорбінова кислота, каротин та мінеральні солі. При їх термічній обробці синильна кислота руйнується, і тоді ядра в невеликій кількості можна вживати в їжу. Після подрібнення їх використовують як пікантні прянощі до рису, птиці, м'яса, а жирну олію — для салатів^[4][6][19].

Плоди використовують як сировину для виробництва гіркоминдалевої води й жирної олії. Гіркоминдалеву воду вживають як протикашлевий засіб і при гастралгії. У фармацевтиці олія використовується також в якості компонента мазей проти дерматитів та герпесу. Плоди мигдалю використовуються в народній медицині у вигляді відварів як спазмолітичне при головній та інших болях, при анемії та інших захворюваннях крові, як засіб від кашлю, для примочок від кропивниці і пролежнів (як місцевий седативний засіб) та ін^[4][19].

Запашна мигдалева олія відома як одна з найдорожчих на косметологічному ринку і входить до складу шампунів, бальзамів, кондиціонерів, поживних і зволожуючих кремів для шкіри обличчя, рук і ніг^[19][20].

Мигдаль степовий під час цвітіння виділяє тонкий аромат і внаслідок вироблення відносно значної кількості нектару і пилку є добрим ранньовесняним медоносом^[19][21].

• 
  Неподалік від ДніпроГЕСу.
• 
  У долині р.Верхня Хортиця
• 
  На о.Хортиця
• 
  На околиці Хортицького жилмасиву м.Запоріжжя
• 
  На Дніпрових кручах

• 
  У балці Вільна
• 
  У балці Петерса
• 
  У балці Кайдацька
• 
  У пам'ятці природи «Балка Лукашева».
• 
  У балці Остапова

• 
  У заказнику «Верхів'я балки Канцерівська»
• 
  У долині р.Середня Хортиця
• 
  У заказнику «Томаківський»
• 
  У долині р.Нижня Хортиця
• 
  У балці Хуторська

• Слива (рід)
• Список видів роду слива

• Деревья и кустарними СССР / Под ред. П. И. Лапина. — М. : Мысль, 1966 — 636 с. (с. 408).
• Зелена книга України / Під заг. ред. Я. П. Дідуха. — К. : Альтерпрес, 2009 — 448 с. (с. 225—226). — ISBN 978-966-542-2.
• Коропачинский И. Ю., Встовская Т. Н. Древесные растения Азиатской России. — Новосибирск : Изд-во СО РАН, филиал «Гео», 2002. — 707 с. (с. 295—297). — ISBN 5-7692-0561-Х.
• Плотникова Л. С. Деревья и кустарники рядом с нами. — М.: Наука, 2012 — 176 с. (с. 106). — ISBN 5-02-004387-7.
• Тарасов В. В. Флора Дніпропетровської і Запорізької областей. Судинні рослини: монографія. — Дніпропетровськ : Ліра, 2012 — Видання друге. — 296 с. (с. 160). — ISBN 966-551-166-1.
• Флора Восточной Европы. — СПб. : Изд-во СПХФА, 1979. — Т. 4 / Ред. Н. Н. Цвелев. — 670 с. (с. 601—603). — ISBN 5-8085-0122-9.
• Флора СССР / Гл. ред. В. Л. Комаров. — М.-Л : Изд-во АН СССР, 1939. — Т. 6 / Ред. : Б. К. Шишкин, С. В. Юзепчук. — 674 с. (с. 535—537).
• Флора УРСР. — К. : Вид-во АН УРСР, 1954. — Т. 6 / Ред. Д. К. Зеров. — 612 с. (с. 290—292).

• Мигдаль степовий // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 275. — ISBN 5-88500-055-7.