Язепс Вітолс — Вікіпедія

Язепс Вітолс
латис. Jāzeps Vītols
Основна інформація
Дата народження26 липня 1863(1863-07-26)[1][2][…]
Місце народженняВалміера, Ліфляндська губернія, Російська імперія[4][1]
Дата смерті24 квітня 1948(1948-04-24)[1][2][3] (84 роки)
Місце смертіЛюбек, Шлезвіг-Гольштейн, Бізонія, окупована союзниками Німеччина, Німеччина[1]
ПохованняЛісовий цвинтар
ГромадянствоРосійська імперія і Латвія
Професіїпіаніст, диригент, композитор, викладач університету, музичний критик
ОсвітаСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
ВчителіРимський-Корсаков Микола Андрійович
Відомі учніЛюція Гарута, Юдіна Марія Веніамінівна і Дранишников Володимир Олександрович
Інструментифортепіано і орган[d]
Жанрисимфонія
ЗакладСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Нагороди
Order of the Three Stars, 2nd Class Орден Трьох зірок 3 ступеня Cross of Recognition, 1st class
CMNS: Файли у Вікісховищі

Я́зепс Ві́толс, (латис. Jāzeps Vītols, рос. Иосиф Иванович Витоль; 26 липня 1863, Валміера — 24 квітня 1948, Любек) — латвійський композитор і педагог.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Отримав освіту в Петербурзькій консерваторії по класу композиції у Миколи Римського-Корсакова. По закінченню викладав у ній (в 1901—1918 — професор). Серед його учнів — Сергій Прокоф'єв і Микола Мясковський. Після жовтневого перевороту виїхав до Риги, де став одним з найбільших представників музичної культури незалежної Латвії. 1918 року він очолив Латвійську національну оперу, рік по тому заснував Латвійську консерваторію, у якій займав пост професора композиції й ректора (до 1944 року, з перервою в 1935—1937 роках). У його класі навчалися практично всі відомі згодом латвійські композитори, а також деякі литовські. 1944 року з окупацією Латвії радянськими військами, Вітолс емігрував у Німеччину, де й провів останні чотири роки життя.

Вітолс — автор перших у латиській музики творів у жанрі симфонії (1888), фортепіанної сонати (1885), струнного квартету (1899). Синтезувавши впливи європейської і російської музики кінця XIX століття, композитор також використав у своїх творах елементи латиського музичного фольклору. У творчому доробку також вокальні твори, більше 100 хорів без супроводу тощо.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #119033062 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
  4. ↑ В. Витоль // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 247.

Література

[ред. | ред. код]
  • S. Vēriņa. Jāzeps Vītols: komponists un pedagogs. — Рига, 1991
  • L. Apkalns. Jāzeps Vītols: Portrait eines lettischen Komponisten, в его книге: Lettische Musik (Wiesbaden, 1977), стр. 247-65

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Язепс_Вітолс&oldid=43259151