Качка шишкодзьоба — Вікіпедія
Качка шишкодзьоба | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Sarkidiornis melanotos (Pennant, 1769) | ||||||||||||||||
Мапа поширення виду | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
|
Качка шишкодзьоба[2] (Sarkidiornis melanotos) — водоплавний птах родини качкових. Отримала свою назву завдяки незвичайному для родини великому м'ясистому гребеню у качура, який особливо добре помітний в шлюбний сезон. Мешкає в тропіках Південної і Південно-Східної Азії та Африки. Один з двох видів роду Sarkidiornis
Птах щільної статури, зовні більше схожа на гусака, ніж чим на типову качку. Довжина тіла 56-76 см, вага 1230—2610 г. Самці значно більші за самиць[3]. Голова і шия білувато-кремові з множинними чорними плямами. Плямистість варіює в широких межах, і у деяких самців голова повністю або місцями виглядає повністю чорною. На потилиці у самиці є невеликий чубчик з подовженого пір'я. Спина і крила шиферно-сірі з металевим відливом зеленого, фіолетового, пурпурного або бронзового відтінку, більше вираженого у селезнів. Груди і черево білі з рудуватим відтінком. Дзьоб чорний, райдужина темно-коричнева. У самця в основі дзьоба є великий м'ясистий гребінь, або шишка, зазвичай млява, але набухає перед початком сезону розмноження.
Три окремі популяції. У Південній і Південно-Східній Азії південний схід Пакистану , Індія до штату Асома на північному сході і міста Майсур на півдні, тераї (заболочені території в пониззі Гімалаїв) і долина річки Коси в Непалі , Бангладеш , М'янма, північно-західний, північно -східний і центральний Таїланд , Камбоджа, північний Лаос, західна і південна частина китайської провінції Юньнань, південний В'єтнам . В Африці на південь від дельти річки Сенегал в південній Мавританії і Сенегалі, басейну річки Нігер в Малі і Нігері, озер Чад, Фітри і долини річки Логон в Чаді, центрального Судану і Ефіопії . На півдні Африки зустрічається в долині річок Луангва і Кафу в Замбії , Лесото і Південно-Африканської республіки.[4] .
Місцеперебування пов'язані з тропічними прісноводними водоймами — озерами, розливами річок і заболоченими територіями, головним чином лісовими. В Африці мешкає в савані, де трапляється на заливних луках і в заплавах річок. Переважно рівнинна птах, проте в передгір'ях Анд піднімається до 3500 м над рівнем моря[5]. Веде осілий або кочовий спосіб життя, останній зазвичай пов'язаний з пошуком відповідних водойм в посушливий сезон. Вранці і ввечері більшу частину часу проводить на землі в пошуках корму, в решту часу зграями розташовується на деревах, в тому числі і сухих. Здатна утримуватися не тільки на гілках, але і на вертикальних стовбурах дерев.
Для качки шишкодзьобої характерна полігінія — один самець одночасно доглядає за двома — чотирма самицями. При цьому навколо селезня може збиратися і більша кількість самиць, проте стійкий зв'язок утворюється тільки з деякими з них. В умовах змінного клімату початок розмноження прив'язане до сезону дощів, коли є стійка кормова база. У Південній Африці це зазвичай грудень-березень, в Індії липень-вересень[3][6]. За відсутності достатньої вологи в окремі роки качка може і зовсім відмовитися від відтворення потомства. У шлюбний період можливе суперництво між декількома самцями за право володіння самкою або гаремом, яке іноді закінчується бійкою. Гніздиться на деревах — в дуплах або основній розвилці стовбура, або в отворі стіни будівлі на висоті 6-9 м над землею[5]. Іноді займає старі гнізда інших птахів — лелек, яструбів та орланів. У виняткових випадках, коли є недолік відповідних місць, влаштовує гніздо прямо на землі у високій траві або серед каменів. Одне і те ж гніздо часто містить кладки кількох качок, зазвичай 6-15 яєць[7]. Трапляються і незвично великі кладки, до 50 яєць, проте вони, як правило, ніким не охороняються і гинуть. Яйця білі, іноді мають легкий жовтуватий відтінок. Розмір яєць 62 x 43 мм, вага близько 47 г[6]. Насиджує одна з самиць, селезень участі в догляді за потомством не бере, проте знаходиться неподалік і стежить за наближенням хижаків. Пташенята виводком типу, приблизно через добу вже вистрибують із гнізда. Здатність до польоту з'являється приблизно через 70 днів[3][5] .
Основу раціону складає рослинна їжа — насіння трав і водоростей, зерно. Крім того, іноді вживає в їжу комах (головним чином, сарану та личинки водних комах), рідко дрібну рибу. Пасеться на заливних луках і мілководді, або шукає корм на плаву. У районах землеробства годується на рисових полях. Активна рано вранці та пізно ввечері.
- ↑ BirdLife International (2016). Sarkidiornis melanotos. In: IUCN 2016. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2016.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б в C. Carboneras, 1992, p.594
- ↑ James F. Clements, 2007
- ↑ а б в Frank S. Todd (2007)
- ↑ а б PA Johnsgard, 1978
- ↑ F. S. Todd, 1999.
- F. S. Todd. Natural History of the Waterfowl. Ibis Publishing, 1997.. ISBN 978-0-934797-11-5
- James F. Clements. The Clements Checklist of the Birds of the World . Christopher Helm Publishers Ltd, 2007. ISBN 978-0-7136-8695-1
- C. Carboneras. Family Anatidae (Ducks, geese and swans) in Handbook of the Birds of the World Vol 1: Ostrich to Ducks. Lynx Edicons. 1992. pp 536—628. ISBN 84-87334-10-5
- Madge, Steve & Burn, Hilary (1987): Wildfowl : An identification guide to the ducks, geese and swans of the world. Christopher Helm, London. ISBN 978-0-7470-2201-5
- Paul A. Johnsgard. Ducks, Geese and Swans of the World. University of Nebraska Press. 1978. ISBN 978-0-8032-0953-4
- E. Soothill & P. Whitehead. Wildfowl of the World. Blandford Press. 1978. ISBN 0-7137-0863-8
- Species text in The Atlas of Southern African Birds [Архівовано 7 Січня 2011 у Wayback Machine.].
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |