Volvo 200 Серії — Вікіпедія

Volvo 200 Серії (240, 242, 244, 245, 262C, 264, 265)
Volvo 240GL
ВиробникVolvo Cars
Роки виробництва19741993, виготовлено 2,862,053 екз.
Попередник(и)Volvo 140 (для Volvo 240)
Volvo 164 (для Volvo 260)
Наступник(и)Volvo 700 Серії
Volvo 850
Стиль кузоваСедан
Універсал
Купе
Двигун(и)Бензиновий двигун
Колісна база2640 мм
Довжина4790–4900 мм
Ширина1707-1710 мм
Висота1340–1460 мм
Маса1335–1470 кг
ПодібніAlfa Romeo Alfetta
Audi 100
Mercedes-Benz W114/Mercedes-Benz W123
BMW E12/BMW E28
ДизайнерЯн Вілсгаард

Volvo 200 — сімейство автомобілів, що випускався компанією Volvo з серпня 1974 по травень 1993 року. Усього випущено близько 2,8 мільйона автомобілів.[1]

Volvo 240GL
Volvo 244DL
Volvo 245GL station wagon
Volvo 242 GT

Автомобілі являли собою оновлену версію серії 140, також спроектовану Яном Вілсгаардом. Спочатку автомобілі цих серій мали однаковий кузов, однак всередині вони істотно відрізнялися. В дане сімейство входило дві серії 240-ва і 260-та. 240 серія включала автомобілі середнього класу (за сучасною класифікацією клас D) і комплектувалася бензиновими 1,9–2,3 літра (60–114 кВт) і дизельними двигунами 2,0–2,4 літра (60 кВт), 260 серія включала автомобілі вищого-середнього класу (за сучасною класифікацією клас E) і комплектувалася бензиновими двигунами 2,7–2,8 літра (92–114 kW).

У 1982 році як заміна 200 серії була представлена Volvo 700. Однак 240 модель була не менш популярна (випуск 260 серії припинився) і обидві серії — 240 і 700 — випускалися спільно, причому випуск 700-ї серії припинився навіть на рік раніше ніж випуск 240-ї.

Вважається, що Volvo 240 була найбільш продаваною моделлю Volvo з 1975 до 1982. У цей період 240 серія фактично конкурувала з меншою за розміром Volvo 66, і потім, з Volvo 300 Серії, яка прийшла на зміну 66-й. Автомобілі, які випускались у минулому сторіччі, не доречно порівнювати з сучасними транспортними засобами в плані оснащення. Але Volvo 240 пропонували вкрай обмежений перелік стандартних елементів. Так, до оснащення базової моделі увійшли: кондиціонер, касетний програвач, який замінив AM радіо, центральний замок та обігрівач. Модель GL пропонувалась з гідропідсилювачем керма та антиблокувальною гальмівною системою. Топова GLE додавала: електропривод вікон, литі диски коліс, люк даху та шкіряну обшивку як опцію. У 1990 році гідропідсилювачем керма та антиблокувальна гальмівна система були додані до бази початкової моделі. Подушки безпеки запропоновані як елементи стандартного оснащення у 1992 році і лише для моделей вищої комплектації[2].

Випуск 200 серії був припинений 14 травня 1993 року.

Найменування моделей

[ред. | ред. код]

Серія 240

  • 244 — чотирьохдверний седан з різною передньою оптикою і задніми ліхтарями (1974—1982).
  • 240 — базовий седан з прямокутною оптикою (1982—1993).
  • 242 — дводверний седан з різними варіантами передньої оптики (круглої і прямокутної), є модифікація GT (1974—1984).
  • 245 — універсали на базі 240 і 244 (1974—1993).
Volvo 264 GL
Volvo 262 Coupé
Volvo 265GLE

Серія 260

Двигуни

[ред. | ред. код]
  • 1784 cc B17 I4
  • 1986 cc B19/B200 I4
  • 1986 cc B20 I4
  • 2127 cc B21 I4
  • 2316 cc B23/B230 I4
  • 2664 cc B27 (PRV) V6
  • 2849 cc B28/B280 (PRV) V6
  • 1986 cc D20 I5 diesel
  • 2383 cc D24 I6 diesel

Виробництво

[ред. | ред. код]

Всього було виготовлено 2 862 563 екземплярів Volvo 200 серії всіх модифікацій. В тому числі:

Модель 242 244 245 262 262C 264 265
Виготовлено 242 621 1 483 399 959 151 3 329 6 622 132 390 35 061

Цікаві Факти

[ред. | ред. код]
  • Volvo двісті сорокової серій часто знімалися в кінофільмах, у тому числі і в російських.
  • Існували лімузини на базі Volvo 264, на яких їздили перші особи НДР.
  • Volvo 240 і 740, отримані як гуманітарна допомога від Швеції, працювали в муніципальному таксі Санкт-Петербургу з 1992 по 1999 роки.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Volvo Car Production Statistics, Volvo Owners Club. Volvoclub.org . uk. 31 грудня 2009. Архів оригіналу за 23 серпня 2010. Процитовано 9 жовтня 2010.
  2. Як ми тестували Volvo 240. automoto.ua. Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 26 грудня 2016.